4. Соціальна і економічна сторона зайнятості населення.

Економічна зайнятість розкриває такі важливі аспекти життєді­яльності людини як: її участь у суспільно корисній діяльності з ви­робництва матеріальних благ і послуг, забезпеченість людей конкрет­ними робочими місцями, отримання винагороди за свою працю. По­ряд з цим в процесі трудової зайнятості забезпечується виробництво валового національного продукту, що сприяє економічному розвитку всього суспільства. Зайнятість відображає потреби людей не лише в розмірах отримуваних доходів, але і в самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Отже, зайнятість — це досить важливе явище в розвитку будь-якої країни і суспільства в цілому. Вона розкриває не лише проблема­тику безробіття, але і такі важливі сторони трудової діяльності людей як: особливості використання праці, забезпечення відповідного рівня життя працюючого населення, задоволення потреб національної еко­номіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задово­лення професійних потреб працівників, у тому числі у професійній освіті, та підтриманні кваліфікації, ступінь соціальної підтримки у випадку безробіття тощо.

Зайнятість — це діяльність працездатних людей заради задово­лення особистих і суспільних потреб, що здійснюється відповідно до існуючих суспільно-економічних відносин.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятими вважаються громадяни України, які проживають на її території на законних підставах та виконують такі види робіт:

— працюють за наймом па умовах повного або неповного робочого дня (тижня);

— самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі й індивідуальною трудовою та фермерською діяльністю;

— затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади чи суспільних об'єднаннях;

— перебувають па службі в збройних силах, прикордонних військах, органах державної безпеки та внутрішніх справ;

— знаходяться на денній формі (з відривом від виробництва) професійної підготовки та перепідготовки, підвищенні кваліфікації;

— зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими та особами похилого віку.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від­носини зайнятості в Україні ґрунтуються на наступних принципах:

- виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов’язкової, примусової праці (крім випад­ків, спеціально встановлених законодавством). Даний прин­цип проголошує право людини працювати або не працювати, а якщо працювати, то лише там і скільки, як це визначається лише за її вибором;

- створення державою умов для реалізації права громадян на пра­цю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конститу­цією України.

Класифікація основних видів зайнятості подана на рис. 4.1.

Рис.4.1. Класифікація видів зайнятості

Первинна зайнятість — це зайнятість громадян за основним місцем праці (там, де знаходиться трудова книжка).

Вторинна зайнятість — це додаткова зайнятість па іншому підприємстві, регламентована державними законодавчими актами.

За способом участі працівників в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємницька діяльнісь).

За особливостями працевлаштування розрізняють формальну (офіційно зареєстровану згідно існуючого законодавства) і нефор­мальну (не зареєстровану). Прикладами неформальної зайнятості можуть бути: робота в особистому підсобному господарстві, що вклю­чає продаж виробленої продукції без реєстрації; тіньова діяльність на підприємствах тіньового сектору економіки тощо. Неформальна за­йнятість у вітчизняній економіці породжується внаслідок відсутності достатньої кількості робочих місць та слабкої соціальної підтримки безробітних. Складна ситуація в державі змушує населення погоджу­ватись на будь-які робочі місця, без будь-якого соціального захисту і соціальних гарантій.

При цьому неформальна зайнятість відрізняється від формаль­ної певними негативними моментами: відсутність офіційної реєстра­ції діяльності; превалювання самозайнятості; низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкілдиві технології; легкий доступ для на­йманців, відсутність перешкод; відсутність гарантії доходів,безправ'я працівників; можливий контроль діяльності з боку кримінальних структур.

Неформальна сфера зайнятості, через низький рівень оплати пра­ці в країні, часто використовуються працівниками не лише в якості основної роботи, але і як додаткове джерело доходів, в якості роботи за сумісництвом.

Також можна виділити різні види зайнятості залежно від форми організації праці, а саме: стандартну і нестандартну. Стандартна від­різняється стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, а нестандартна має протилежні ознаки: нестабільність трудових відносин, нестаціонарність робочо­го місця, неповна норма робочого часу. Остання проявляєтьс у вигляді роботи вдома, вторинної зайнятості (сумісництво), роботи за тимчасовими контрактами тощо.

В якості основних видів зайнятості розрізнять повну, продуктив­ну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість в ринковій економіці полягає не в максималь­ному залучені до роботи всіх працездатних осіб, що було характер­ним для соціалістичної системи господарювання, а в достатності ро­бочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Такий підхід забезпечує певний соціальний захист населення і разом з тим сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів.

Продуктивна зайнятість характеризується як економічно до­цільна, вигідна та означає перевищення економічних вигід отрима­них в результаті названої зайнятості порівняно з витратами на орга­нізацію цієї роботи.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціаль­но доцільна діяльність. А повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності називають ефективною зайнятістю.

Ефективна зайнятість відображує ступінь використання робочої сили і характеризується такими показниками:

— пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі у суспільно корисній діяльності; вони показують, за якого рівня продуктивності праці задовольняється потреба населення у праці та в який спосіб досягти повної зайнятості;

— рівень зайнятості працездатного населення у господарстві країни; показник може розраховуватись за допомогою формул:

(4.1.)

де 3 — чисельність зайнятих; Н — загальна чисельність населення;

(4.2.)

де ЕАН — економічно активне населення;

(4.3.)

— структура розподілу працюючих за галузями господарства;

— професійно-кваліфікаційна структура працюючих.

До основних нормотворчих документів, які мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, належать:

— Конституція України;

— Закон України "Про зайнятість населення";

— Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

— Закон України "Про оплату праці";

— Закон України "Про колективні договори і угоди";

— Закон України "Про охорону праці";

— Господарський кодекс та ін.