Глава 10 шлюбний договір

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору

1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Стаття 93. Зміст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Стаття 94. Форма шлюбного договору

1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Стаття 95. Початок дії шлюбного договору

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Стаття 96. Строк дії шлюбного договору

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

1. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

116.Права та обов’язки подружжя по утриманню. Способи надання утримання одному з подружжя. Договір подружжя про надання утримання.

117.Припинення права одного з подружжя на утримання. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком.

Права та обов’язки подружжя щодо утримання

Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один од­ного (ч. 1 ст. 75 СК).

СКУ містить наступні групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання:

1. - норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (статті 75-83 СКУ);

2. - норми, що вст-ть право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (статті 84­88 СКУ);

3. - норми, що визначають право на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст.88 СКУ).

Загальні правила щодо взаємного утримання подружжя

Відп.до ч.2 ст.75 СКУ право на утримання один із подружжя набуває за наявності певних підстав:

1. непрацездатність одного з подружжя (за віком або станом здоров’я);

2. потреба у матеріальній допомозі, нужденність (доходи не забезпечу­ють йому прожиткового мінімуму, вст-го законом);

3. здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу (врахову­ється рівень доходів того з подружжя, який повинен надавати утриман­ня, знаходження на його утриманні інших осіб, працездатність, стан здоров'я тощо).

За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі: визначаються у частці від заробітку другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відп.до ч.3 ст.80 СКУ розмір аліментів, визначений судом, м.б. зго­дом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Не має права на утримання (ч.5 ст.75 СКУ)

1. той з подружжя, який негідно поводився у шлюбних відносинах (зло­вживав алкогольними напоями або наркотичними речовинами, влаш­товував сімейні сварки, вчиняв протиправні дії, які потребували втручання органів міліції тощо)$

2. той з подружжя, який утратив працездатність внаслідок скоєння умисного злочину.

Припинення права одного з подружжя на аліменти виникає автомати­чно в разі:

1. поновлення працездатності того з подружжя, який потребує матері­альної допомоги,

2. реєстрації ним повторного шлюбу.

Право одного з подружжя на аліменти може бути припинене за рі­шенням суду якщо:

1. одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

2. платник аліментів неспроможний її надавати.

За рішенням суду один із подружжя може також бути позбавлений права на утримання або його право м.б. обмежено строком (ч.1 ст.83 СКУ):

1. подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час,

2. непрацездатність або тяжка хвороба одного з подружжя була при­хована при реєстрації шлюбу тощо.

Спеціальні правила щодо утримання одного з подружжя у разі проживання з ним дитини:

• дружина має право на утримання під час вагітності та у разі проживання

з нею дитини, яка не досягла З років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - 6 років (статті 84, 85 СКУ; при умові, що чоловік може надавати матеріальне утримання. Право на утримання дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріаль­ного становища. Чоловік зобов'язаний утримувати дружину, з якою проживає дитина, тільки у разі, якщо він є батьком цієї дитини. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду ви­ключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про наро­дження дитини. Аліменти, які дружина отримала за попередній час поверненню не підлягають);

• чоловіка має право на утримання у разі проживання з ним дитини, яка не досягла 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — 6 років (статті 86, 87 СКУ; при умові, що жінка може надавати матеріальне утримання. Дружина також звільняється від обов'язку утримувати свого чоловіка й у разі, якщо відомості про неї як про мати дитини було виключено за рішенням суду з актового запису про народження дитини).

Спеціальні умови надання утримання одному з подружжя пов'я­зані з фактом проживання з ним дитини-інваліда За таких обставин може виникнути багато проблем майнового та особистого характеру і той з батьків, який опікується дитиною, потребує додаткової підтримки. Умовами надання утримання одному з подружжя, згідно зі ст.88 СКУ є:

1. проживання з одним із подружжя дитини-інваліда, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду й опікування нею;

2. здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Важливою особливістю права на утримання у цьому разі є те, що во­но не обмежене строком: триває протягом усього часу проживання бать­ка або матері з дитиною-інвалідом. Розмір аліментів визначається за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Вирішуючи це питання, суд виходить із необхідності найбільшого забезпечення інтересів дитини.

