2.7. Охарактеризуйте типи соціальної поведінки :

2.8. Описати типи поведінки рослин:

2.9. Описати типи руху рослин:

Запитання самоконтролю та самоперевірки

1. Які фактори еволюції діють на поведінку тварин у природі?

2. Назвіть основні методи вивчення етології?

3. Охарактеризуйте види інстинктів?

4. Наведіть приклади з власного досвіду про поведінку рослин.

5. Охарактеризуйте основні форми поведінки тварин?

6. Назвіть основні ознаки ритуальної поведінки тварин?

7. Охарактеризуйте екстремальну поведінку ссавців?

8. Що таке дослідницька поведінка тварин?

9. Охарактеризувати вроджені, придбані , реактивні форми поведінки?

Л.В. Мачача ___________________

Підпис

Тема 1: поверхневий апарат, його функції та особливості будови.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1. Поверхневий апарат клітин, його функції та особливості будови.

1. Поверхневий апарат клітин, його функції та особливості будови.

Всі біологічні процеси відбуваються у клітині, обмеженій поверхневою мембраною, а тому її варто вважати «кордоном» клітини. Проте клітини рослин, тварин і бактерій обов'язково мають специфічні речовини, що знаходяться за зовнішньою клітинною мембраною, вони називаються позамембранними компонентами клітини, які формують поверхневий апарат клітини. Якщо їх немає, життя клітини так само неможливе, як і без мембрани. Позаклітинні речовини — це різні біополімери, які оточують клітину і тісно сполу­чаються з клітинною мембраною. Функції цих речовин у клітинах рослин і тварин дещо різняться, хоча дві функ­ції є універсальними для всіх живих організмів: опора й захист. Крім того, всім клітинам багатоклітинного орга­нізму притаманна адгезія клітин — здатність склеюватися одна з одною.

Клітинна стінка (оболонка). Це цупка оболонка клі­тини, що розташована назовні від цитоплазматичної мембрани та виконує структурні, захисні і транспортні функції. Клітинна стінка притаманна клітинам бакте­рій, рослинам, грибам і деяким найпростішим, в кліти­нах тварин твердої оболонки немає. Основною речовиною, з якої будуються клітинні стінки рослин, є целюлоза (клітковина), а грибів — хітин (та сама речо­вина, яка є основною у панцирі членистоногих тварин), а у деяких водоростей для цього слугує пектин, який є звичайною складовою плодів. Ці речовини не розчиняються у воді й утворюють навколо клітин нерухомі панцирі. Молекули целюлози і хітину синтезуються всередині клітини і по спеціальних каналах виводяться назовні.

У клітинах рослин оболонка здійснює насамперед ме­ханічні функції: слугує опорою і захищає від ушкоджень. Крім того, сукупність оболонок клітин, що містяться у стеблі, формує опору всій рослині. Під час росту клітину оточує лише первинна клітинна оболонка — тонка, елас­тична і здатна до розтягування. Вона складається з пере­плетених ниток клітковини й матрикса. Міжклітинний простір у рослинній тканині заповнений полісахаридом пектином, який відіграє роль цементу і з'єднує клітини рослин. Із припиненням росту між первинною стінкою клітини і клітинною мембраною починає формуватися вторинна клітинна стінка, яка складається з трьох шарів. Власне, вона й утворює тверду клітинну оболонку, завдя­ки якій клітина не може змінювати своєї форми.

Молекули целюлози, які містяться у клітинній обо­лонці, об'єднуються в особливі ниткоподібні структури — фібрили, що сплітаються одна з одною в товсті нитки. Цей будівельний принцип використовується при виготовленні канатів: спочатку тоненькі ниточки сплітають у мотузки, а потім мотузки — в канати. Іншим механізмом зміцнення клітинної оболонки є насичення сплетення фібрил спеціальною речовиною — лігніном.

Завдяки такій мікроструктурі клітинної стінки, а та­кож через те, що фібрили у волокні розташовуються пара­лельно одна до одної, міцність волокна бавовника можна порівняти з міцністю сталі. Певний порядок розміщення фібрил у волокнах клітинної оболонки визначає рівномірність зафарбовування рослинних тканин — фарбник заповнює проміжки між фібрилами, сполучаю­чись із молекулами целюлози.

Ще однією функцією клітинної оболонки рослин є обмеження надходження води всередину клітини. Це­люлозна оболонка не перешкоджає проникненню води у клітину. Гідростатичний тиск води на клітину дорівнює 5-10 атмосфер. Цей тиск створює напругу в клітинній стінці — тургор (від лат. тугор — набрякаю), який надає тілу рослини пружності, а трав'янисті рослини завдяки йому мають вертикальне стебло.

Якщо клітину рослини занурити у концентрований розчин солі, то вода виходитиме з неї і відбудеться плаз­моліз (від грец плазма - виліплений) - відшаровування цитоплазми, а якщо її помістити в дистильовану воду, то вода надходитиме у клітину, внаслідок чого клітина розбухне. Це явище зветься деплазмолізом.

Важливу роль клітинна оболонка відіграє в розпізна­ванні й контактуванні клітин одна з одною. Особливо цікавою є структура оболонки пилкових зерен, у яких складна скульптурна форма. І не випадково, оскільки саме за особливостями рельєфу клітинної оболонки при­ймочка маточки розпізнає пилок власного виду і відтор­гає пилок інших видів.

Подібну функцію виконує й оболонка яйцеклітини тварини, запліднити яку сперматозоїди можуть, тільки якщо вона «визнає» їх «своїми».

Глікокалікс. Усі клітини тварин, найпростіших і бак­терій також мають позаклітинні речовини, що утворюють оболонку навколо клітини — глікокалікс. Ця оболонка звичайно не така щільна, як у рослин, що дає змогу кліти­нам тварин змінювати форму. Як целюлоза у рослин, так і речовини глікокаліксу у тварин синтезуються всередині клітин і за хімічною будовою є сполуками білків з поліса­харидами або полісахаридів з ліпідами. На відміну від клі­тин рослин, у яких структура клітинних оболонок органі­зована за єдиним принципом, глікокалікс тваринних клі­тин різних типів відрізняється не лише товщиною, а й хімічним складом і навіть характером їх зв'язку із мем­браною. Наявність позаклітинних речовин на зовнішньому боці тваринної клітини, як правило, така незначна, що їх можна побачити лише в електронний мікроскоп.

Надзвичайно важлива функція глікокаліксу полягає у зв'язуванні клітин тварин, внаслідок чого утворю­ються тканини. Якби не було позаклітинних речовин, які відіграють роль своєрідного клею, то клітини, що утворилися після поділу, не сполучалися б і багатоклі­тинний організм розпався б. За своєю природою ці речо­вини є складними полісахаридами, тому їм притаманні дві, на перший погляд протилежні, фізичні властивості: в'язкість та еластичність, завдяки яким тканини тварин зберігають цілісність і разом з тим досить лабільні.

Глікокалікс виконує також інші функції: захищає тіло тварин, утворюючи кутикулу (у червів) або хітиновий покрив (у членистоногих); є опорою для хрящової і кістко­вої тканин хребетних тварин, надає їм твердості й міцності; робить еластичними шкіру і стінки кровоносних судин; полегшує пересування у воді одноклітинним тваринам.