7. Ревматизм

Ревматизм – загальне інфекційно-алергічне захворювання, що супроводжується запальним ураженням сполучної тканини з переважною локалізацією у серці. Найчастіше цей процес викликає міокардит – запалення серцевого м’яза та ендокардит – запалення внутрішньої оболонки серця, що покриває його клапани. Наслідком такого ураження відповідно є розвиток кардіосклерозу і формування клапанних пороків серця, що, в підсумку, призводить до недостатності кровообігу різного ступеня, зниження працездатності, інвалідності.

Ревматизм виникає після ангіни або іншого інфекційного захворювання. Стрептокок, вірус та інші сенсибілізуючі агенти запускають складний алергічний процес, який викликає реакцію переважно серцево-судинної системи, рідше суглобів, шкіри, легенів і плеври, нирок, органів травлення, нервової системи.

Захворювання розпочинається переважно гостро: підвищується температура тіла, з’являються загальна слабість, біль або неприємні відчуття в ділянці серця, задишка при фізичних навантаженнях, інколи виникає біль у суглобах. Ревматизм має хронічний перебіг, у якому розрізняють дві фази: активну і неактивну. Залежно від варіанта перебігу хвороби в активній фазі тривалість її при гострому перебігу – 2 – 3 місяців, підгострому, безперервно рецидивуючому, затяжному перебігу – понад 6 місяців. Кожна повторна ревматична атака викликає подальші патологічні зміни у серці і пов’язані з цим порушення у діяльності органів і систем організму.

Лікування ревматизму комплексне, етапне. Хворих в активній фазі процесу лікують у стаціонарі, потім в місцевому санаторії тієї самої кліматичної зони, а далі – у поліклініці і диспансері.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру при ревматичному міокардиті та ендокардиті призначають при стиханні гострих проявів хвороби, зниженні температури тіла до субфебрильної і покращанні загального стану пацієнта. Послідовність у розширенні рухового режиму і методика занять аналогічні тим, що застосовують при інфаркті міокарда. Однак є деякі особливості. У випадках ураження суглобів, наявності болю в них, рухи, що можуть його підсилювати, виконують з неповною амплітудою, використовують додаткові прийоми, що їх полегшують. Лікувальну ходьбу у напівпостільному руховому режимі проводять сміливіше і дозують, як для хворих на стенокардію. У цьому і вільному руховому режимі, особливо у дітей, заняття доповнюються іграми на місці та малорухливими іграми, вправами для виховання і закріплення правильної постави.

Лікувальний масаж призначають у постільному режимі для зменшення застійних явищ на периферії, активізації екстракардіальних чинників кровообігу, стимуляції трофічної і скорочувальної здатності міокарда, підняття загального тонусу організму. Масажують нижні і верхні кінцівки, використовуючи поверхневі погладжування, ніжні розтирання. У випадках ексудативного запалення суглобів їх не масажують. У подальшому можна застосовувати сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони верхньогрудних і нижньошийних спинномозкових сегментів.

Фізіотерапію застосовують при стиханні гострих проявів захворювання. Головні завдання її: вплинути гіпосенсибілізуюче, протизапально, знеболююче. Використовують індуктотермію на ділянку проекції надниркових залоз, а при болю у суглобах – електрофорез новокаїну, діадинамотерапію, УФО.

Працетерапію призначають у напівпостільному руховому режимі для підняття психоемоційного тонусу, відволікання хворого від думок про хворобу. Пропонують в’язання, плетіння, малювання, роботи з пластиліном, папером тощо.

Післялікарняний період реабілітації охоплює санаторний, поліклінічний і диспансерний етапи.

Санаторний етап реабілітації проводиться в місцевому кардіоревматологічному санаторії, куди направляють хворого після стаціонарного лікування. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. Обсяг, види, форми, методика застосування цих засобів фізичної реабілітації залежать від наслідків активної фази перебігу ревматизму, клініко-анатомічної характеристики уражень серця і пов’язаного з цим ступеню недостатності кровообігу. Тому послідовність розширення рухових режимів, застосування ЛФК, лікувального масажу, тренажерів проводиться за програмою фізичної реабілітації недостатності кровообігу відповідного ступеня. У випадках компенсованих пороків серця фізичну реабілітацію проводять за програмою лікування хворих на стенокардію, які віднесені до І або II функціонального класу.