Права та обов'язки подружжя з утримання можуть виникати не тільки

із закону, а й вст-тися договором:

♦♦♦ договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СКУ; сторони вправі визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. При цьому вони можуть відійти від положень сімейного законодавства і на власний розсуд визначити свої права та обов'язки. Договір укладається у пись­мовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню);

♦♦♦ договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст.89 СКУ; цей договір пов'язаний із заміною права на утримання одного з подружжя на певне нерухоме майно. Договір підлягає нотарі­альному посвідченню і державній реєстрації. Подружжя вправі домо­витися і щодо одноразової сплати суми аліментів.

118. Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану.

119.Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей. Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу. Заходи щодо примирення подружжя.

Припинення шлюбу внаслідок розірвання

Відп. до СК, з урахуванням обставин, що склалися в сім'ї, розірвання шлюбу може зд-ся: органом державної реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СКУ) та судом (статті 109-110 СКУ).

Розірвання шлюбу органом державної РАЦС:

1. відп.до ч.1 ст.106 СКУ розірвання шлюбу зд-ся органом державної РАЦС за наявності 2-х умов:

• подружжя не має неповнолітніх дітей;

• існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву до органу РАЦС, то таку нотаріально засвідчену заяву від його імені може подати другий з подружжя.

Взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу проявляється або у спі­льній заяві, з якою вони звертаються до органу РАЦСу, або у самос­тійних заявах;

2. у певних випадках розірвання шлюбу органом РАЦС може зд-ся не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Відп.до ч.1

ст.107 СКУ шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий з них:

• визнаний безвісно відсутнім;

• визнаний недієздатним.

В цих двох випадках шлюб підлягає розірванню в органах РАЦСу не зважаючи на наявність у подружжя неповнолітніх дітей від дано­го шлюбу. До такої заяви необхідно додати копію рішення суду про визнання ф.о. безвісно відсутньою або копію рішення про визнання ф.о. недієздатною.

Відп.до ч.2 ст.106 СКУ орган державної РАЦС складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу 1-го місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Таким чином законодавство дає змогу подружжю обдумати своє рішення і остаточно визначити серйоз­ність своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

Відп.до ч.3 ст.106 СКУ шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

СКУ у статтях 109 та 110 закріплює 2 самостійні процедури щодо розірвання шлюбу в суді залежно від згоди або незгоди подружжя на припинення шлюбу. Відп.до цього СКУ закріплює:

1. розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СКУ).

Має місце добровільне розірвання шлюбу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружнього життя. Проте така сім'я має дітей, а тому розірвання шлюбу не може зд-ся органами РАЦС. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів дітей у разі розпа­ду сім'ї.

Якщо подружжя дійшло згоди щодо розірвання шлюбу, воно, відп.до ч.1 ст.109 СКУ має право подати до суду про це спільну заяву в по­рядку окремого провадження. Суд не з'ясовує питання щодо можли­вості або неможливості розірвання шлюбу. Головна мета суду поля­гає у вст-ні того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на роз­гляд суду письмовий договір, в якому вказує: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей братиме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійс­нення тим із батьків, який проживає окремо, права на особисте

виховання дітей. Бажано, щоб цей договір був затверджений судом на як це робиться при укладенні мирової угоди.

Суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя подається ще один договір - договір щодо визначення розміру аліментів на ди­тину (ч.2 ст.109 СКУ). Зміст договору може стосуватися лише розміру аліментів та порядку їх сплати. Форма договору - письмова з нотаріа­льним посвідченням;

2. розірвання шлюбу за позовом, пред'явленим одним із подружжя, тобто за наявності спору (ст.110 СКУ).

Такий позов не м.б. пред'явлений протягом вагітності дружини та про­тягом 1-го року після народження дитини (шлюб не м.б. розірвано за ініціативи не тільки чоловіка, а й жінки). Винятки з цього правила:

• якщо один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка міс­тить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч.2 ст.110 СКУ);

• допускається пред'явлення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане ін­шою особою (ч.3 ст.110 СКУ);

• допускається пред’явлення позову про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1-го року, якщо: а) батьківство щодо неї визнане іншою особою або б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст.110 СКУ).

