Розділ 2 Християнські храми Острожчини

2.1. Православні храми

Острожчина багата православними сакральними пам’ятками, серед яких Богоявленський собор, Свято-Воскресеська, Успенська та Пречистенська церкви м. Острога, соборна дзвіниця, каплиця святого Миколая та Кладовищенська каплиця у м. Острог; Межиріцький чоловічий монастир, Миколаївська церква с. Бродів, церква Кузьми і Дем’яна с. Розваж; Троїцька церква с. Михалківці; Михайлівська церква с. Милятин; Церква Петра і Павла с. Хорів, Вознесенська церква с. Могиляни, Свято-Михайлівська церква с. Оженин, Церква Різдва Богородиці с. Стадники, Покровська церква с. Країв та каплиця замкового комплексу с. Новомалин;

Богоявленський собор м. Острог (Додаток 20). Будівля собору знаходиться у подвір’ї замку князів Острозьких. Стосовно заснування храму існує кілька версій. За однією із них, муровану Богоявленську церкву було збудовано Василем Федоровичем Острозьким у XV ст. Інша ж полягає у тому, що мурований Богоявленський храм було зведено у 1521 р., що свідчило про намір Костянтина Івановича Острозького перебудувати увесь замок, а збудована у XV ст. В. Ф. Острозьким церква була не мурованою, а дерев’яною.

На архітектурі Богоявленського собору позначився вплив традицій давньоруського мистецтва. План собору близький до планів давньоруських чотирьохстовпних трьохапсидних хрестокупольних храмів. Чотири опорних стовпи, розміщені по діагоналях центрального квадрату, розділяють об’єм храму на три нефи і надають йому вигляд рівноконечного хреста. Найвищий купол розміщується на перехрещенні центрального нефа і трансепта, а бокові куполи – над камерами, утвореними в міжрукав’ях просторового хреста. П’ять куполів храму символізують Христа та чотирьох євангелістів. У 1521 р. князь Костянтин Іванович Острозький включив церкву в систему оборонних стін Замкової гори. Тоді на потовщеній північній стіні храму були влаштовані критий обхід-галерея, ніші для фальконетів та амбразури для гармат. Над амбразурами були вкладені 4 кам’яні плити з висіченими на них слов’янським, латинським, грецьким та вірменським написами «1521 року». Церква Богоявлення була кафедральним собором, а також родовою усипальницею князів Острозьких.

З кінця XVI ст. певний час священиком при згаданій церкві був Даміан Наливайко (під час приїзду до Вільнюса у 1605 р. підписався як «Дамян презвітер Богоявленський острозький»).

З часу свого будівництва Богоявленський собор слугував другою кафедрою православних єпископів Волині, які носили титул «Луцький і Острозький». І хоча основна кафедра знаходилась у місті Луцьку, архієреї час від часу перебували в Острозі, вирішували церковні справи, звершували богослужіння в Богоявленському соборі.

Реальна загроза для Богоявленського собору постала у 1539 р. Син Костянтина Івановича Острозького Ілля був одружений на фанатичній католичці Беаті Костелецькій, і вона вимагала передачі Богоявленського собору католикам. Тиск з боку дружини був настільки великий, що князь Ілля Костянтинович у 1539 р., щоб зняти цю напругу, віддав католикам під костел Пречистенську (Успенську) церкву, збудовану ще святим князем Федором Острозьким. Загроза передачі Богоявленського собору католикам постала у 1540 р., коли князь Ілля Костянтинович Острозький раптово помер. Але княгиня Беата Костелецька не зуміла здійснити свій намір, оскільки брат князя Іллі Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (здебільшого його називають Костянтином Костянтиновичем), незважаючи на свій молодий вік, вступив в широке володіння князів Острозьких. Князь Костянтин Костянтинович Острозький як ревний поборник православної віри приділяв особливу увагу Богоявленському собору.

Церква була родинною усипальницею князів Острозьких. Крім того, на 1619 p. в ній знаходилися «на горє в замкненю библиωтика, ωбряды и спряты цєрковныє, такжє скрыни з розными привилєями, листами граничними и иншым справами поважными, князътву и ключу Ωстрозскому и иншым маєтностямъ до справ правных налєжачыми, εсчє по смєрти того ж княжати εго млсти пна воєводы києвского там зложоныхъ и до дєлу княжати εго мл пану краковскому налєжачых...» [7, с.159] – відтак мурована замкова церква якийсь час виконувала також роль родинного архіву та бібліотеки.