Фізіотерапію призначають для прискорення ліквідації наслідків активності процесу; підвищення опірності організму, стимуляції обміну речовин; покращення функціонального стану серцево-судинної системи, загартування. Застосовують медикаментозний електрофорез (кальцій, саліцилати, сірка), електросон, ультрафіолетові опромінювання; гідротерапію у вигляді прісних ванн, дощового та циркулярного душу індиферентної температури (35 – 36 °С), обливань, обтирань; аероіонотерапію.

У поліклінічному етапі реабілітації застосування ЛФК, лікувального масажу, тренажерів, працетерапії проводять за тими самим принципами, що були покладені в основу попереднього етапу, – характером ураження серця ревматичним процесом і ступенем недостатності кровообігу. У зв’язку з цим використання перелічених засобів фізичної реабілітації буде продовжуватись за програмами відновного лікування хворих відповідного ступеня недостатності кровообігу. Природно, що специфіка виникнення і розвитку ревматизму, рецидивуючий характер його перебігу вносять свої корективи, перш за все, у завдання і, відповідно, засоби та форми ЛФК.

Враховуючи необхідність стійкої компенсації при утворенні пороку серця, підвищення неспецифічної опірності і нормалізації реактивності організму, попередження повторних ревматичних атак, загартування пацієнтів, широко використовують природні чинники, лікувальну ходьбу, теренкур, ближній туризм. Діти при відновленні занять у школі займаються фізичною культурою в спеціальній медичній групі. У випадках незначних відхилень у стані серцево-судинної системи в осіб з недостатністю мітрального клапана у стадії компенсації та задовільної адаптації їх до фізичних навантажень у заняттях у спеціальній медичній групі, школярів через 6 – 10 місяців переводять до підготовчої медичної групи. Цим дітям через рік можна дозволити займатися в основній медичній групі, якщо лікарсько-педагогічні спостереження, дані інструментальних та лабораторних досліджень будуть свідчити про нормальну реакцію серцево-судинної системи на фізичні навантаження під час занять у підготовчій медичній групі.

Фізіотерапію використовують для підвищення опірності організму до інфекційних чинників, стимуляції термоадаптаційних механізмів та імунологічних процесів; покращення трофіки і скорочувальної здатності міокарда, функціонального стану системи кровообігу; санації хронічних вогнищ інфекції, особливо мигдаликів, підвищення функціонального стану ЦНС та вегетативної нервової системи. У доповнення до методів, що застосовувались на попередньому етапі, хворим у неактивній фазі ревматизму з недостатністю кровообігу не вище І ступеня призначають бальнеотерапію у вигляді вуглекислих, сульфідних, хлоридно-натрієвих, йодобромних та радонових ванн.

Диспансерний етап реабілітації передбачає періодичний контроль за станом здоров’я пацієнтів, запобігання інфекції та повторних ревматичних атак медикаметозними методами, шляхом активізації захисних сил організму, постійних занять фізичними вправами, збалансованого харчування, додержання санітарно-гігієнічних норм та режиму праці і відпочинку, періодичного санаторно-курортного лікування.

Санаторно-курортне лікування показано у неактивній фазі ревматизму через 6 – 8 місяців після первинного або повторного ендоміокардиту з пороком серця чи без нього, з недостатністю кровообігу не вище І ступеня. Рекомендуються бальнеологічні та кліматичні курорти, але направляти до них хворих на ревматизм не слід у періоди року з нестійкою, холодною і вологою погодою. Особи з аналогічними клініко-анатомічними ознаками ураження серця, але з недостатністю кровообігу ІІ-А ступеня лікуються тільки в місцевих кардіологічних санаторіях.