1. Одна з осіб уже перебуває в іншому нерозірваному шлюбі

Це є порушенням принципу одношлюбності. Не допускається реєст­рація нового шлюбу і в тих випадках, коли перший шлюб фактично припинений, але юридично цей факт не оформлений.

2. Одна із осіб визнана в судовому порядку недієздатною

Недієздатна особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, і в зв’язку з цим не може проявити свідомої волі при укладенні шлюбу. Порушення цієї умови було би порушення прин­ципу добровільності укладення шлюбу.

Така заборона має за мету також охорону здоров’я нащадків, оскільки душевна хвороба, недоумство - захворювання, що мають нерідко спадковий х-ер.

Недієздатність особи є перешкодою до укладення шлюбу, якщо вона вст-на до моменту його реєстрації. Якщо ж один із подружжя визна­ний недієздатним після реєстрації шлюбу, то ця обставина може бути приводом для його розірвання.

3. Особи є родичами прямої лінії споріднення

4. Особи є рідними (повнорідними, неповнорідними) братом та сестрою

5. Особи є між собою двоюрідними братами, сестрами або тіткою, дядьком та племінником, племінницею відповідно

Заборона шлюбів між родичами за походженням спрямована на запобігання кровозмішанню.

6. Особи є рідною дитиною усиновлювача та усиновленою дитиною, або обоє - усиновленими дітьми одного усиновлювача (якщо не буде рі­шення суду про скасування відносин усиновлення)

Якщо особи усиновили сироту, маючи власну дитину, ці діти стають рідними за законом. Такими ж рідними за законом стають кілька дітей, усиновлених одним і тим же усиновлювачем. Однак природної, біоло­гічної перешкоди їхньому майбутньому шлюбові немає. Є лише пере­шкода юридична.

7. Особи, які бажають зареєструвати шлюб - це усиновлювач та усиновлена ним дитина (якщо не буде рішення суду про скасування відносин усиновлення)

Усиновлення створює між усиновлювачем і усиновленим права та обо­в'язки матері, батька та дитини, тому закон забороняє шлюб між уси- новлювачем та тим, хто був усиновлений ним.

Кодекс канонів східних церков вважає священичий чин (канон 804) та публічний обіт чистоти (канон 805) перешкодами до шлюбу. Целібат («неодружений», «самотній»; обов'язкова безшлюбність духівництва) є канонічною забороною шлюбу. Відповідно до СКУ кожна особа, в т.ч. й та, якої стосується канонічна заборона шлюбу, має право на шлюб.

112. Поняття та підстави недійсності шлюбу. Правові наслідки недійсності шлюбу. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу.

Поняття недійсності шлюбу

Необхідність дотримання вст-них законом умов укладення шлюбу пояснюється тим, що шлюб є єдиною підставою виникнення між чолові­ком і жінкою прав та обов’язків подружжя. Тому недотримання перед­бачених законодавством умов (хоча б однієї) укладення шлюбу є підста­вою для визнання шлюбу недійсним.

Недійсність шлюбу - це особливий вид сімейно-правової санкції, яка заст-ся у разі порушення передбачених законом умов укладення шлюбу й означає анулювання тих юрид.наслідків, які законом пов’язуються з дійсним шлюбом.

Недійсність шлюбу є наслідком недодержання позитивних умов до укладення шлюбу або ж наслідком наявності негативних умов (перешкод до укладення шлюбу). Жодна інша обставина, окрім тих, що визначені в законі, не м.б. підставою для недійсності шлюбу. Не може викликати недійсності шлюбу приховання віку, судимості, наявності дітей, важкого матеріального стану тощо.

На вимогу про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поши­рюється.

Правові наслідки визнання шлюбу недій­сним

Період між реєстрацією шлюбу і визнанням його недійсним м.б. три­валим, а це значить, що особи не жили у юридичному вакуумі. Навпаки, вони, як правило, мали відповідні блага шлюбу: змінили прізвище, уклали шлюбний договір, оселилися в помешканні другого з подружжя тощо. Оскільки право не може виникнути у особи на базі вчиненого нею право­порушення, то ті можливості, які вона одержала і зреалізувала, є квазіправом (або «псевдоправом»). Однак таке сумне юридичне відкриття робиться лише після визнання шлюбу недійсним.