Внучка князя Костянтина Костянтиновича – Анна Олександрівна, виходячи заміж за гетьмана Ходкевича, свідомо прийняла католицьку віру з іменем Алоїза і стала ревною поборницею унії та латинства. У своїй діяльності на користь католиків Анна-Алоїза Ходкевич була наскільки активною, що у 1636 р. вона відібрала Богоявленський собор у православних. Ось як про цю подію свідчать історики… «По народному преданию, поводом к закрытию этого храма послужило следующее событие. В светлый день Пасхи прихожане во множестве собрались к храму и, за недостатком в нем места, расположились с куличами и яйцами на площади и на подъемном мосту, перекинутом через ров, отделяющий замок от города. В это время из замка выехала в карете кн. Анна-Алоиза, направлявшаяся также на богослужение в иезуитский костел. Увидев густую толпу народа, княгиня приказала разгонять его бричами и двинулась прямо на приготовленные народом к освящению куличи и яйца. Народ и без того негодовал на княгиню Анну за отступничество от православной веры; но тут чаша терпения переполнилась, и оскорбленные поруганием пасхальных принадлежностей и побоями, прихожане начали бросать в карету яйца, одним из которых был выбит у княгини глаз. Анна-Алоиза не простила нанесенного ей оскорбления и вызвала в Острог королевский трибунал, который приговорил многих мещан к казни; Анна-Алоиза пощадила, впрочем, осужденных и ограничилась изгнанием православного духовенства из своих владений и прекращением богослужения в православных церквах. Народное сказание добавляет, что иезуиты, опасаясь передачи Богоявленской церкви какому-либо католическому монашескому ордену в ущерб им самим, предали анафеме как церковь, так и того, кто бы пожелал возстановить в ней богослужение» [28].

Як бачимо, єзуїти, побоюючись, що з часом Богоявленський собор може бути переданий комусь іншому, оголосили йому анафему. Собор було закрито, доступ до храму віруючим було заборонено. Без використання за призначенням собор почав руйнуватись. Особливо він постраждав у 1648 р. під час визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Як гадають, поляки, побоюючись, що храмом знову можуть заволодіти православні, підпалили соборну покрівлю. Без покрівлі Богоявленський собор поступово перетворився на руїну.

У 1795 р. після Третього поділу Польщі Волинь увійшла до складу Російської імперії. Богоявленський собор в Острозі, незважаючи на те, що довгий час у місті перебувала кафедра Волинських архієреїв, знаходився в руїнах. Пізніше, коли у Волинській єпархії було утворено Острозьке вікаріатство, єпископи Острозькі проживали поза містом Острог – у Житомирі, у Кременці та Дерманському монастирі, оскільки Богоявленський собор знаходився в руїнах.

У 1892 р. під час підготовки до ювілею – 900-ліття Хрещення Русі та 900-ліття Православ’я на Волині згідно «высочайшего соизволения» було прийнято рішення відновити державним коштом Богоявленський собор в Острозі. Руїни собору були в такому жалюгідному стані, що їх довелося розібрати. Залишили тільки північну стіну, яка була цілком надійною. Реставраційні роботи вели у 1886-1891 рр. під керівництвом архітектора Базілевського. У відновленому Богоявленському соборі облаштували два престоли. Головний престол було урочисто освячено 13 жовтня 1891 р. на честь Богоявлення Господнього, а лівий, боковий, – 17 жовтня 1891 р. на честь преподобного Федора, князя Острозького. У 1905 р. за проектом інженера-архітектора Павловського була збудована окрема велична дзвіниця. У 1906 р. Богоявленський собор розписали і прикрасили художніми орнаментами. Неодноразово у ньому звершували богослужіння єпископи Острозькі.

В атеїстичному 1963 р. Богоявленський собор було закрито і передано в користування Острозькому краєзнавчому музею. Віруючі змушені були задовольняти свої релігійні потреби у Воскресенському храмі у Новому місті.

Згодом у соборі влаштували музей атеїзму. Розписи та ікони забілили вапном із розчиненим клеєм. Через деякий час собор всередині покрився цвіллю і темною пліснявою. Однак у 80-ті роки ХХ ст. на Богоявленському соборі як на визначній пам’ятці архітектури державним коштом було позолочено куполи, реставровано іконостас.