Якщо перешкод для пред'явлення позову про розірвання шлюбу не­має, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає захо­дів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст.111 СКУ). При розгляді справи суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя (ч.1 ст.112 СК України).

Відп.до ч.2 ст.112 СКУ суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде вст-но, що подальше спільне життя подружжя і збе­реження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На таку категорію справ поширюються правила альтернативної та до­говірної територіальної підсудності. За клопотанням сторін справи про розірвання шлюбу можуть слухатися в закритому судовому засіданні.

120. Встановлення режиму окремого проживання подружжя. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя.

Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Коментар:

У коментованій статті закріплено можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання. Режим окремого проживання подружжя є окремим інститутом сімейного права. Встановлення такого режиму можливо тільки у чітко зазначених випадках. Так, режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, (мається на увазі спільне волевиявлення подружжя на встановлення сепарації) так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання (що досить часто трапляється в сучасним економічних умовах) або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію.

З моменту встановлення режиму окремого проживання подружжя настають наслідки передбачені ст. 120 СК (дивись коментар до ст. 120 СК).

Особливістю регулювання СК відносин подружжя при встановленні та припиненні режиму окремого проживання подружжя є те, що режим сепарації встановлюється за рішенням суду, а поновлюватися може без судового розгляду і винесення відповідного рішення (у разі поновлення сімейних відносин за згодою подружжя) або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. Проблемним моментом є саме момент припинення режиму сепарації без судового рішення за згодою подружжя. Оскільки визначити у разі автоматичного припинення режиму з якого часу подружжя припинили встановлений судовим рішенням режим досить складно. У випадку, коли є спір про поділ спільно набутого майна, визначити об'єм цього майна буде складно оскільки один з подружжя може наполягати на припиненні режиму інший на збережені режиму до самого моменту поділу. Така сама ситуація можлива при визначенні походження дитини. У випадку, коли один з подружжя помер і виникає питання про спадок так само проблематично буде визначити припинення або збереження режиму сепарації.

Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

2. У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

3) виключено. 

Коментар:

Однією з особливостей встановлення режиму окремого проживання подружжя (режим сепарації) є те, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором. Однак, із встановленням режиму окремого проживання подружжя настають наслідки, передбачені ч. 2 ст. 120 СК. Ці наслідки пов'язані, як правило, з майновими права подружжя, а саме з правом власності подружжя на майно набуте під час режиму окремого проживання.

У ч. 2 ст. 120 СК зазначено, що у разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Стосовно майна, набутого дружиною та чоловіком після встановлення режиму окремого проживання подружжя, слід зазначити, що це майно не буде вважатися набутим у шлюбі, якщо буде доведено, що це майно не було отримано за рахунок спільного (шлюбного) майна. Щодо вирішення питань по відчуженню спільно майна подружжя, законодавець не пропонує вирішення цього питання, тому можна зробити висновок, що будь-які питання пов'язані з відчуженням спільного майна будуть вирішуватися подружжям за спільною згодою. Тобто режим спільної сумісної власності на майно призупиняється відносно майна, набутого за рахунок коштів, отриманих під час сеперації як гонорар, премія заробітна плата тощо, оскільки майно, набуте не за рахунок спільного майна подружжя вважатиметься приватною власністю кожного з них. Однак майно, набуте за рахунок накопичень сім'ї (шлюбні кошти), буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя, оскільки поділ цього майна не відбувався і майно перебуває і подальше в режимі спільної сумісної, а не окремої власності.

Щодо презумпції батьківства, то після встановлення режиму окремого проживання подружжя вона призупиняється за умови, що з моменту встановлення сепарації пройшло десять місяців. Так, у випадку народження дитини дружиною чоловіка, чоловік не буде вписаний в Свідоцтво про народження дитини автоматично на підставі Свідоцтва про шлюб. У цьому випадку встановлення походження дитини буде відбуватися з дотриманням правил глави 12 СК. Однак, вирішення цього питання є проблематичним з огляду на те, що ні СК, ні постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" не пропонує будь-якого алгоритму вирішення цієї проблеми.

121. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Визначення походження дитини від бать­ків, які перебувають у шлюбі між собою

Порядок визначення походження дитини залежить, перш за все, від того, перебувають батьки дитини у шлюбі між собою чи ні.