Основні правові наслідки недійсності шлюбу:

1. майно, що було набуте за спільні кошти чи внаслідок спільної праці у недійсному шлюбі, є спільною частковою власністю жінки і чоловіка. Відповідно до величини праці та вкладених коштів визначатиметься й розмір її частки;

2. все те, що було одержане як аліменти, вважається «безпідставним збагаченням», тобто придбаним без достатньої правової підстави, не­залежно від того, чи було воно сплачено добровільно чи за рішенням суду. Квазіаліментне правовідношення перетворюється у правовідно- шення цивільно-правове: все те, що одержане незаконно, має бути по­вернуте;

3. особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і м.б. виселена;

4. особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достат­ньої правової підстави і повинна повернутися до свого дошлюбного прізвища.

Зазначені наслідки стосуються лише того, хто свідомо пішов на пору­шення закону - «знав» і «приховав» перешкоди до шлюбу. Винними м.б. і обидві сторони.

Якщо особа не знала про перешкоди до шлюбу, для неї наступають такі ж правові наслідки, як і у разі розірвання шлюбу:

1. майно, набуте у недійсному шлюбі, одержує для невинуватої особи правовий режим спільної сумісної власності;

2. невинувата особа має право на утримання, якщо її непрацездатність виникла за час недійсного шлюбу, а також протягом 1-го року з часу постановлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним;

3. вона має право на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;

4. має право на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Визнання недійсним шлюбу не тягне за собою недійсність батьківства

щодо дитини, зачатої і/або народженої у цьому шлюбі.

113. Особистої приватної власності дружини і чоловіка. Право спільної сумісної власності подружжя.

Загальна характеристика майнових від­носин подружжя

Майнові відносини подружжя - це складний комплекс взаємо­пов'язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження май­ном. Право визначає основні параметри поведінки подружжя в майно­вій сфері: закріплює, яке майно знаходиться у власності подружжя або кожного з них, визначає обсяг прав та обов'язків подружжя щодо цього майна, умов їх реалізації, порядок набуття та відчуження майна, відповідальність подружжя за спільними або особистими зобов'язаннями, надання взаємного утримання (аліментування) тощо. Майнові відносини подружжя регулюються нормами сімейного та цивільного права України, а також договорами, які подружжя укладає між собою.

Майнові правовідносини подружжя є дуже різноманітними, тому во­ни м.б. класифіковані за різними ознаками. Сьогодні теоретичного і практичного значення набуває традиційний для цивільного права поділ правовідносин залежно від способу забезпечення інтересів управомоче- ної особи. Відповідно до цього майнові правовідносини подружжя мож­на звести до 2-х основних видів:

1. речові правовідносини (відносини подружжя щодо права власно­сті на майно та права на користування речами, які належать кожному з них);

2. зобов'язальні правовідносини (відносини подружжя щодо взаєм­ного утримання (аліментування) та договірні відносини подружжя).

Речові правовідносини подружжя, як і інші цивільно-правові відно­сини, мають 2 різновиди:

а) відносини власності (виникають стосовно володіння, користування та розпорядження майном, перш за все, спільним сумісним майном. У СК чітко закріплено також яке майно належить кожному з подружжя на праві приватної власності і не входить до спільного подружнього майна

• т.зв. роздільне майно подружжя);

б) відносини, які складаються щодо прав користування чужою річчю (виникають саме з приводу роздільного майна. В реальному житті под­ружжя, як правило, без проблем користується речами, які знаходяться у власності лише одного з них (автомобілем, меблевим гарнітуром, телеві­зором тощо). Проте в деяких випадках право на користування чужою річчю спеціально закріплюється в законі: відп.до ч.1 ст.407 ЦКУ члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону).

Між подружжям можуть виникати різноманітні види зобов'язальних правовідносин. У цивільному праві, як відомо, зобов'язальними визна­ються відносини, в яких інтерес однієї особи зд-ся шляхом виконання певних дій іншою особою. Зобов'язальні правовідносини можуть виника­ти при укладенні подружжям шлюбного договору, договору про поділ спільного майна, про об'єднання роздільного майна тощо. Зобов'язальні правовідносини подружжя можуть виникати в силу прямого припису закону. Це відносини стосовно взаємного утримання (аліментування),відповідно до яких одна сторона має право вимагати від іншої надання певного утримання.

Правовий режим роздільного майна под­ружжя

Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не вст-но шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної власності подружжя на майно. Разом із тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Чинний СК України закріпив термін «особиста приватна власність подружжя» (гл. 7 СК України).

СКУ у статті 57-58 визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя: