109. Загальна характеристика сімейного законодавства.

Джерела сімейного права

Джерелами СП є сукупність нормативних актів, що містять у собі правові норми, які необхідно застосовувати при регулюванні сімейних відносин.

Джерелами СП є:

• Конституція України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, частково Кримінальний кодекс України та кодекс України про адміністративні правопорушення (СКУ був остаточно прийнятий 10 січня 2002 р. Він є основним законодавчим актом у сфері регулю­вання сімейних відносин);

• закони України - «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» тощо;

• постанови ВРУ - «Про концепцію державної сімейної політики», «Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок» тощо;

• укази та розпорядження Президента України - «Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» тощо;

• постанови КМУ - «Про затвердження положення про прийомну сім’ю», «Про затвердження положення про дитячий будинок сімейно­го типу», «Про затвердження Порядку зд-ня добровільного медично­го обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу» тощо;

• накази та розпорядження міністерств, відомств;

• міжнародні договори, згоди на обов’язковість яких надано ВРУ - Конвенція ООН про права дитини, Конвенція про захист прав люди­ни та основних свобод тощо;

• договір, звичай (ч.1,2 ст.9 СКУ - договір; при вирішенні сімейного спору суд за заявою зацікавленої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай нац.меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам СКУ, іншим законам та моральним засадам суспільства).

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані СКУ, іншими НПА або договором сторін, до них заст-ся норми СКУ, що регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо заст-ти аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

110. Поняття сім’ї у соціологічному та юридичному розумінні. Поняття, особливості та види сімейних правовідносин. Здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов’язків. Захист і сімейних прав та інтересів.

Правовий статус сім'ї. Учасники сімейних відносин

Відповідно до Вступу Хартії прав сім'ї, представленої Апостольсь­ким Престолом Католицької церкви для всіх людей, інституцій та владних структур, яких стосується питання місії сім'ї у сучасному світі, 22 жовтня 1983р., сім'я є природною спільнотою, що передує державі чи будь-якій іншій спільності і має притаманні їй невід’ємні права. Суспільство виросло із сім'ї. Для кожної дитини світ починається із сім'ї. Мати свою сім'ю, почувати себе у ній вільною людиною, жити в оточенні поваги та любові — природне право кожного.

Відповідно до ст.3 СКУ, сім'ю складають особи, які спільно прожи­вають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Однією із ознак сім'ї є спільне проживання двох чи більше осіб: под­ружжя, батьків та дітей, братів, сестер тощо. Припинення спільного проживання засвідчує кількісні зміни у складі сім'ї або навіть її розпад. Виняток встановлений лише щодо подружжя та дітей:

• припинення спільного проживання дружини та чоловіка з поважної причини не є підставою для припинення їхньої сім'ї;

• запровадження режиму окремого проживання (стаття 119 СК);

• дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (уклала шлюб, проживає з бабусею, дідусем, досягла 14 років).

На спільний побут як ознаку сім'ї зверталася увага в народознавчій літературі. Юристи використовували термін «ведення спільного госпо­дарства», однак він не міг беззастережно стосуватися усіх життєвих ситуацій, оскільки з немовлям чи паралізованим батьком спільно господарювати неможливо. Тому в СКУ було вжито саме «сімейний побут» як категорію універсальну.

Ознакою сім'ї є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків. Взаємність сімейних прав та обов'язків характеризується тим, що після виконання батьками своїх обов'язків перед дитиною, у сина чи дочки виникне «зворотній» обов'язок щодо матері та батька.

Сім'ю створює шлюб, кровне споріднення, усиновлення, взяття до себе дитини, позбавленої батьківського опікування, а також інші підстави, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (!в Україні одностатеві пари не вважатимуться сім'єю тому, що це суперечить пануючим моральним засадам українсь­кого суспільства).

Незважаючи на законодавчу фетишизацію шлюбу, соціальний прес­тиж цієї форми організації сімейного життя, підтримку з боку каноніч­ного права реально, попри невизнання та утиски існує інша форма організації сім'ї жінки та чоловіка — «фактичний шлюб», або конкубі­нат (з лат. - «позашлюбне життя»).