У грудні 1989 р. влада повернула Богоявленський собор релігійній громаді Української православної церкви. З січня 1990 р. Високопреосвященніший Варлаам, архієпископ Волинський і Рівненський, урочисто освятив собор, і в ньому почалось регулярне богослужіння. Настоятелем храму було призначено протоієрея Ростислава Трепачука, випускника Московської духовної академії, кандидата богослов’я. 10 квітня 1990 року Волинсько-Рівненська єпархія була розділена на Волинську і Рівненську. Рівненським архіпастирям було надано титул «Рівненський і Острозький». Богоявленський собор в Острозі знову став кафедральним [29].

Свято-Воскресенський храм м. Острога (Додаток 1). Храм, який в 2010 р. відзначив свій 100-річний ювілей, є спадкоємцем більш давніх святинь. Перша згадка про церкву на Новому місті зустрічається в документах Луцького братського монастиря XVI ст. [7, с. 677-678]. У 1591 р. згадується священик цієї церкви Григорій [8, с. 160]. Ще одне свідчення про Воскресенську церкву маємо в описі 1620 р. володінь молодшого сина Василя-Костянтина Острозького – князя Олександра. У 1636 р. цей храм закрила його дочка Анна-Алоїза Ходкевич після того як на Пасху, у великодній понеділок, відбулася сутичка православних міщан, що йшли до церкви хресним ходом з Богоявлеського собору, з гайдуками княгині. Запечатаний храм поступово занепав.

В 1672 р. на кошти жителів Нового міста була зведена нова дерев’яна церква. Вона розташовувалася на 50-70 м. на захід від нинішнього храму, на березі річки Вілія.

Варті уваги документи про Свято-Воскресенську церкву XVII – XVIII ст. вдалося виявити першому історику Острога – Станіславу Кардашевичу у архіві князів Яблонських. Це грамоти, якими тодішні володарі Острога підтверджували права громади володіти церковною землею. 30 липня 1768 р. Антоній Яблонський підтвердив фундацію Йозефа Опученька, який дав на Новомістську церкву свій хутір в Самочині, а також прибутки зі свого магазину в розмірі 200 злотих [9, с. 290].

Надзвичайно цінним джерелом історії церкви є метрична книга храму, виявлена Миколою Близняком в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського НАН України. Книга складається з чотирьох частин, у яких записані хрещення, вінчання, поховання, а також церковні прибутки і витрати з 1761 до 1788 р. [10, с.12].

XIX ст. – мало досліджений період в історії церкви. В кінці століття храм почав осідати. Причиною був не лише значний вік храму, але й часті розмиви річки. Було вирішено стару дерев’яну церкву не відновлювати, а розібрати, нову збудувати з цегли на Воскресенському кладовищі, єдиному місці на березі річки Вілія, де під час розливів було сухо. Кладовище перенесли в урочище Черенки (тепер вулиці Щорса, Мацути і Слобідська), а на його місці збудували Нікольську церкву, яка була зруйнована на початку Великої вітчизняної війни [11, с. 116]. На місці, де вона стояла, хоронять священників.

Новий храм було закладено 1903 р., а завершено будівництво у 1910 р. Сьогодні церква є справжньою окрасою с. Острога.

Успенська церква м. Острога (Додаток 5). Втрачена пам’ятка християнської сакральної архітектури, що розташовувалася в старій частині міста. Храм був дерев’яним. Вперше згадується в акті розподілу князя Василя-Костянтина Острозького від 1603 р. [15, с. 92].

Будівля була тризубна в проекції. За віссю «схід-захід» розташовувалися різновисокі об’єми основних складових дерев’яної святині. Церква згоріла ще під час загальноміської пожежі 1889 р. після чого не відбудовувалася.

Соборна дзвіниця м. Острога (Додаток 7). В листопаді 1892 р. волинський преосвященний – Модест звернувся до священного Синоду з проханням про передачу в духовне відомство «Будинку Мурованого замку» і Круглої башти для встановлення на ній дзвіниці відповідно до виробленого проекту. Саме тоді виник новий проект, що не відповідав оборонному комплексу середньовічного Острога – вміщення в середині цієї башти церковної дзвіниці Острозького Богоявленського собору.

У Департаменті уділів РЦДІА у Санкт-Петербурзі знаходиться три свідоцтва («справа» №869, фонду 799, оп. 16). Це два креслення проектованого вигляду нового твору – поєднання башти з вбудованою всередину неї дзвіницею – зі східної сторони та її вигляд зверху. Затверджений 4 листопада 1892 р. міністром внутрішніх справ Статс-Секретарем Дурново. Третій малюнок – башта-дзвіниця з північного боку (архітектор В. Міколаєв, 1890 р.) (Додаток 6).

