83. Договір страхування

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, гро­шову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Юридичні ознаки договору: двосторонній, реальний (набуває чиннос­ті з моменту внесення 1-го страхового платежу) та оплатний.

Форма договору: обов'язкова письмова шляхом складання одного до­кумента, який підписують сторони, або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Істотними умовами договору є:

1. предмет;

2. страховий випадок;

3. розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума);

4. розмір страхового платежу;

5. строки сплати страхового платежу;

6. строк;

7. інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не супере­чать закону і пов'язані з:

• життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

^ володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Страховий випадок — передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації випла­тити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій 3-й особі.

Страхова сума — встановлена законодавством чи договором май­нового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Строк дії договору встановлюється за згодою сторін, причому цей договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником 1-го страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Законодавець встановлює можливість та порядок страхування ризи­ків, тобто співстрахування (предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страху­вальника кількома страховиками. При цьому в договорі повинні місти­тися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика) та перестрахування (страхування одним страховиком (цедентом, пере­страхувальником) ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Залежно від форм страхування законодавець розрізняє:

♦♦♦ обов'язкове страхування - укладається незалежно від волевиявлення сторін, тобто обов'язок його укладення випливає із вказівки закон (виділяють 38 видів обов’язкового страхування, зокрема: медичне страхування, страхування спортсменів вищих категорій, страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини, особисте страху­вання від нещасних випадків на транспорті, страхування майна, пере­даного у концесію)

• добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком (страхування життя, страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я на випадок хвороби, страхування залізничного, іншого наземного, повіт­ряного, водного транспорту, страхування майна, страхування відпові­дальності перед третіми особами тощо).

Залежно від предмету страхування розрізняють договори майново­го, особистого страхування та страхування відповідальності.

Сторони договору, їх права та обов'язки

Сторонами договору є:

1. страховик - фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відпові­дальністю а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше 3-х.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та по­хідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридич­ним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, що передбачені в ліцензії;

2. страхувальник - юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України;

3. 3-я особа (вигодонабувач) - особа, на користь якої страхувальник укладає із страховиком договір.

Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін.

Страховик зобов'язаний:

1. ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2. протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання стра­хового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних до­кументів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальни­кові;

3. у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором;

4. відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5. за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, вне­сти відповідні зміни до договору страхування;

6. не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Страхувальник зобов'язаний:

1. своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) в розмірі, встано­вленому договором;

2. під час укладення договору страхування надати страховикові інформа­цію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які змі­ни страхового ризику;

3. при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застра­ховано, новий договір страхування є нікчемним;

4. вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням

страхового випадку, та їх зменшення;

5. повідомити страховика про настання страхового випадку у строк,

встановлений договором.

Договором може бути встановлено й інші обов'язки страховика і страхувальника.

За майновим страхуванням і страхуванням відповідальності у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний сплатити страхові виплати, які називають страховим відшкодуванням (або забезпеченням), що обмежується страховою оцінкою та завданими прямими збитками.

З метою захисту страховика за майновим страхуванням діє правило, закріплене в ст.993 ЦК, про перехід до страховика права страхувальника про відшкодування збитків — суброгація.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіка­та), який складає страховик або уповноважена ним особа у формі, що встановлює страховик.

Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1. навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхо­вого випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянсько­го/службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2. вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3. подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування/про факт настання страхового випадку;

4. одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5. несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків тощо.

Крім того, договором страхування може бути передбачено також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не супере­чить закону.

84. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 ЦК).

Юридичні ознаки договору: двосторонній, консенсуальний, оплатний (однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно), належить до групи договорів про надання послуг (зокрема, посередницьких послуг. Крім договору доручення, до цієї підгрупи належать також договори комісії, консигнації, агентські договори, договори довірчого управління), має фідуціарний характер.

Сторонами договору є повірений (у сфері посередницьких послуг – посередник) - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель (у сфері посередницьких послуг – установник посередництва)- особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (н-д, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет (це надання нематеріальних посередницьких послуг юридичного характеру: укладення цивільних правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо, причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа супутньо виконує і фактичні дії - пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення). Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (при цьому строк дії довіреності не може перевищувати строку дії договору доручення), а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У такому разі строк доручення та територія є істотними умовами. У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед 3-ми особами. Проте представництво ширше за договірне представництво, оскільки підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Отже, договір доручення – лише одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Розмежування договору доручення і довіреності:

1) договір доручення є двостороннім правочином, а довіреність є одностороннім правочином;

2) за договором доручення у повіреного виникає обов’язок виконати від імені довірителя певні юридичні дії, а за довіреністю у повіреного не виникає обов’язку вчинити дії, а є лише право.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину (тобто вона залежить від суб’єктного складу і ціни договору).

На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед 3-ми особами. Довіреність має інформаційний характер для зовнішніх відносин, відтворює повноваження повіреного, визначені умовами договору доручення.

Довіреність, що видається повіреному, не є підтвердженням письмової форми договору. Наявність довіреності за відсутності письмового договору доручення свідчить про його усну форму.

Права та обов’язки сторін за договором

Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.

Права та обов'язки повіреного:

1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту договору;

2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений:

 не міг попередньо запитати довірителя;

 не одержав у розумний строк відповіді на свій запит.

При цьому повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки буде можливість;

3) зобов’язаний виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо:

 це передбачено договором;

 повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. При цьому повірений повинен негайно повідомити про це довірителя і у цьому разі відповідає лише за вибір замісника;

4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення;

5) зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та відповідні документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення;

6) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Права та обов'язки довірителя:

1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2) зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;

3) зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення;

4) зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить;

5) має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення;

6) має право знати про передоручення;

7) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.