В ч.1 ст.122 СКУ закріплена загальна презумпція щодо визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою: дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя. При цьому мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній - доводити своє батьківство. Сама наявність шлюбу між матір'ю дитини та чоловіком є доказом походження дитини від цього чоловіка. Батько й мати, які пере­бувають у шлюбі, записуються батьками дитини в Книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них.

Якщо ж мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дити­ни, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому запи­сі про народження дитини, то її прохання м.б. задоволене лише за на­явності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини, при умові одночасного подання з такою заявою спільної заяви матері та іншого чоловіка про визнання батьківства за останнім.

Факт перебування жінки у шлюбі вст-ся, як правило, на момент на­родження дитини. Однак, якщо на момент народження дитини жінка не перебуває у шлюбі (н-д, її чоловік помер до народження дитини або шлюб визнаний недійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі. При цьому строк із моменту припи­нення шлюбу або визнання його недійсним до моменту народження дитини не повинен перевищувати 10-ти місяців (передчасні пологи - пологи, що відбулись у період 22-37-го тижня вагітності, тобто 154-259 діб; пологи в строк (термінові) - пологи, що відбулися у період 37-42-го тижня вагітності, тобто 260-293 доби; запізнілі пологи - пологи, що відбулися після 42-го повного тижня вагітності, тобто на 294 добу або пізніше. Зрілий новонароджений - новонароджений, який має зріст 47 см і більше та/або масу 2500 г і більше).

Виняток з цього правила:якщо дитина народилася до спливу 10-ти мі­сяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але

після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважаєть­ся, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Батьків­ство ж попереднього чоловіка м.б. визначене наступним чином: о у добровільному порядку при подачі до органу РАЦСу спільної заяви попереднього чоловіка та чоловіка у повторному шлюбі; о у примусовому порядку за наявності судового рішення про встанов­лення батьківства попереднього чоловіка.

Повнолітні жінка та/або чоловік мають право за медичними пока­заннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Для цього необхідна письмово оформлена добровільна згода жінки та чоловіка.

Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст.123 СКУ. Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов'язанні подружжя бере на себе рівні права і обов'язки з виховання і утримання майбутньої дитини, то у разі застосування до них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) вони обоє записуються батьками дитини. При цьому один із них може усвідомлювати, що він не є біологічним батьком (матір'ю) народженої дитини.

Шляхи застосування ДРТ та їх правове врегулювання:

• у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

(Донація чоловічих статевих клітин - це процедура, за якою донори за письмово оформленою, добровільною згодою надають свої статеві клітини для використання в інших осіб у лікуванні безпліддя.Цей метод ДРТ зд-ся за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою про­водиться така дія, за умови наявності її письмової згоди, її чоловіка та донора, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.Донори не можуть брати на себе батьківські обов'язки щодо майбутньої дитини. Вимоги до донора-чоловіка: ґ вік - від 20 до 40 років; ґ наявності народженої здорової його дитини; ґ відсутність спадкових захворювань;ґ не допускається вживання наркотичних, токсичних речовин, зловживання алкогольними напоями);

• якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя

• (Донація жіночих статевих клітин.Донорами-жінками не м.б. знайомі особи жіночої статі, родичі, анонімні добровіль­ні донори.

Вимоги до донора-жінки: ґ вік - від 20 до 32 років; ґ наявність народженої здорової дитини; ґ відсутність спадкових захворювань;

ґ відсутність шкідливих звичок: наркоманія, алкоголізм, токсикоманія);

• у разі імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подруж­жям, батьками дитини є подружжя (ДРТ методом сурогатного материнства.

Сурогатною матір'ю м.б. повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здо­рової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Підставою виникнення правовідносин щодо сурогатного материнства є договір про сурогатне материнство, що укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Сторони договору - подружжя і сурогатна матір. Обов’язок сурогатної матері за договором - виносити, народити і передати дитину подружжю, яке надало генетичний матеріал для цього. Інші умови - ціна договору (включає в себе фактичні витрати на виношування і народження дитини та власне винагороду для сурогатної матері), строк (2 моменти: момент введення генетичного матеріалу в організм суро­гатної матері та момент передачі дитини подружжю), права та обов’язки сторін, від­повідальність. Обов’язкова умова договору - сурогатна матір за жодних умов не може залишити дитину у себе, оскільки не є біологічною матір’ю і дала письмову нотаріально посвідчену згоду на використання її як своєрідного донора .

122. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою та за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Згідно зі ст.52 Конституції України діти рівні у своїх правах не­залежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різни­ці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

♦♦♦ за спільною заявою матері та батька дитини (ст.126 СК України);

♦♦♦ у судовому порядку (ст.128 СК України).

Отже, законодавець закріплює 2 порядки визначення походження ди­тини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

• добровільний;

• судовий.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст. 126 СКУ) свідчить про добровільність їх рішення, тому реєстрація походження дитини проводиться в органах РАЦСу без будь-яких попередніх процедур. Така заява м.б. подана вказаними особами як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківст­ва через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви та повнова­жень представника. Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган РАЦСу повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.

Необхідність повідомлення вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно з ч.1 ст.35 ЦКУ неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, м.б. надана повна цивільна дієздатність.

123. Визнання батьківства, материнства за рішенням суду. Встановлення факту материнства, батьківства за рішенням суду.

Визнання батьківства - це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових нас­лідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке поля­гає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст.128 СКУ) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство вст-ся в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Тобто позов про визнання батьківства може подати чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір'ю дитини або іншими особами (лише за умови, що

запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відпо­відно до вказівок матері).

Визнання батьківства в суді зд-ся у порядку позовного проваджен­ня. Позов про визнання батьківства м.б. поданий матір'ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної осо­би, зібрані відповідно до ЦПК України (ч.2 ст.128 СКУ).

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати у судовій прак­тиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства): біологічні, судово-медичні, генетичні тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експе­ртиз, треба визнати, що сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.

У судовому порядку можуть також вст-ся факт батьківства (мате­ринства) та факт визнання батьківства. Ці справи розглядаються за правилами окремого провадження.

124. Оспорювання батьківства, материнства.

Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини

1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

2. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.

5. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123цього Кодексу.

6. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка

1. Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини.

2. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

3. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Стаття 139. Спір про материнство

1. Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство.

2. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу.

3. До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду

1. Стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька, матері дитини з актового запису про її народження.

125. Загальна характеристика особистих правовідносин між батьками і дітьми. Види особистих правовідносин між батьками та дітьми.

Види особистих правовідносин між бать­ками і дітьми

Особисті відносини батьків і дітей сприяють формуванню дитини як особистості. Закріплені в СК особисті немайнові права мають свою специфіку:

• ці права позбавлені економічного змісту і не мають грошової оцінки;

• належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі;

• основна частина цих прав виникає з моменту народження людини, тобто вони є її природними правами;

• вони нерозривно пов'язані з особою їх носія.

Поняття дитини дається в ст.1 Конвенції про права дитини, ч.1 ст.1 ЗУ «Про охорону дитинства» та в п.1 ст.6 СКУ, згідно з якими дитиною є особа, яка не досягла 18 років. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14-ти років, а неповнолітньою — дитина у віці від 14 до 18 років. Надання дитині повної дієздатності достроково (емансипація) не впливає на можливість розглядати її як дитину.

Сімейне законодавство визначає цілу низку особистих немайнових прав, які належать дитині:

1. право жити та виховуватись у сім ’ї (особливе значення сім'я має для розвитку дитини, у зв'язку з чим дер­жава забезпечує пріоритет сімейного виховання.

Дитина має право на належне батьківське виховання. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізи­чний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці..

Батько або матір зобов'язані виховувати дитину і у тому разі, якщо вони з нею разом не проживають. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укладати договір щодо здійснен­ня батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається в письмовій формі та нотаріа­льно посвідчується.

За відсутності згоди між батьками щодо участі у вихованні дитини того з них, хто проживає окремо, і виникненні спору один із батьків може звернутися до органу опіки і піклування для вирішення питання. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї (ч.1 ст.158 СК).

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч.1 ст.159 СК). У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним (ч.4 ст.159 СК). Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'я­зана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч.5 ст.159 СК)