Цей проект не було реалізовано. Причини різні: труднощі виконання, можливо, позиції вчених-археологів [16, с. 55-58].

Дзвіницю було споруджено у 1905 р. на північному розі замкової гори, де колись була в’їзна брама в замковий «дитинець», завдяки чому була збережена Кругла башта.

Кладовищенська каплиця м. Острога (Додаток 8). В основі каплиці (XVIII ст.) лежить зруб восьмикутної форми. За планом і просторовою організацією вона повторює тип восьмикутної дводільної церкви. Невеликий прямокутний бабинець із двосхилим дахом приєднується до її восьмикутного в плані об’єму. М’які обриси єдиної бані з одним заломом, зруб, обмальований вертикальними дошками з нащільниками, надає каплиці легкості та доречної у цьому місці урочистості [17, с. 121].

Каплиці святого Миколая в м.Острозі (Додаток 9) нині не існує. Вона вважається однією з найдавніших церков в Острозі. Перші відомості про Миколаївську церкву пов’язуються з наданням Данила та його дружини Василиси Острозьких «певних ґрунтів, названих Чепель... церкві св. Миколи Острозького і священикам, що при ній...» [18, с.206]. Можливо, надання згаданих ґрунтів йшло разом із за снуванням самого храму. В такому випадку поява в Острозі Миколаївської церкви можна відносити до XIV ст. У документі церква значиться як «въ парканах», тобто знаходилася в межах пригородка. В «Акті введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких 1542 р. серед церковних сіл згадується «село святого Миколи». У «Підтвердженні прав Беати Острозької на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою» іменується у частині Б. Костелецької «село Плоская светого Николы», котре вже 1571 р. належало Богоявленській замковій церкві. [19].

О.-Я. Заславський підтвердив низку привілеїв, наданих Миколаївській церкві князями Острозькими, де серед іншого вказувалося право священиків храму на вільний помол по суботах у замковому млині. У рукописі праці С. Кардашевича, говориться, що обов’язки священика миколаївського храму виконував Дем’ян Наливайко. 29 жовтня 1703 р. церква дощенту згоріла. Як повідомлялося в Актах (хроніці) острозького парафіяльного костьолу «вся Русь була дуже сумною, бо то була церква дуже стара, красива й багата» [18, с. 206]. Храм було наново збудовано. Інвентар ординацької частини Острога від 1708 р. зазначає, що Миколаївська церква мала багато фундушів та надань, серед яких «право ставропігії або братства» («Stavropigiey alias Bractwa») та звільнення від усіх міських та замкових повинностей, які не втратили сили й на час написання джерела. Інвентар ординацької частини Острога від 1724 р. вказував, що храм влаштовувався за василіанським зразком («Reguły Świętego Bazyłego Błahoczestiwa») [9, с. 121]. Вочевидь, лише з кінця XVIII ст. Миколаївська церква знову стала православною. С. Кардашевич зазначав, що в церкві знаходився в натуральну величину образ Ф. Острозького у облаченні православного ченця. Ця ікона пізніше потрапила до острозької Церкви Параскево-П’ятницької. На початку ХІХ ст. дерев’яна церква знаходилася під тимчасовою опікою острозького Успенського собору. Не раніше 1824 р. було складено «Описание утварей и всей наличности Острожской Николаевской церкви» [20], до якого увійшов перелік богослужбових речей та літератури. При ній була кам’яна дзвіниця. Зображення старого та новозбудованого храмів невідомі. С. Кардашевич зазначав, що під час пожежі в 1848 р. церква зазнала пошкодження [9, с. 123], з огляду на що богослужіння в ній припинилося, а згодом у 1864 р. храм було розібрано.

Пречистенська церква м. Острога (Додаток 21). 4(16) червня 1889 р. в місті трапилася пожежа, внаслідок якої, крім інших споруд, часткового пошкодився католицький парафіяльний костел.

З огляду на стан будівлі влада наказала замкнути храм. Ситуація для католиків складалася не найсприятливіше. Проблема набула етно-релігійного забарвлення. Суспільно-православна думка, користуючись нагодою, активізувалася та посилено прала довести, що будівля острозького парафіяльного костелу – не що інше як відібрана свого часу в православних Пречистенська (або Успенська) церква. Як резонанс, на авансцену виходить і католицьке суспільне невдоволення, переконуючи супротивників у тому, що костел не був православним храмом, а якщо таки й був, то відійшов до католиків легальним шляхом; а, можливо, православного Пречистенського храму в Острозі й узагалі ніколи не було.

