9. Сутність, основні суб'єкти та методи організаційно-економічних відносин.

Організаційно-економічні відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодав чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Суб'єктами цих відносин є: робоча сила (наймані працівники), підприємства, організації, установи (роботодавці), професійні спілки і держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і, відповідно до цієї угоди, набув відповідних прав і обов'язків. Разом з тим, найманий працівник — досить узагальнене поняття. Реально суб'єктом соціально-трудових відносин можуть бути й окремі індивіди, і групи працівників, організаційно об'єднані за певними системоутворювальними ознаками (професійна, посадова, галузева належність, регіон працеприкладання, вік, стать, рівень освіти, стан здоров'я та ін.).

Розвинуті соціально-трудові відносини передбачають наявність інститутів, що представляють інтереси найманих працівників і виступають від їх імені. Традиційно такими інститутами є професійні спілки — масові організації, що об'єднують найманих працівників, пов'язаних спільними соціально-економічними інтересами. У світовій економіці відомі також інші організаційні форми об'єднання найманих працівників.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, відповідно до міжнародної класифікації, — це людина, що працює самостійно і систематично надає роботу одній або багатьом особам. Роботодавець, як правило, є власником засобів виробництва. Звідси, роботодавець — це юридична або фізична особа, яка використовує працю найманих працівників згідно з трудовим договором.

Значення держави в соціально-трудових відносинах проявляється у функціях, які вона традиційно виконує. Умовно ці функції можна назвати так:

• "законодавство, встановлення норм і правил",

• "гарантія і захист прав",

• "створення робочих місць (держава як роботодавець)",

• "арбітраж і регулювання", "примирення сторін, забезпечення злагоди".

Ступінь реалізації кожної з них, характер поєднання їх у кожен конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави, відповідно й роль держави може докорінно змінюватися.

Соціально-трудові відносини функціонують на чотирьох рівнях:

— індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник, роботодавець — роботодавець);

— мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник), так і комбінований характер (об'єднання працівників — роботодавець);

— мезоекономічний рівень включає рівень окремих адміністративних територій і галузей. На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об'єднання працівників, об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованого характеру (наприклад, окремий працівник або роботодавець — органи місцевої влади);

— макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють багато об'єднань найманих працівників і роботодавців. На цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець, органи центральної влади). Ці відносини виникають тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях.

П'ятий, мегаекономічний (глобальний), рівень перебуває на стадії формування.

Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв'язки між ними.

Основною метою функціонування механізму соціально-трудових відносин е підвищення рівня соціально-економічного розвитку кожного регіону країни, яке забезпечується внаслідок активізації діяльності суб'єктів господарювання: населення, держави та підприємств. Значний вплив на функціонування механізму здійснює держава у вигляді законодавчої влади та програм соціально-економічного розвитку регіону та державну цілому.

Управління соціально-трудовим механізмом необхідно розглядати як циклічний процес, який складається з конкретних видів управлінських робіт за допомогою спеціалізованих прийомів та засобів — функцій управління. Як функції соціально-трудового механізму виділено: планування, організацію, мотивацію та контроль. Кожна з чотирьох функцій має життєво важливе значення.

Існують такі методи Адміністративні Економічні Соціальні

Адміністративні методи впливають на інтереси підприємців і населення за допомогою законодавчої бази, наказів, постанов тощо. Масштаби цих методів можуть бути різними-. У структурі виконавчих органів із декількома рівнями управління вони мають самодостатнє значення і реалізуються через призначення, звільнення з посади і покарання посадових осіб. У цілому в державному регулюванні економіки регіону адміністрування здійснюється в ліцензуванні діяльності, квотуванні експорту та імпорту й у ряді інших випадків. Найчастіше адміністративні методи поєднуються з ринковими; розміщення інвестицій, підрядних робіт на конкурсній основі та ін.

Економічні методи впливають на суб'єкти господарювання через господарське законодавство, фінансову, грошову і кредитну державну політику. При цьому немає прямого примусу або заохочення. Об'єкт управління вільний у виборі варіанта дій, але у випадку протиріччя їх законодавству він відшкодовує збиток державі, наприклад, за несплату податкових внесків стягується штраф і застосовуються інші санкції.

Соціальні методи управління передбачають забезпечення зайнятості населення, вдосконалення системи оплати праці, упорядкування трудових відносин найманих робітників і роботодавців, соціальний захист найбільш уразливих категорій населення. За недостатнього розміру засобів наявні ресурси спрямовуються на першочергові заходи: забезпечення прожиткового мінімуму для всіх неімущих, розвиток соціальної інфраструктури, соціальну адресну підтримку. Інструментами об'єктивно зумовлених соціальних методів стають державні гарантії, соціальні стандарти, споживчі бюджети й інші важелі.

Важливе місце у механізмі функціонування системи соціально-трудових відносин займає визначення його ефективності. Він вважається ефективним, якщо він забезпечує:

— підвищення ділової активності населення та збільшення їх реальних доходів;

— відкриття нових об'єктів бізнесу;

— оновлення та працездатність підприємств, які опинились у кризовому стані;

— збільшення обсягів надходжень до дохідної частини бюджету від суб'єктів господарювання тощо.