Конкубінат - це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона - відкрита, а не прихована. Конкубі­нат, або фактична сім'я, х-ся відсутністю формальних перешкод до шлюбу. Якщо, скажімо, чоловік, не розірвавши шлюбу, проживає з іншою жінкою, він реалізує своє право на приватне життя. Але говорити про сім'ю у цій ситуації важко, оскільки одночасно у двох сім'ях перебу­вати неможливо.

Конкубінатом є і спільність жінки і чоловіка, які обвінчані, за відсут­ності державної реєстрації шлюбу.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім'єю.

Право особи на сім’ю значиться в ст.291 ЦКУ як одне із особистих немайнових прав людини.

Одним із елементів права на сім'ю є право на створення своєї, нової сім’ї. Таке право надане особі, яка досягла шлюбного віку (виняток - ст.23 СКУ: право на шлюб м.б. надане судом тому, хто не досяг шлюб­ного віку, але кому виповнилося 14 років).

Ще одним елементом права на сім'ю є право на проживання в ній, зокрема право дитини бути забраною з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я. Право дорослої людини бути забраною із закладу охорони здоров'я (хоча воно і не записане в жодному законі) має також вважатися елементом права на сім'ю. Відповідним цьому праву має бути обов'язок одного з подружжя, дочки чи сина забрати з лікарні хворих мати чи батька, якщо вони мають для цього щонайменшу змогу.

Право на сім'ю надає особі можливість вживати заходів щодо збере­ження сім'ї. Ніхто із сторонніх осіб не має права вимагати розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання (винятки - при­мусова ізоляція особи від сім'ї у зв'язку із затриманням, арештом чи засудженням до позбавлення волі, виселенням).

Дружина чи чоловік має право припинити шлюбні відносини за влас- ною волею. У цьому разі сім'я може припинити своє існування, хоча вони і залишаться проживати в одному помешканні.

Право на повагу до сімейного життя включає насамперед право на вибір форми організації свого сімейного життя.

Шлюб є основною, домінуючою, найбільш усталеною формою орга­нізації сімейного життя жінки та чоловіка. Бути в шлюбі — престижно не лише для жінки, а й для чоловіка. При цьому якість відносин при оцінці шлюбу відсувається на другий план.

Альтернативою шлюбу стає конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право, і відповідно право на повагу до свого вибору.

Право на повагу до сімейного життя охороняє особу від зовнішнього втручання у сімейні справи, від розголошення інформації про приватний бік її життя. Обставини особистого життя м.б. розголошені, якщо вони містять склад правопорушення, вст-го вироком чи рішенням суду або постановою адміністративного органу.

Учасником (суб'єктом) сімейних відносин м.б. лише людина, яка у сімейних відносинах має свій додатковий статус — дружини, чоловіка, матері, батька, дитини тощо. Юридичні особи у сімейних відносинах участі не беруть.

Сімейні відносини як вид відносин приватних х-ся тим, що жоден із учасників не наділений щодо другого функціями влади.

Учасниками сімейних відносин є подружжя, тобто особи, шлюб між якими зареєстрований відповідно до закону. Між нареченими в період заручин сімейні відносини не виникають. У разі зриву заручин матеріа­льні розрахунки між ними зд-ся за нормами ЦКУ. Якщо наречені спільно проживають до шлюбу, сімейний х-ер їхніх відносин випливає із факту створення сім'ї, а не із факту подання заяви про реєстрацію шлюбу.

Учасниками сімейних відносин є родичі, які поділяються на дві гру­пи: ті, що є у прямій лінії споріднення, та ті, що є у побічній (боковій) лінії споріднення. У прямій лінії споріднення перебувають ті родичі, які походять один від одного. Родичами побічної лінії споріднення є ті, які мають спільного предка (рідні, трою рідні брати, сестри тощо). З числа побічних родичів Сімейний кодекс наділяє особистими немайновими і майновими правами та обов'язками лише рідних братів та сестер.

Родичі прямої та побічної ліній споріднення на генеалогічному дереві розміщені за ступенями. Ступінь прямої чи побічної лінії споріднення визначається за кількістю народжень, які потрібні для виникнення кровного споріднення.

Родичі поділяються на висхідних (нащадки особи) та низхідних (пред­ки особи).

Поряд з кровним спорідненням сімейні відносини можуть виникати із факту свояцтва, породженого шлюбом. Так, у відносинах свояцтва перебуває дружина та родичі чоловіка, чоловік та родичі дружини. З- поміж відносин, заснованих на свояцтві, Сімейний кодекс регулює лише відносини між мачухою, вітчимом та пасинком, падчеркою.

Сімейними є відносини між дитиною та особою, яка взяла її у свою сім’ю.

Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків

Суб’єктивне сімейне право - це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин.

Здійснення сімейних прав - це процес задоволення особою своїх матеріальних та духовних потреб на підставі юрид.можливостей, які вона має.

Особливості здійснення сімейних прав:

1. Реалізація сімейних прав може відбуватися фактичними (наявність майна в подружжя на праві спільної сумісної власності) та юридични­ми способами (укладення договору щодо управління цим майном).

2. Учасниками багатьох сімейних відносин є неповнолітні або непраце­здатні члени сім’ї. Реалізацію і захист їхніх прав та інтересів зд-ть батьки, опікуни, піклувальники. Якщо неповнолітні самі є матір’ю, батьком дитини, то баба, дід зобов’язані надавати їм допомогу у зд-ні ними батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків.

3. Учасники сімейних відносин зд-ть свої права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших учасників сімейних правовідносин.

4. Особа може не зд-ти свого сімейного права. Останнє не припиняється при цьому, а продовжує існувати в нереалізованому стані. Факт нереа- лізації права не є підставою для позбавлення особи цього права.

5. Права учасників сімейних відносин м.б. обмежені строком (н-д, право на аліменти).

6. Учасники сімейних відносин за власною волею можуть припинити свої права (ст.190 СКУ).

Сімейні обов’язки особистого або майнового х-ру є обов'язками конкретної особи - дружини, чоловіка, матері, батька, сина, дочки, баби чи діда. Вони не м.б. передані добровільно або перекладені на іншого за законом або договором. Тому смерть, н-д, батька є підста­вою для припинення його обов'язку утримувати дитину. Цей обов'я­зок не м.б. перекладений на спадкоємців за заповітом або законом.

Недієздатна особа звільняється від виконання лише тих своїх сімей­них обов’язків, що вимагають усвідомлених, цілеспрямованих дій від такої особи (н-д, обов’язок по вихованню дитини), проте майнові обов’язки, що не потребують особистісного підходу, продовжує викону­вати від імені недієздатної особи її опікун (н-д, обов’язок по сплаті аліментів на дитину недієздатного).

Невиконання сім.обов'язку та ухилення від його виконання - нетото­жні правові категорії, а тому можуть мати різні юридичні наслідки.

Захист сімейних прав

Захистом є застосування міри державного примусу до особи, яка по­рушила чуже право або чужий інтерес.

Суб’єктивне сімейне право на захист - це законодавчо закріплена можливість уповноваженої особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання.

Форми захисту сімейних прав:

1. Юрисдикційні (захист зд-ть суди, органи опіки та піклування, нотарі­уси, прокурор. Нотаріуси роблять виконавчі написи на договорах, у яких вст-ний належний до сплати розмір аліментів на дитину чи ін­шого з подружжя; посвідчують договори за участю неповнолітніх осіб. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про ви­знання шлюбу недійсним, про позбавлення батьківських прав чи ві­дібрання дитини без позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення чи визнання його недійсним. Орган опіки та піклування можна вважати попередньою ланкою розв'язання спору між батька­ми щодо дитини, але звернення за захистом до нього є правом, а не обов'язком. Спір щодо дитини один із батьків може передати на роз­гляд органу опіки та піклування без згоди другого з батьків. Той із батьків, хто заперечує проти розгляду спору органом опіки та піклу­вання, може звернутися до суду.

ЦПКУ вст-ює 2 основні форми участі органу опіки та піклування у судовому розгляді справи:

• подання суду висновку з питань, що є важливими для правильного вирішення справи;

• подання суду позовної заяви для захисту прав та інтересів неповно­літнього або непрацездатного члена сім’ї).

2. Неюрисдикційні (це самозахист. Відповідно до ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто кожному, в т.ч. і учасникам сімейних відносин, нада­но право на самозахист. Самозахист - це дії фактичного х-ру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інте­ресу від іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. Засобами самозахисту не м.б. дії, заборонені законом. Прояв самозахисту в сімейному праві: якщо, на думку батьків, дитині за­грожує небезпека, вони можуть зд-ти певні фактичні дії, спрямовані на її захист - змінити місце проживання дитини, припинити її спілку­вання з певною особою тощо).

Новелою СКУ є надання дитині, якій виповнилося 14 років, права самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним.

Дитина, якій виповнилося 14 років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (стаття 23 СК).

Стаття 18 СК містить перелік основних способів захисту сімейних прав та інтересів, а саме:

1. вст-ня правовідношення (рішення суду у таких сімейних справах як акт захисту є правовстановлюючим документом. Н-д, визнання бать­ківства, встановлення факту батьківства, материнства);

2. примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку (н-д, стягнення аліментів);

3. припинення, а також анулювання сім.правовідношення (н-д, розір­вання шлюбу, припинення права на аліменти, поділ майна, яке було спільною власністю подружжя, позбавлення батьківських прав; ви-

знання шлюбу недійсним, визнання недійсним усиновлення, виклю­чення імені батька/матері з актового запису про народження дитини);

4. припинення дій, які порушують сімейні права (н-д, усунення переш­код, які чинилися одному із батьків у здійсненні його права на особи­сте виховання дитини);

5. відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права (н-д, поновлення батьківських прав, повернення дитини, яка була відібрана від батьків без позбавлення їх батьківських прав);

6. відшкодування матеріальної та моральної шкоди (можливе не завжди, а лише в окремих випадках, передбачених СКУ або договором; ст.157, 159 СКУ);

7. зміна правовідношення (н-д, встановлення режиму окремого прожи­вання подружжя);

8. визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності о.д.в., о.в. АРК,

1. м.с., їх посадових, службових осіб.

Відп. до ст.256 ЦКУ позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про захист.

За заг.правилом, до сімейних відносин позовна давність не засто­совується, крім випадків, встановлених законом. Такими випадками є:

2. Справи про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної вла­сності подружжя, якщо шлюб між ними розірвано, - 3 роки (ст.72 СКУ).

3. Справи про визнання батьківства того, хто вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка перебуває у шлюбі, - 1 рік (ст.129 СКУ).

4. Справи за позовом матері про виключення запису про її чоловіка як батька з актового запису про народження дитини - 1 рік (ст.138 СКУ).

5. Справи за позовом жінки, яка вважає себе матір'ю дитини, про ви­знання її материнства - 1 рік (ст.139 СКУ).

111. Поняття шлюбу та його правова природа. Умови укладення шлюбу. Перешкоди до укладення шлюбу.

Поняття шлюбу. Умови укладення шлюбу

Відп. до ч.1 ст.21 СКУ, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Законодавче поняття шлюбу дається вперше. У ньому лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу:

1. це сімейний союз. Слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю. Слово «союз» підкреслює законодавче визнання теорії догові­рної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер;

2. у шлюбі м.б. лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі;

3. реєстрація державним органом РАЦСу. Без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Т.зв. «цивільний шлюб» - побутова кате­горія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімей­ного союзу жінки та чоловіка. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя.

Релігійний обряд шлюбу не створює прав та обов'язків подружжя, залишаючись особистою справою жінки та чоловіка. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають статус сім'ї, але не мають правового статусу подружжя (т.зв. конкубінат).

Релігійний обряд шлюбу (вінчання) має правове значення, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (у західних областях церковні шлюби визна­ються, якщо вони були здійснені до 5 травня 1940р., в Закарпатській області — до 25 січня 1946р., в окремих районах Чернівецької облас­ті, Акерманському та Ізмаїльському районах Одеської області — до 2 серпня 1940р.)

Умови укладення шлюбу - такі обставини, наявність яких необ­хідна (обов’язкова) для надання шлюбу юридичної (правової) сили. Позитивні умови укладення шлюбу (їх наявність є необхідною):

1. Досягнення шлюбного віку: для жінок і для чоловіків - 18 років

Шлюбний вік визначається з урахуванням статевої зрілості, завершен­ня фізичного росту організму, стану психічного, розумового, мораль­ного та соціального розвитку людини, які в комплексі мають забезпе­чити здатність її до виконання нової суспільної ролі — дружини, мате­рі, чоловіка, батька.

