- •Вступ………………………………………………………………………….…….…3 і. Організація Державного екзамену……………………………………….…….….4
- •Ііі.Методичні вказівки для вивчення питань Державного екзамену ……………...6
- •Іv.Перелік літературних джерел для підготовки до Державного екзамену…..........79 Вступ
- •Іі. Перелік питань до Державного екзамену
- •Сутність категорії "праця", її елементи і основні функції.
- •2. Законодавство у сфері економіки праці.
- •3. Трудові ресурси і трудовий потенціал держави, як основа забезпечення підприємтва персоналом.
- •4. Соціальна і економічна сторона зайнятості населення.
- •5. Основні показники і види безробіття.
- •6. Сутність і основні елементи ринку праці, які формують ціну робочої сили.
- •7. Управління персоналом на підприємстві.
- •8. Планування персоналу на підприємстві.
- •9. Сутність, основні суб'єкти та методи організаційно-економічних відносин.
- •10. Державне регулювання організаційно-економічних відносин на підприємстві.
- •11. Основні напрямки організації праці, що сприяють підвищенню ефективності роботи підприємства.
- •12. Сутність і значення нормування праці для ефективної роботи підприємства
- •13. Характеристика основних об'єктів нормування праці.
- •1. Об'єкт нормування праці – операція і її структура
- •2. Трудовий елемент
- •3. Обсяг роботи
- •4. Зона обслуговування
- •5. Чисельність персоналу
- •14. Сутність і характеристика трудового процесу як основного елементу нормування праці на підприємстві.
- •15. Класифікація витрат робочого часу працівника промислового підприємства
- •16. Сутність, характеристика і розрахунок норми часу і норми чисельності.
- •17. Сутність, характеристика і розрахунок норми виробітку і норми обслуговування.
- •18. Необхідність і методика проведення фотографії робочого часу на підприємстві
- •19. Сутність і основні етапи проведення хронометражу на підприємстві .
- •20. Сутність і зміст продуктивності праці.
- •21. Основні методи вимірювання продуктивності праці
- •1. Натуральний.
- •2. Вартісний.
- •3. Трудовий.
- •22. Планування потреби в робочій силі для ритмічної роботи підприємства.
- •23. Планування і аналіз фонду заробітної плати на підприємстві.
- •24. Економічне значення і структура зарплати працівників підприємства.
- •25. Основні форми і системи заробітної плати, які використовуються на вітчизняних підприємствах.
- •26. Державне регулювання відносин у сфері оплати праці в Україні.
- •27. Тарифна система та її призначення для ефективного розрахунку зарплати працівників підприємства.
- •Тарифні ставки працівників
- •28. Соціальний розвиток колективу, основні напрямки плану соціального розвитку.
- •29. Звітність підприємства у сфері праці.
- •30. Методика проведення аудиту у сфері праці на підприємстві.
- •Іv.Перелік літературних джерел для підготовки до Державного екзамену.
26. Державне регулювання відносин у сфері оплати праці в Україні.
В умовах ринкової економіки розвиток заробітної плати полягає в подальшій її диференціації та індивідуалізації на основі повного врахування як індивідуальних результатів праці, так і особистих ділових якостей, включаючи кваліфікацію, відповідальність, творчу ініціативу, якість роботи, досконалість рішень.
Механізмом державного регулювання заробітної плати є реалізація соціально-економічної політики держави. Використання конкретних механізмів державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників. Зокрема, механізм державного регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення:
1) мінімальної заробітної плати, яка регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартості мінімального споживчого бюджету («кошика»);
2) державних норм і гарантій з оплати праці: за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні й за час виконання державних обов’язків тощо;
3) умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;
4) міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;
5) умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах;
6) максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств;
Важливе значення має встановлення меж оплати праці (рис. 18.1) . Верхня межа встановлює максимальний рівень оплати праці, а нижня — мінімальний. Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці, оскільки прагнення до збільшення зарплати залежить від розміру фонду оплати, який, у свою чергу, зумовлений рівнем продуктивності праці .
Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили.
Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб) та соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).
До державних норм і гарантій у сфері оплати праці відносять також норми оплати праці: за роботу в понаднормований час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівникам, молодших вісімнадцяти років, при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо;гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу і т.п.
Держава певною мірою регулює потреби відтворення робочої сили, тому що базовий рівень заробітної плати повинен забезпечувати певний прожитковий мінімум. У даному випадку визначальне значення має систематичне здійснення аналізу і прогнозування «споживчого кошика», урахування змін в мінімальному споживчому бюджеті, динаміки інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари і послуги. Встановлюючи основні вихідні показники формування розмірів матеріального стимулювання, держава в подальшому виконує роль спостерігача, який контролює їх виконання.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України, вважаються мінімальними державними гарантіями.
Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:
— державному (генеральна тарифна угода);
— галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);
— виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору підприємства).
Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати .
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.
Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Законом “Про Державний бюджет України на 2012 рік” встановлено на 2012 рік мінімальну заробітну плату:
у місячному розмірі: з 1 січня — 1073 гривня,
з 1 квітня — 1094 гривень,
З 1 липня-вересня – 1102 гривень,
з 1 жовтня — 1102гривень,
з 1 грудня — 1134 гривні;
* Зміни щодо розміру мінімальної зарплати на момент здачі екзамену запитувати у викладача.
