103. Час відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини. Спадкоємці. Право на спадкування. Усунення від права на спадкування.

Час, місце відкриття спадщини Згідно зі ст.1220 ЦКУ підставами відкриття спадщини є смерть ф.о. або оголошення її померлою.

Таким чином, у ЦК йдеться про 2 різних види юридичних фактів:

1) смерть — подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'єктів права. При цьому для самого виникнення спадкових правовідносин не має значення, що саме було причиною смерті. Визначальним є факт смерті;

2) оголошення ф.о. померлою — стає підставою виникнення спадкових правовідносин за умови наявності рішення суду, яке ґрунтується на припущенні, що ф.о. (спадкодавець) померла.

Момент відкриття спадщини визначається залежно від того, яка зі вказаних обставин є підставою виникнення спадкових правовідносин.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть спадкодавця, то часом відкриття спадщини визнається день його смерті. Факт смерті спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення ф.о. померлою, то час відкриття спадщини визначається моментом набрання законної сили рішенням суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначений тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Стосовно осіб, які померли в один день, але у різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадщина після таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після одної, а натомість вважаються окремими спадкодавцями. Це пояснюється тим, що часом відкриття спадщини визнають саме день, а не година смерті людини. Отже особи, що померли в один день, хоча і в різний час доби, вважаються такими, що померли в один час. Спадщина після кожної з них відкривається в той самий день, тому вони не успадковують одна після одної. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст.1221 ЦКУ). При цьому під "місцем відкриття спадщини" мається на увазі не "місце" як точка на місцевості, конкретне помешкання, дім, вулиця тощо, а певний населений пункт (місто, селище, село тощо).

Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті спадкодавця: н-д, якщо людина померла не в місці свого постійного проживання, а під час перебування у відрядженні, санаторії, місцях позбавлення волі, то місцем відкриття спадщини вважається той населений пункт, де померлий постійно проживав.

Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Місцем проживання ф.о., яка не досягла 14-річного віку, вважається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким ця особа проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу, в якому вона проживає.

Ф.о., що досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, встановлених законом.

Для недієздатних осіб місцем їхнього проживання вважається місце проживання їх опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує стосовно такої особи функції опікуна.

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, то місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина (майно більшої вартості). Якщо ж померлий не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками ЖЕКу, виписками з трудової книжки померлого тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконавчого органу місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини.

Суб’єкти спадкових правовідносин. Усунення від спадщини

Стаття 1224 ЦКУ містить обмеження в реалізації права на спадкування. Зокрема, не мають права спадкувати:

1) ті зі спадкоємців за законом або заповітом, які умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого з його спадкоємців з метою отримання спадщини, або здійснили замах на їх життя;

2) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині;

3) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, не спадкують за законом. Сюди відносяться батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;

4) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Але якщо шлюб був визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки в майні, що належить тому з подружжя, хто помер, та яке було набуте під час цього шлюбу;

5) особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця вст-ся судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). Такі особи позбавляються права спадкування за законом.

Зазначені обставини підтверджуються поданням нотаріусу копії рішення суду. Стосовно кожного випадку суд встановлює обставини, які перешкоджають здійсненню права на спадкування.

Положення ст.1224 ЦКУ поширюються на всіх спадкоємців, у т.ч. й на тих, хто має право на обов'язкову частку в спадщині (але стосовно тієї спадщини, що перевищує розмір обов'язкової частки), а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Спадкування породжує спадкові відносини, в яких є 2 сторони: спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки ф.о. — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не м.б. спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим суб'єктам визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці — зазначені у заповіті або законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця. Спадкоємцями м.б. не тільки фізичні, але й юридичні особи, а також держава та інші соціально-публічні утворення.

Спадкування настає у випадку смерті ф.о. або оголошення її померлою. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу в спадкоємців права на прийняття спадщини, а в усіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта в правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадщини, переходять до спадкоємців як єдине ціле, тобто має місце універсальне правонаступництво. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, за якого до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права (або обов'язки): н-д, якщо заповітом спадкодавець поклав на спадкоємця обов'язок передати якусь з отриманих у спадщину речей у користування 3-ій особі, саме 3-тя особа буде сингулярним правонаступником, яка одержує відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємця.