77. Сутність, ознаки та форми авторитаризму

Авторитаризм зазвичай розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Проте подібна характеристика не вказує на сутнісні ознаки явища в цілому, навіть якщо взяти до уваги те, які риси від тоталітаризму, а які від демократії можна виявити в ньому.

Сутнісно значущим при визначенні авторитаризму є характер відносин держави й особистості: вони побудовані більше на примусі, ніж на переконанні. При цьому авторитарний режим лібералізує суспільне життя, не прагне нав'язувати суспільству чітко розробленої офіційної ідеології, допускає обмежений і контрольований плюралізм у політичному мисленні, думках і діях, мириться з існуванням опозиції. Керівництво різними сферами життя суспільства не настільки тотально, немає строго організованого контролю над соціальною і економічною інфраструктурою громадянського суспільства, над виробництвом, профспілками, навчальними закладами, масовими організаціями, засобами масової інформації. - самодержавие, самовластие, т.е. неограниченная власть одного лица) не требует демонстрации преданности со стороны населения, как при тоталитаризме, ей достаточно отсутствия открытого политического противостояния. Автократія (від грец. Autokrateia - самодержавство, самовладдя, тобто необмежена влада однієї особи) не вимагає демонстрації відданості з боку населення, як за тоталітаризму, їй досить відсутність відкритого політичного протистояння. Проте режим нещадний до проявів реальної політичної конкуренції за владу, до фактичного участі населення у прийнятті рішень з найважливіших питань життя суспільства. Авторитаризм пригнічує основні цивільні права.

Для того, щоб зберегти необмежену владу в своїх руках, авторитарний режим здійснює циркуляцію еліт не шляхом конкурентної боротьби кандидатів на виборах, а кооптацією (вольовим введенням) їх у керівні структури. У силу того, що процес передачі влади в подібних режимах здійснюється не шляхом встановлених законом процедур заміни керівників, а насильно, ці режими не є легітимними. Однак, незважаючи на відсутність підтримки з боку народу, автократії можуть існувати тривалий час і досить успішно. Вони здатні ефективно вирішувати стратегічні завдання, незважаючи на свою нелегітимність. Прикладом подібних ефективних з точки зору здійснення економічних і соціальних реформ можуть бути авторитарні режими в Чилі, Сінгапурі, Південній Кореї, Тайвані, Аргентині, країнах арабського Сходу.

Зазначені риси авторитаризму свідчать про відомого схожості його з тоталітаризмом. Однак найсуттєвіше відмінність між ними полягає в характері відносин влади з суспільством і індивідом. Якщо при авторитаризмі ці відносини диференційовані і спираються на «обмежений плюралізм», то тоталітаризм взагалі відкидає всякий плюралізм і різноманітність соціальних інтересів. Причому тоталітаризм прагне ліквідувати не тільки соціальний, а й ідеологічний плюралізм, інакомислення. Авторитаризм не заперечує права на автономне самовираження різних груп суспільства.

Одна із сучасних типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу Д. Берг-Шлоссер. Він виділяє такі різновиди авторитаризму.

Традиційні абсолютистські монархії - режими, в яких відсутні поділ влади, політична конкуренція, влада сконцентрована в руках вузької групи осіб, панує ідеологія аристократичного класу. Прикладом можуть служити режими в країнах Перської затоки, а також у Непалі, Марокко і т. д.

Традиційні авторитарні режими олігархічного типу переважають в Латинській Америці. Як правило, економічна і політична влада при таких режимах зосереджена в руках кількох впливових родин. Один лідер змінює іншого за допомогою перевороту або фальсифікації підсумків виборів. Еліта тісно пов'язана з церквою і військовою верхівкою (наприклад, режим у Гватемалі).

Гегемоністські авторитаризм нової олігархії створювався як режим, що виражав інтереси компрадорської буржуазії, тобто тій частині буржуазії економічно відсталих, залежних країн, яка здійснювала посередництво між іноземним капіталом і національним ринком. Такі режими існували за президентства Маркоса на Філіппінах (1972 - 1985), в Тунісі, Камеруні і т.д. Досить масової різновидом авторитарних режимів є «військові режими». Вони бувають трьох видів:

а) які мають суворо диктаторської, терористичної природою і персональним характером влади (наприклад, режим І. Аміна в Уганді);

б) військові хунти, які проводять структурні реформи (наприклад, режим генерала Піночета в Чилі);

. в) однопартійні режими, що існували в Єгипті при Г. А. Насер, в Перу при X. Перона, і т. д. Слід виділити в якості ще одного різновиду авторитаризму теократичні режими, при яких політична влада концентрується в руках духовних осіб. Прикладом такого типу може бути режим аятолли Хомейні в Ірані.