Головними репрезентантами як однієї, так і іншої сторони стали духовні особи – благочинний Острозького міського округу православний протоієрей Тгаатш Зілінтікевич та проф. Ягеллонського університету Владислав Кнапінський. Першому, зокрема, належить авторство опублікованої в часописі «Волынские епархиальные ведомости» «Пам'ятної записки», у якій з'ясовуються деякі (можливі) аспекти історії Пречистенської церкви в Острозі.

Ігнатій Зілінтікевич як джерельний аргумент, що доводить існування в Острозі храму, згадує острозького священика, протопопа Андрія Пречиського, котрий серед інших ствердив підсумковий документ Берестейського протиунійного собору від 9 жовтня 1596 р. Натомість, католицький учений ставить під сумнів тезу про те, що «Пречиський» є вказівкою на місце служіння, й зазначає, що це – прізвище, яке не має жодного стосунку до найменування храму.

В одному з донесень возного від 23 грудня 1591 р. ідеться про двір єпископа К. Терлецького «подле церъкви Пречистое Светое» [30, с.319] в Острозі.

Зважаючи на те, що двір єпископа К. Терлецького знаходився у т. зв. «окольному замку», тобто пригородку [31, с.138], неподалік Пречистенської церкви, природно, що цей храм теж знаходився у пригородку - другій після замку-дитинця укріпленій території міста.

Пречистенський храм засновано щонайпізніше у першій половині XVI ст., можливо, кн. К. I. Острозьким. Ще в «Акті введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.» згадується «село церковне святої Пречистої» [31, с. 26]. Воно ж зустрічається й у «Підтвердженні прав Беати Острозької на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою» [22, с. 19]. На 1571 р. в одному з джерел конкретизується назва цього села: «Сільце Попівці попа С[вятої] Пречистої», а також називаються імена 10 підданих [22; 36]. «Село Попа Пречиського» згадує податковий документ від 1583 р. [32, с. 44].

Про село Попівці йдеться й у 1603 р. під час розподілу маєтностей між синами К.-В. Острозького – Янушем та Олександром. Більше того, в цей час в Острозі серед священицьких підданих були навіть «холопи... попа пречистого» [32, 45]. Про Попівці повідомляє первинний поборовий реєстр від 1604 р.19, а про саму церкву згадує судова справа щодо вбивства у 1609 р. в Острозі якогось шляхтича [33, с.101].

Як складалася доля храму у 20-х роках XVII ст. – не відомо. Знаємо, що церковне село Попівці в 1621 р. тримав Дмитро Карлочи, а 1629 р. у т. зв. «Екстрактах з виказів про подимне» зазначалося, що згадане село знаходилося в посесії не названої на ім'я «Церкви Острозького замку» [33, с.122-123] – можливо, тієї ж таки Пречистенської.

Православна сторона, крім іншого, у своїх міркуваннях силкувалася, по-перше, довести тотожність будівлі костелу та колишньої Пречистенської церкви і, по-друге, як один із доказів виставляла конструктивну особливість - уміщення вівтарної частини «на схід». 

Потрібно наголосити, що принаймні з 1542 й до 1609 рр. в Острозі синхронно існували православна Пречистенська церква та католицький костел (що заперечує тезу про його відновлення тільки у 80-х роках XVI ст.) [23]. Остання дата, тобто 1609 р., стосується згадки про церкву в актових джерелах, після чого конкретні відомості про неї та її священика зникли (принаймні, на сьогодні вони не відомі) по суті до 1636 р.

На кінець XVI – початок XVII ст. в історії острозького костелу відбуваються кардинальні зміни: зі старого дерев'яного він перетворюється на мурований. 

Доля Пречистенського храму від 1636 р. до другої половини XVII ст. –

невідома.

Межиріцький чоловічий монастир. Заснування Межиріцької обителі сягає глибокої давнини. У писемних джерелах про неї вперше згадується у ХІІІ ст. У літописі сказано, що вона була заснована монахами Києво-Печерської лаври. В ті часи монастир мав вигляд фортеці і, за переказами, був сполучений підземним ходом з Острозьким замком [25, с.136].

