11. Основні напрямки організації праці, що сприяють підвищенню ефективності роботи підприємства.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства чи органі­зації, особливо в ринкових умовах господарювання, значною мі­рою залежить від її організації праці, тобто від системи виробничих взаємозв'язків, працівників із засобами виробництва та між собою, що забезпечує певний порядок здійснення трудового процесу.

В економічній літературі зустрічається багато досить різноманіт­них визначень організації праці. Автори, зокрема, обґрунтовують поняття організації праці як:

• системи взаємодії працівників один з одним та їх засобами ви­робництва в процесі трудової діяльності з метою досягнення певних намічених кінцевих результатів;

• сукупності процесів чи дій, що призводять до утворення і вдо­сконалення зв’язків між окремими частинами цілого;

• об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил і процедур;

• спосіб приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності тощо.

При цьому розрізняють поняття «суспільна організація праці» (макроекономічна) та «організація праці на рівні підприємства» (мікроекономічна).

Суспільна організація праці включає такі основні елементи: відтворення робочої сили, форми та методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту та кооперація праці н масштабах окремої держави (регіону, області).

Основними завдан­нями організації праці на макроекономічному рівні є: регулювання економічних і соціальних витрат, забезпечення найефективнішого використання трудового потенціалу суспільства, оптимізація спів­відношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями і ра­ціональне розміщення ресурсів між регіонами країни і т.п.

На мікроекономічному рівні основними завданнями організації праці є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування ро­бочих місць; дослідження і впровадження новітніх прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищен­ня кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та психологічного клімату в трудових колективах працівників; раціоналізація режиму праці та відпочинку; дотримання трудової дисципліни і т.п.

Основні напрями розвитку і завдання організації праці можна конкретизувати таким чином:

• розробка раціональних форм розподілу і кооперації праці (по­ліпшення техніко-технологічного, функціонального і кваліфі­каційного розподілу праці; впровадження комплексного обслу­говування основних засобів виробництва; суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригад­ної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці);

• поліпшення організації та обслуговування робочих місць (раці­ональне планування; організаційно-технічне оснащення та роз­ширення типізації у їх плануванні; впровадження прогностич­них підходів при забезпеченні обслуговування робочих місць з метою ефективного використання робочого часу основних і допоміжних працівників);

• вивчення і поширення передових прийомів та методів праці (раціоналізація окремих складових трудового процесу; впрова­дження інноваційних методів навчання, з метою освоєння но­вих ефективний прийомів і навичок тощо);

• удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб виробництва з метою забезпечен­ня ефективної системи профорієнтації та професійного підбору кадрів;

• розширення сфери науково обґрунтованого нормування праці (розробка впровадження та перегляд норм праці; удосконален­ня організації нормувальних робіт);

• поліпшення умов праці (впровадження обґрунтованих режимів праці і відпочинку, дотримання вимог охорони праці, розробка колективно-договірної системи з урахуванням процесу механі­зації важких і шкідливих робіт: усунення емоційно негативних чинників праці);

• раціоналізація режиму праці та відпочинку на основі впрова­дження оптимальної змінності по підприємстві та його вироб­ничих підрозділах, окремих категоріях працюючих, розробка заходів по ефективному використанню позаробочого часу;

• посилення роботи з виховання працівників з метою більш сум­лінного ставлення до праці, формування виробничої культури, заохочення працівників до інноваційної діяльності, підвищен­ня відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу.