3. Трудові ресурси і трудовий потенціал держави, як основа забезпечення підприємтва персоналом.

Трудові ресурси — частина населення країни, здатна за своїми психофізіологічними особливостями до участі в трудовій діяльності.

Отже, до трудових ресурсів належать як реальні працівники, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційні, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття, що спеціально створене, ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте й сьогодні має право на існування, оскільки засвідчує максимально можливу кількість трудоактивного населення.

Кількісно трудові ресурси охоплюють населення в працездатному віці (в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—57 роки, для чоловіків — 16—62 років включно), крім непрацюючих інвалідів (непрацездатних осіб, які мають статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку), пільгових пенсіонерів (осіб, для яких пенсійний вік настає раніше на 5—10 років як наслідок роботи у несприятливих умовах або такої, яка вимагає від працівника якостей, що з віком помітно втрачаються: наприклад, спорт, балет) і працюючих осіб, молодших та старших працездатного віку.

Інформаційним забезпеченням визначення показників, що належать до трудових ресурсів, є:

— дані демографічної статистики;

— матеріали статистики праці Ф2ПВ (річна), Ф4ПВ, Ф7ПВ, Ф8ПВ, Ф14 (праця), Ф2ПН;

— статистичні дані Міністерства освіти і науки України щодо чисельності учнів працездатного віку за видами навчання та Міністерства праці та соціальної політики України щодо чисельності інвалідів і пенсіонерів.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

• особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Трудовий потенціал — це сукупність характеристик людини, які формуються в результаті матеріальних і духовних вкладень (здоров'я, інтелект, творчі здібності, освіта, професіоналізм, моральність, активність, організованість тощо).

Розглянемо елементи трудового потенціалу в таблиці 3.1.

Таблиця 3. 1. Основні елементи трудового потенціалу

Елементи трудового потенціалу	Складові елементів
1. Особисті якості	• Цілеспрямованість, працьовитість, комунікабельність, компетентність, організованість, відповідальність, самостійність, енергійність, зібраність.
2. Моральні якості	• Уважність, витриманість, коректність, принциповість, справедливість, рішучість, порядність, акуратність
3. Рівень професійної підготовки	• Рівень освіти: неповна середня, повна середня, середня спеціальна, незакінчена вища спеціальна, вища, повна вища; • Стаж роботи (загальний і за фахом); • Знання іноземних мов; • Наявність кандидатського (докторського) ступеня, професійні знання
4. Психофізіологічні особливості особи	• Стан здоров'я, витривалість, працездатність, тип нервової системи, вік, зовнішність
5. Трудова мобільність	• Макро- та мікромобільність
в. Рівень інтелекту	• Високий, середній, низький
7. Психологічні якості	• Тип особи: екстраверт, інтроверт; • Темперамент: флегматик, сангвінік, холерик, меланхолік
8. Здібності	• Швидкість в освоєнні нової роботи

Науковці дотримуються погляду, що трудовий потенціал людини виражається через його особові характеристики, освіту, професіоналізм. Інші вчені, розглядаючи питання формування, розвитку та оцінки трудового потенціалу, роблять акцент на професіоналізмі працівника, але при цьому практично не враховують його особових характеристик.

Багато керівників на великих підприємствах проводять оцінку трудового потенціалу працівників на основі наявної документації: звіту про використання робочого часу, звіту про кількісний і якісний склад і професійне навчання персоналу. При цьому практично не враховуються рівень інтелекту, психологічні, особові, моральні якості і здібності працівників. Тому така оцінка трудового потенціалу не має індивідуального характеру і є неефективною. У кількісному відношенні суспільний трудовий потенціал характеризує можливості суспільства щодо залучення до суспільної праці населення різної статі і віку. У якісному — відображається у реальних можливостях населення брати участь у суспільно корисній праці.

Розглянемо основні структурні компоненти трудового потенціалу. (рис. 3.1).

Залежно від рівня управління можна визначити трудовий потенціал країни (регіону), підприємства і працівника.

Трудовий потенціал працівника — непостійна величина, яка безупинно змінюється. Працездатність, творчі здібності можуть зростати внаслідок удосконалення знань і навичок, поліпшення умов праці. Але вони можуть і знижуватись, якщо, зокрема, погіршується стан здоров'я працівника, посилюється режим праці.

Рис.3.1. Основні компоненти трудового потенціалу

Трудовий потенціал підприємства як система завжди більший від суми складових індивідуальних трудових потенціалів окремих працівників. У ньому виділяють такі компоненти: кадрові, професійні, кваліфікаційні й організаційні.

Трудовий потенціал країни - це наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками.

Трудовий потенціал має вирішальне значення для розвитку економіки на всіх рівнях господарювання: національному, регіональному та рівні суб'єктів господарювання.