У 1386 р. син Данила Острозького, Федір, отримав у спадок на князювання частину Волинської землі, куди входив і Межиріцький замок. У 1454 р. в селі Межирічі князь Острозький, Василь Красний, почав будівництво нової кам’яної церкви на честь Пресвятої Трійці. Цей собор зберігся до наших днів і сьогодні є головним храмом Межиріцького монастиря.

Крім церкви на території монастиря можна побачити корпуси келій з баштами (1606 – 1610 рр.), надбрамну дзвіницю (1610 р.), мури з наріжними баштами (1606 – 1610 рр.), земляні укріплення (XVст.), міську Заславську браму (XVI ст.). Це був один із рідкісних зразків оборонних святинь на Волині [26, с. 172-173]. (Додаток 18).

У XVI ст. межиріцькі ченці здійснили значний внесок у справу просвіти. У 1581 р. в монастирі були відкриті православна школа та друкарня, а також лікарня. Під опікою князів Острозьких ченцям вдавалося зберігати православну віру, незважаючи на все більш агресивний наступ на Волинь польського католицтва.

Але на початку XVIІ ст. католики перемогли. Син князя Костянтина Острозького, Януш, прийняв католицтво, і Свято-Троїцький храм та монастир було передано в оренду францисканцям.

Однак, під владою францисканців монастир перебував недовго. Чому католики покинули Межиріцьку обитель, точно не відомо. Історики висувають кілька версій. Одна з них пов’язана з визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького. На жаль, під час зіткнення православних козаків з іновірцями серйозно постраждала монастирська бібліотека: згоріли історичні документи монастиря та 1900 книг церковної та богословської літератури.

Існує версія, згідно з якою після зіткнення з військом Богдана Хмельницького католики все ж повернулися до Межиріча. Остаточно вони покинули монастир після великих пожеж 1820 – 1850 рр. Вони були настільки руйнівними, що ченці не змогли відродити монастир і пішли з нього за власним бажанням.

У 1866 р. указом імператора Олександра ІІ при Свято-Троїцькому храмі було засновано православну парафію. Сам монастир досить довго залишався недіючим.

Після революції 1917 р. монастир було закрито, його відродження настало тільки у 1991 р. У 1993 р. в одному з приміщень монастирського корпусу було освячено трапезний храм на честь ікони Божої Матері «Виховання». У 1994 – 2000 рр. при Межиріцькому монастирі діяло духовно-пастирське училище.

Головною святинею монастиря є Межиріцька ікона Божої Матері «Життєподательниці», написаної ще у XIV ст., і привезеної князем Острозьким Іоаном від Вселенського Патріарха як дар та благословення за вірність і захист православ’я. Відтоді цей образ завжди супроводжував князів Острозьких. Вони вірили, що саме завдяки заступництву чудотворної ікони здобували безліч перемог. Князь Януш Острозький подарував образ Межиріцькому монастирю. У бібліотеці обителі велася рукописна книга, до якої заносилися всі чудеса, явлені іконою. У 1779 р. чудотворність цього образу визнала католицька церква. Тоді було проведено католицький ритуал коронування ікони – на Божу Матір та Спасителя було надягнено корони, виготовлені у Римі з золота й дорогоцінних металів. Межиріцьку ікону шанувала й царська сім’я. Після повернення монастиря православній церкві імператриця Марія Олександрівна (дружина імператора Олександра ІІ) подарувала для неї срібний оклад, прикрашений 12 смарагдами [27, с. 416]. (Додаток 19). Святкування на честь Межиріцької ікони Божої Матері проводиться у вівторок другого тижня після Великодня.

Миколаївська церква с. Бродів (Додаток 10). Дерев’яна церква с. Бродів названа на честь святого Миколая Чудотворця, побудована в 1785 р. на гроші Станіслава Малаховського, великого коронного канцлера. При церкві в 1884 р. була відкрита церковнопарафіяльна школа в окремому громадському будинку, де навчалося 16 дітей. Храм прикрашає ікона святого Миколая (XVI ст.).

Шедевром народного ковальського мистецтва можна назвати хрест, який і зараз знаходиться на Миколаївській церкві. Хрест виконаний не в площині, як ми звикли, а в об’ємі, при цьому рамена хреста показують на всі сторони світу. Навколо хреста закріплено багато восьмипроменевих зірок, які символізують зоряне небо [21, с.200].

Церква Кузьми і Дем’яна у с. Розваж (Додаток 11). Зведена в 1781 р. Перебудована чи відновлена на місці старого храму, в згадується в описах 1708 р. «Которой отведены земли , а на них священник» [7, с. 445].

