101. Поняття та загальна характеристика спеціальних деліктів

У теорії цивільного права норми, що містяться у вищевказаних статтях, прийнято називати правилами про спеціальний делікт - шкоду, заподіяну актами влади. Підставами для виділення даних випадків в окремий (спеціальний) делікт є як особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встановлених законом.

Основна специфіка даного спеціального делікту полягає у суб'єктному складі заподіювачів шкоди. Суб'єктами заподіяння шкоди в даному випадку виступають:

- органи державної влади, тобто створені відповідно до Конституції України і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради й Ради міністрів Автономної Республіки Крим органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління

- органи влади Автономної Республіки Крим, тобто органи влади, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК тощо).

- органи місцевого самоврядування, тобто створені на підставі Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" як представницькі органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації населення

- посадові та службові особи відповідних органів. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Певними особливостями характеризується і така загальна умова відповідальності, як протиправність актів влади. У статтях 1173-1175 йдеться про "незаконні" рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами "незаконного" нормативно-правового акта, який було скасовано.

Відповідно до статей 1173-1175 ЦК України шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування. Від імені держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

102. Поняття спадкування та спадкового права. Склад спадщини. Права та обов’язки, які не входять до складу спадщини.

Спадкове право є однією з важливих підгалузей цивільного права і займає проміжне місце між речовим та зобов'язальним правом.

Отож, ст.1216 ЦКУ визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від ф.о., яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь ЦП, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування".

Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях. По-перше, в найбільш загальному вигляді право на спадкування є елементом цивільної правоздатності. У такому сенсі воно належить усім суб'єктам ЦП. По-друге, право на спадкування може вживатися в значенні "право (можливість) отримати спадок за заповітом". Завдяки цьому воно м.б. охарактеризоване як елемент дієздатності, тобто можливість певної особи набути суб'єктивного права на спадкування після певної особи. У цьому сенсі право на спадкування є елементом цивільної дієздатності (іноді його іменують "пасивна тестаментоздатність"). По-третє, право на спадкування може розглядатися як суб'єктивне право, яке виникає за наявності певних юридичних фактів: смерті особи або оголошення її померлою (ст.1220 ЦКУ).

ЦЗ України розрізняє 2 види спадкування:

1) за заповітом;

2) за законом (ст.1217 ЦКУ).

Окремим способом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом установленого законом строку жодною особою: у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також їхньої відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного о.м.с. за місцем відкриття спадщини.

Об'єктами спадкування є цивільні права й обов'язки спадкодавця, що можуть (мають здатність) переходити в спадщину (тобто не будь-які права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а лише ті, існування яких не припиняється смертю певної ф.о.). До об'єктів, які мають майновий характер, належать: садиби, жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок члена житлово-, дачно-, гаражно-будівельного кооперативів, садівничого товариства, а також інше майно споживчого й виробничого призначення.

До об'єктів немайнового характеру належать деякі права в галузі інтелектуальної власності: авторські права, в т.ч. право на опублікування й розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди; право на одержання диплому померлого автора, відкриття і винагороду за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію, свідоцтва чи патенту на промисловий зразок, право на одержання винагороди, а також виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті. Сукупність зазначених цивільних прав і обов'язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). Крім переходу до спадкоємців прав спадкодавця, до них також переходять і обов'язки останнього (наприклад, борги). При цьому спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина має прийматися не частинами, а в цілому.

До спадкоємців переходять майнові права і обов'язки спадкодавця за винятком тих, які взагалі не можуть входити до складу спадщини (ст.1219 ЦК) (н-д, оскільки до складу спадщини входять тільки цивільні права й обов'язки, то не переходять у спадщину права й обов'язки спадкодавця в адміністративних, трудових та інших правовідносинах).

Не переходять у спадщину також цивільні права й обов'язки, нерозривно пов'язані з особистістю спадкодавця:

1) особисті немайнові права ф.о. (книга 2 ЦКУ);

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не вст-но законом або їх установчими документами (глава 7 ЦКУ);

3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст.1195-1208 ЦКУ);

4) права на аліменти, на пенсію, допомогу або інші виплати, вст-ні законом. Такі виплати мають персональне спрямування, оскільки метою їхнього встановлення є забезпечення умов для існування конкретних осіб, тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦКУ. Згадана норма розрізняє 2 випадки припинення зобов'язання смертю ф.о.: - припинення зобов'язання смертю боржника, якщо це зобов'язання є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншим суб'єктом (н-д, смерть повіреного за договором доручення); - припинення зобов'язання смертю кредитора, якщо це зобов'язання є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (н-д, смерть довірителя в тому ж таки договорі доручення).