26. Політична криза та напруга

Політична криза характеризується, перш за все, станом політичної напруги. Її характерні ознаки такі: поширення у населення настроїв незадоволення існуючим становищем; втрата довіри до влади і відчуття безпеки, атмосфера масового неспокою і збудження; масові дії стихійної та організованої суспільно-політичної активності, різноманітні форми громадянської непокори.

Політична криза є наслідком конфліктного протистояння сторін у політичній боротьбі, яке своєчасно не розв’язується. Цей процес проходить певні стадії. Перша – передконфліктна ситуація. Конфлікт визріває на фоні більш загостреного зіткнення інтересів протилежних сторін, але ще не виявляється. Друга – конфлікт у неприхованому вигляді. До нього призводять якісь суттєві прорахунки політичної влади, або свідомі дії екстремістських, непримиримих сил. Якщо конфлікт не вдається погасити, наступає третя стадія – поглиблення, ескалація конфлікту. Розширюється зона конфлікту, скорочуються можливості взаємних поступок, відбувається перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби. Наявними є значні збої в функціонуванні політичної системи, одним з проявів яких може бути урядова криза. Заключна стадія полягає у виявленні результатів впливу конфлікту на суспільно-політичне життя (зміна панівного режиму, зміна еліти тощо).

Суспільно-політичні конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими критеріями. Так, розрізняються три типи: конфлікти інтересів (боротьба навколо матеріальних інтересів різних соціальних верств); цінностні конфлікти (боротьба навколо ідеалів, що вважаються правильними і важливими – “свобода”, “рівність”, “справедливість”, “незалежність” тощо); конфлікти ідентифікації – коли суб’єкти ототожнюють себе з певною групою, а не з суспільством в цілому (міжетнічні, міжконфесійні та ін.). Виокремлюються також горизонтальні (тобто між індивідами, групами, класами) і вертикальні (між суб’єктами і об’єктами політичної влади) конфлікти.

Отже, політична система є не тільки сталими інституціями, а й динамічним, соціально конфліктним і змагальним процесом, у якому беруть участь різнорідні соціальні спільності і політичні суб’єкти. Функціональна рівновага і легітимізована стабільність політичних систем досягаються в результаті динамічно протікаючої політики і у відносно тривалому часовому інтервалі.

27.Основні елементи політичної культури

Політичну культуру можна розглядати як історично обумовлену якісну характеристику політичної сфери суспільства, яка охоплює рівень розвитку суб'єкта політики, його політичну діяльність і її результати, "опредмечені" у відповідних суспільно-політичних інститутах і відносинах.

У вузькому розумінні — це комплекс уявлень тієї чи іншої національної або соціально-політичної спільноти про світ політики. Політична культура визначає і пропонує норми поведінки і "правила гри" в політичній сфері. Вона надає окремій людині керівні принципи політичної поведінки, а колективу — систему цінностей і орієнтацій, що можуть забезпечити єдність.Політична культура включає характерну для даного суспільства сукупність політичних знань, норм, правил, звичаїв, стереотипів політичної поведінки, політичних оцінок, політичний досвід і традиції політичного життя, політичне виховання і політичну соціалізацію.

Політична культура — це певний спосіб мислення і комплекс уявлень про світ політики, про те, що може бути прийнятним для більшості населення, а що буде відкинуто, всупереч ініціаторам політичних інновацій.Політична культура уявляє собою складне явище, що складається з цілого комплексу взаємопов'язаних елементів. Розглянемо деякі з них:

Ціннісно-нормативний — політичні почуття, цінності, ідеали, переконання, норми, правила.

Пізнавальний — політичні знання, способи політичного мислення, уміння, навички;

Оціночний — відношення до політичного режиму, до політичних явищ, подій, лідерів;

Настановчий — стійкі особисті орієнтири поведінки, орієнтація на певні дії в тих чи інших умовах;

Поведінковий — готовність до дій в певній ситуації, а коли знадобиться — участь у відповідних діях.

Крім компонентів, можна також визначити рівні політичної культури:

Світоглядний рівень — наші уявлення про політику в різних її аспектах;

Громадянський рівень — визначення свого політичного статусу у відповідності з існуючими можливостями;

Політичний рівень — визначення свого ставлення до політичного режиму, до своїх союзників і опонентів.

Діяльнісний підхід до політичної культури підкреслює її функціональну послідовність, що базується на типологізованих способах діяльності.