Вст-ня різного шлюбного віку для жінки та чоловіка не є відступлен- ням від конституційного принципу рівностей статей: воно - результат нетотожності жіночого та чоловічого організмів, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в них. Саме цим пояснюється і розбіжність у визначенні пенсійного віку для жінки та чоловіка.

Досягнення шлюбного віку має пов'язуватися з днем реєстрації шлюбу, тобто сама заява про реєстрацію шлюбу м.б. подана особою, яка ще не досягла шлюбного віку.

Закон не вст-ює максимального шлюбного віку, тому людина і у 80, і у 100 років має право на шлюб.

«Зниження» шлюбного віку є неможливим. Запроваджено відносно нову правову категорію: «надання права на шлюб» особі, яка не досяг­ла шлюбного віку. Надання права на шлюб віднесено до компетенції суду. Заява про надання права на шлюб має розглядатися судом за пра­вилами окремого провадження. Про подання такої заяви суд має пові­домити батьків або піклувальника, але заперечення батьків чи опікуна не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви.

У заяві про надання права на шлюб має бути назване ім'я особи, з якою передбачається реєстрація шлюбу. Ця особа м.б. викликана у судове засідання як заінтересована особа. Адже суду належить перевірити не лише стан фізичного та психічного здоров'я заявника. Суд має впевни­тися у тому, що шлюб заявника саме з цією конкретною особою відпо­відатиме її як дитини «найвищим» інтересам.

Одержавши право на шлюб з певною особою, заявник не може зареєс­трувати шлюбу з іншою. Тобто якщо той, кому надано було право на шлюб з певною особою, забажає зареєструвати шлюб з іншою, йому належить буде знову звернутися з заявою до суду.

Якщо не досягли шлюбного віку і він, і вона, кожному з них належить подати до суду окремі заяви. Ці дві справи суд може об'єднати в одне провадження.

Право на шлюб - особисте немайнове право особи. Права на шлюб не м.б. позбавлена особа, яка відбуває покарання за вчинення злочину.

2. Добровільність укладення шлюбу

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Повна згода передбачає наявність інформації про наречену, нареченого в обсязі, який необхідний і достатній для вільного волевиявлення щодо шлю­бу. Волевиявлення жінки та чоловіка проявляється у їхній спільній дії - подачі заяви до державних органів РАЦСу.

Недієздатний взагалі не має права на шлюб. Особа, яка перебуває у стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння або не може діяти вільно під впливом хвороби чи каліцтва, має право на шлюб, але не має можливості його реалізувати до тих пір, поки перебуває у такому стані.

Кодекс забороняє примушування до шлюбу. Правовою реакцією на укладення шлюбу під примусом м.б. визнання цього шлюбу недійс­ним.

Шлюб, який не ґрунтувався на вільній згоді жінки та чоловіка у мо­мент його реєстрації, м.б. оздоровлений появою такої згоди під час спільного життя. Конвалідація (від лат. - «одужувати», «міцніти», «набиратися сили») такого шлюбу позбавляє того, хто діяв усупереч своїй волі, права посилатися згодом на факт відсутності своєї волі до шлюбу.

3. Взаємне повідомлення чоловіка та жінки про стан свого здоров’я.

Кожен з подружжя зобов'язаний повідомити один одному про свій стан здоров'я. Невиконання цього обов’язку може мати серйозну правову санкцію — визнання шлюбу недійсним.

Вст-ня обов'язкового медичного обстеження наречених у репродук­тивному віці є законодавчою спробою оздоровлення нації, створює можливість жінці та чоловікові пройти відповідну медичну корекцію до зачаття дитини.

Однак питання про те, проходити чи не проходити таке обстеження, є справою самих наречених. Тому орган РАЦСу не може відкласти реєстрацію шлюбу до проведення такого обстеження, тобто не має права примушувати наречених до вчинення відповідних дій.

Перешкоди до укладення шлюбу

Перешкоди до укладення шлюбу (негативні умови, тобто ті, яких не повинно бути для укладення шлюбу):