48. Право спільної власності.

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей декількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбанні тощо.

Законодавець передбачає два види спільної власності:

o спільну сумісну;

o спільну часткову.

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначені.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток у праві на спільне майно. У ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

Виходячи зі змісту ст. 368 ЦК України, можна вирізнити два види спільної сумісної власності за ознакою суб'єктного складу:

а) спільна сумісна власність подружжя;

б) спільна сумісна власність членів сім'ї.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між суб'єктами.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється учасниками за їх згодою.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК, розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлене за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/6 і т.д.). Таку частку називають "ідеальною". Ідеальна частка має відповідати "реальній" частці. Реальна частка - це частка майна у натурі.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони мають право домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласники будинку (квартири), як правило, самі визначають порядок користування житловими приміщеннями. Для цього вони можуть укласти між собою договір, за яким визначити, хто і якими житловими (нежитловими) приміщеннями буде користуватися відповідно до частки кожного з них.

49. Віндикаційний позов: порядок та умови пред’явлення.

Поняття віндикаційного позову. Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Об'єкт віндикаційного позову. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізоване

Сторони у віндикаційному позови Позивачем у віндикаціййому позові може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім власника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на підставі договору

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову).

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом предметом позову в судовому процесі є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи придбане майно відплатно або безвідплатно.

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в судовому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, як придбане ним майно — відплатно чи безвідплатно.

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, якщо майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.