108. Поняття сімейного права. Предмет сімейного права. Сімейно-правовий метод регулювання і суспільних відносин. Функції сімейного права.

Поняття сімейного права

Тривалий час питання щодо існування сімейного права (далі - СП) як окремої галузі права залишалось дискусійним.

Прибічники того, що СП є частиною цивільного права, як, напри­клад, страхове чи спадкове право, аргументували свою думку тим, що як цивільне, так і сімейне право регулюють нібито одні і ті ж правовід­носини: майнові (аліментні відносини, відносини між подружжям з приводу спільного та роздільного майна) та особисті немайнові. До того ж сімейні та цивільні правовідносини мають спільний метод пра­вового регулювання: диспозитивний, побудований на засадах рівності. Проте чимало науковців обґрунтовували і протилежну точку зору: сімейне право - це окрема галузь права, яка має свій особливий предмет правового регулювання. На законодавчому рівні втілення в життя отримала саме ця точка зору.

Особливості СП:

1. підставою виникнення сімейно-шлюбних відносин є своєрідні юридичні факти - шлюб, кровна спорідненість, материнство, батьків­ство, усиновлення, патронат.

Сімейні відносини є тривалими, виникають на підставі родинності, тобто пов’язують не сторонніх, а близьких осіб;

2. для СП основними є особисті немайнові відносини, і лише потім, як похідні, виникають майнові відносини. У СП, якщо не виникають особисті немайнові відносини, то не виникнуть і майнові;

3. суб’єктами сімейно-правових відносин м.б. лише фізичні особи, вони є юридично рівними між собою;

4. сімейні права є невідчужуваними, виконання сімейних обов’язків не можна перекласти на інших осіб;

5. сімейні відносини досить часто відчувають на собі вплив моральних норм, які хоч і не писані, проте відіграють велику роль при здійсненні прав та обов’язків учасниками сімейних правовідносин. Немає іншої галузі права, де б так тісно перепліталися між собою норми моралі і права.

Отже, СП - це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення та інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Предмет, метод сімейного права

Предметом СП є особисті немайнові та майнові відносини, що вини­кають між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім ’ї на підставі укладення шлюбу, кровної родинності, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відносини, що є предметом СП, можна поділити на групи:

1. Відносини, що виникають на підставі шлюбу (у зв’язку з укладенням, припиненням шлюбу, визнання шлюбу недійсним).

2. Особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, бать­ками та дітьми, іншими членами сім ’ї (право на зміну прізвища, пра­во на материнство, батьківство; право на спільне вирішення всіх пи­тань сім’ї; права дітей на отримання належного виховання; право на матеріальне утримання; право на управління майном тощо)

3. Особисті немайнові та майнові відносини між іншими родичами (відносини баби, діда з онуками, правнуками; відносини між братами та сестрами, вітчимом, мачухою; аліментні відносини).

4. Відносини, що виникають у зв’язку з влаштуванням дітей, які позбав­лені батьківського піклування (усиновлення, опіка та піклування, пат­ронат).

Якщо предмет сімейно-правового регулювання відповідає на питан­ня, які суспільні відносини регулюються сімейним правом, то метод - як відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Метод СП - сукупність засобів та прийомів, за допомогою яких зд- ся правовий вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин.

Вирізняють 2 загальних методи правового регулювання: диспози­тивний (базується на координації цілей та інтересів учасників сусп.відносин, коли вони самі мають право приймати рішення щодо участі у цих відносинах. Особи мають змогу відступити від правових норм, вст-ти для себе не передбачені правовими приписами права та обов’язки) та імперативний (базується на відносинах субординації. Характерним є переважання обов’язків, обмеження ініціативи суб’єктів правовідносин).

Метод СП можна визначити як імперативно-диспозитивний:

1. Диспозитивність полягає в тому, що СП наділяє учасників прав.засобами задоволення їхніх потреб та інтересів у сфері сімейних відносин (можливість вступу в шлюб, повноваження батьків та дітей тощо);

2. Імперативний х-ер приписів однозначно визначає підстави виникнен­ня сімейних відносин (категорично визначаться подружні відносини, відносини батьків щодо дітей).

Способами правового регулювання сімейних відносин є:

• дозвіл - виражається як прямо (наділяє учасників правами без будь- яких застережень. Н-д, подружжя має право укласти договір про на­дання утримання одному з них, батьки мають переважне право перед іншими особами на виховання дитини), так і опосередковано (надає певні права, проте із застереженнями. Н-д, один із подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умови, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок грошових чи трудових затрат іншого з подружжя; батьки мають право управляти майном дитини, але при цьому вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління май­ном);

• заборона - у разі невиконання цієї норми заст-ся відповідні санкції (н- д, не можуть укладати шлюб особи, які є родичами прямої лінії спорід­нення; примушування жінки чи чоловіка до шлюбу не допускається. Санкція у цих випадках - визнання шлюбу недійсним);

• позитивне зобов’язування - норми, що спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку (н-д, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повно­ліття; опікун/піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклува­тися про її фізичний, духовний та моральний розвиток).

Для сімейно-правового методу особливо характерне регулювання шлюбно-сімейних відносин на підставі та з урахуванням особисто- довірчого характеру.