Церква підноситься трьома присадкуватими банями, розміщеними вряд. Чотиригранний у плані об’єм, з якого виступають два меньших в об’ємі бабинці і вівтар увінчаний більш широкою банею з барочним ліхтариком та голівкою. Церква згоріла.

Михайлівська церква с. Милятин (Додаток 12). Церва побудована в 1785 р. Це типова волинська тризрубна споруда, що має квадратний у плані неф і п’ятистічну апсиду, увінчану барочними восьмигранними банями на восьмериках. Але з заходу до бабинця прибудована трьохярусна дзвіниця, незвична своїм завершенням: крім основного восьмигранного шатра зі сторони головного входу на рівні третього ярусу надбудовані дві декоративні башточки. І хоча тут вони лише доповнюють об’ємну композицію, стилістична аналогія з католицькими костелами легко проглядається (церква будувалася уніатами). Частково порушена гармонія її зовнішнього вигляду – розібрана третя баня над бабинцем, здійснена в ХІХ ст. після перебудови дзвіниці [22, с. 254].

Церква Петра і Павла у с. Хорів (Додаток 13). Останній ординат Острога Я. Сангушко 1753 р. подарував с. Хорів разом з половиною Острога та іншими селами великому коронному канцлеру Яну Малаховському (1698-1762 рр.). Малаховський з особливою наполегливістю запроваджував уніатство, з цією метою збудував у 1781 р. кам’яну церкву (в стилі рококо), на якій помістив хрест з Острозького Богоявленського собору. Під престолом церкви вмуровано надгробний камінь з могили князя Василя Красного Острозького (XVI ст.), на розі зовнішньої стіни розміщено напис на слов’янській, латинській і польській мовах про заснування церкви.

Бажання власника мати в своїй вотчині солідний храм пояснює репрезентативний характер цієї пізньобарочної споруди, що різко контрастує зі скромною сільською місциною. Головну роль в її зовнішньому вигляді відіграє досить висока дзвіниця. Покрита дзвіниця чотирьохскатним шатром, що має в нижній частині профільований перехват [23, с. 7].

Вознесенська церква с. Могиляни (Додаток 14). В кінці XVIII ст. (1794 р.) в Могилянах було збудовано церкву в ім’я Вознесіння Господнього. За статистичними даними 1890 р. церква мала 975 прихожан, парафіяльну школу. У Могилянській церкві зберігалась ікона «Покрова Богородиці» 1738 р., на якій зображені жителі села в характерному вбранні тогочасної доби. В наш час цю пам’ятку можна побачити в експозиції Острозького історико-культурного заповідника [22, с. 175].

Свято-Михайлівська церква у с. Оженин (Додаток 17). В описах церковного майна за 1806 р. сказано, що стара Свято-Михайлівська церква була дерев’яна, в якому році побудована – не відомо. До церкви куплено простої столярної роботи з «подобающим благолєпиєм» іконостас з храму, що знаходився на Новому місті в Острозі,за 22 рублі 25 копійок, а також дві ікони – Богоматері та Архангела Михаїла вартістю 30 рублів, прикрашенні двома коронами та трьома підвісками.

Копії метричних книг зберігаються з 1779 р., сповідні записи – з 1800 р. Оженинська церква була приписана до Бродовської Миколаївської. Повна назва її – Бродово-Оженинська парафія. Опис церковного майна скріплено і затверджено печаткою Волинської духовної консисторії в присутності священика Федора Антоновича. Наявні відомості дають право стверджувати, що Свято-Михайлівська церква в Оженині збудована в ХVІІІ ст. як уніатська.

Більш повний опис приписної оженинської Михайлівської церкви подають церковні відомості Бродово-Оженинської парафії за 1836 р. Будівля церкви дерев’яна, із дзвіницею «ветхой», недостатнім церковним начинням, прислуги при церкві не належало. Крім того, є два невеликих будинки для церковнослужителів, з невеликими прибудовами, непридатними для проживання. На утримання священнослужителів поточних коштів («окладу») не належало.

Серед церковних святинь храму вказано образ «Римської Богородиці» (Додаток 16). Відомо, що власник маєтку Франциск Боженець-Єловицький біля 1772 р. здійснив паломництво до Риму, звідки привіз ікону для палацової католицької каплиці. Згодом її подарували уніатському храму Св. Михаїла, а з часу переходу до православ’я і донині є найбільш шанованою у селі.

