139. Еволюція доктринальних підходів до розуміння поняття “публічний борг” .

Питання публічного кредиту та публічного боргу у науковій фінансовій та фінансово-правовій літературі завжди займали чільне місце і відрізнялися особливою актуальністю.

За традицією в еволюції наукових поглядів на розуміння поняття “публічний борг” можна виділити три періоди або етапи: 1* дореволюційний період, який тривав з моменту зародження фінансової та фінансово-правової наук до 1917 року (Великої жовтневої соціалістичної революції*; 2* радянський період, який тривав до розпаду СРСР; 3* пострадянський період, який триває і по сьогоднішній день.

У дореволюційний період проблеми публічного боргу та пов’язаних з ним явищ (кредиту, видів публічного боргу: державного боргу, муніципального боргу, розмежування державних запозичень та інших доходів держави* займали важливе місце серед наукових пошуків вчених. Науковцями в цей час досліджуються причини розвитку публічного кредиту і як його наслідок виникнення публічного боргу, обґрунтовуються критерії відмежування публічного кредиту від приватного, аналізуються форми та значення публічного кредиту.

Відомий класик науки фінансового права І.Х. Озеров, проаналізувавши державний кредит, відзначив, що “державний кредит – це податкова форма, ускладнена посередницькою функцією держави… І якщо поглянути на це збоку, то кредит нічим не відрізняється від податку: держава сама бере у банкірів гроші загалом, населення їх сплачує по частинах. І на перший погляд державна позика не відрізняється від податку”[4]. Учені-економісти довгий час вбачали в державних позиках одне тільки зло, що вбиває промисловість, обтяжує масу населення на користь капіталістів, а також стверджували, що позики заради ймовірної вигоди та необхідності сьогодення підривають платоспроможність наступних поколінь. Лише починаючи з ХІХ століття погляди вчених на публічний борг і публічний кредит починають змінюватися.

Виникнення нової форми кредиту – публічного вимагало від учених з’ясування його специфіки, відмінностей від приватного, зокрема банківського кредиту. Орлов зазначив: “… кредит публічний (державний* і кредит приватний (банківський* крім назви і мети, мають мало подібностей”. Відмінність державного кредиту від приватного полягає в тому, що завдяки своєму верховенству і своїй владі, держава може використовувати не лише добровільні запозичення, але і примусові, наприклад шляхом випуску паперових грошей з обов’язковим курсом”.

Продовжуючи думку цього вченого, інший відомий класик науки фінансового права І.Х. Озеров, дещо пізніше додає: “Державний кредит відрізняється від приватного особливостями свого суб’єкта: 1* більша довіра до держави, звідси розвиток кредиту без застави, заставу змушені використовувати тільки малокультурні бідні держави; 2* вічність держави, як юридичної особи, створила можливість непогашуваних запозичень (рентних*; 3* приватній особі при користуванні кредитом ставляться вузькі рамки, окреслюється можливість погашення боргу в більш чи менш короткий строк, а у держави немає цих рамок: перед нею стоїть необхідність видатків, які вона повинна здійснити”.

Радянська наука фінансового права в перші роки свого становлення і розвитку спиралася на ідеї та положення класиків науки фінансового права. Так, у 1922 році В.М. Твердохлєбов, визначаючи державний кредит, виділяє п’ять обов’язкових умов розвиненої системи державного кредиту: а* наявність значних вільних коштів; б* легкість передачі їх у зв’язку з розвиненим біржовим обігом; в* довіра населення до влади; г* укріплення адміністративним устроєм правової держави; д* готовність і спроможність держави нести податки, необхідні для виплати боргу. Але і цей період розвитку характеризувався своїми особливостями.

Наприкінці минулого та початку цього століття як в економічній, так і в юридичній науці поновлюється інтерес до дослідження проблем державного і в цілому публічного боргу. У науку фінансового права починає повертатись термін “публічний борг”. У деяких випадках він вживається як рівнозначний поняттю “державний борг”, в інших – як значно ширше поняття. Це пов’язано зі зміною поглядів на предмет фінансового публічно-правового регулювання.

Як бачимо, юристи-фінансисти розглядають публічні фінанси як різновид фінансів, існуючих у державі, і відносять до них держані фінанси та фінанси територіальних громад. Саме з цього положення виходять сучасні вчені, які досліджують проблеми публічного боргу і відповідно визначають його як фінансово-правову категорію, що базується на економічному змісті державного і муніципального кредиту та являє собою юридичну форму фінансового зобов’язання публічно-територіального утворення[19].