В 1871 р. на кошти парафіян була зведена нова дерев’яна будівля храму, про що свідчить документ, складений в 1931 році Мироном Ярмолюком і Віктором Максимком [24, с. 82-85].

Богослужіння в храмі не припинялося і в період німецько-фашистської

окупації 1941-1944 років. Збереглися метричні книги окупаційного періоду, в яких вказано місце проживання, дата смерті, а також хвороби, від яких помирали люди.

Під час визволення села радянськими військами в січні 1944 р. в церкві було вибите все скло, пошкоджено залізний дах та дерев’яні стіни, сторожка зруйнована на 75% та пограбована. В серпні того ж року Оженинську парафію легалізовано в Єпархіальному Управлінні (Волинсько-Ровенська єпархія з центром у м. Луцьку). Відбудова храму тривала до кінця 40-х років.

Церква Різдва Богородиці у с. Стадники (Додаток 15) побудована 1880 р. на гроші прихожан. На місці цієї церкви знаходився давніший храм, побудований на кошти власника села Станіслава Єловицького, мечника волинського, в 1776 р. Церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, із такою ж дзвіницею.

Каплиця замкового комплексу в с. Новомалин (XVII ст.) (Додаток 2) побудована в неоготичному стилі, її цокольна частина – залишки оборонної вежі. Має форму квадрата, внутрішній об’єм круглий. Виходить обсягом за лінію оборонних стін. Кожен із чотирьох фасадів прорізаний одним вузьким стрілчастим вікном, а поставлені на зовнішніх кутах високі круглі башточки нагадують готичні пінаклі. Інтер’єр каплиці прикрашений різьбленням по мармуру, виконаної скульптором О. Сосновським (XIX ст.). Зараз напівзруйнована знаходиться в занедбаному стані.

Церква святого Іоана Богослова с. Новомалин. Перша згадка про церкву відноситься до 1937 р. 21 березня цього року власник Новомалина Олександр Єло-Малинський підписав презенту на Новомалинську парафію священику Василю Суражкевичу, поставивши про це до відома греко-католицького єпископа Луцького і Острозького, архімандрита Канівського Федора Рудницького [12].

1793-1795 рр. Волинські землі, в тому числі й Новомалин, у результаті поділів Польщі відійшли до Російської імперії. Уряд Катерини ІІ ініціював перехід місцевих греко-католиків до православної віри, чи «греко-российского исповидания». При цьому зберігалися ті ж східний обряд і слов'янська мова літургії, на своїх парафіях залишалися більшість сільських священників, які добровільно чи під тиском обставин повернулися до віри предків.

Центром, з якого здійснювалося безпосереднє керівництво процесом відродження православ'я на Волині був сусідній з Новомалином Острог.

Найімовірніше, перехід новомалинців у православ'я відбувся не пізніше 1796 р. (смерті Катерини ІІ). Отож, з кінця XVIII ст. Новомалинська церква і парафія святого Іоана Богослова знаходилася в складі Волинсько-Житомирської православної єпархії.

На середину ХІХ ст. споруда Новомалинського храму прийшла в аварійний стан і в 1861 р. на кошти новомалинського поміщика Томша-Оскара Сосновського і парафіян була споруджена і освячена нова дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею церква.

У вересні 1955 р. сільська дерев’яна церква, котра пережила революційні події та війни, згоріла.

Богослужіння проводилось у будинку священика. 27 листопада 1960 р. виконком Острозької районної Ради депутатів трудящих прийняв рішення про передачу націоналізованого приміщення будинку священика Новомалинській восьмирічній школі [13, с. 220].

28 вересня 1991 р. було освячено зведену на пожертви парафіян і доброчинців нову будівлю Новомалинського храму святого Іоана Богослова. Парафія в Новомалині належить до Рівненсько-Острозької єпархії УПЦ. (Додаток 3).

Покровська церква с. Країв (Додаток 4) побудована в 1739 р. на кошти власниці села Софії Місіунової. Сам храм – тридільна триповерхова будівля, що складається в плані з бабинця і шестигранної апсиди. Незвичайно великі розміри контрфорсу, який підтримує апсиду, деяких дослідників наштовхують на думку про можливе влаштування в ньому сховку. Церква з самого початку будувалася як фортеця [14, с. 88]. Підтвердженням цього є доволі суттєва товщина стін (1,5 м.) та розміщення бійниць на висоті 4,5 м.