91.Типологія політичних систем

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію

1. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи: тоталітарні; авторитарні; демократичні.

2. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють: відкриті системи; закриті системи.

3. В історичному аналізі використовується характеристика систем з позицій формаційного підходу. Відповідно виділяються системи: рабовласницькі; феодальні; капіталістичні; командно-адміністративні.

Політологи звернули увагу на те, що політична культура США за характером цінностей відрізняється від культури, що склалася в Європі. Це дозволило Д.Алмонду і С.Вебер виділити такі типи політичних систем: англо-американську з секулярною, плюралістичною і гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; континентально-європейську, яка характеризується фрагментарною політичною культурою; до індустріальні і частково індустріальні з диференційованою політичною культурою; тоталітарну з гомогенною політичною культурою, причому сама гомогенність визначається відсутністю плюралізму і можливістю реалізації власного інтересу.

92.Форми демократії

Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію.

Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. У подібній формі демократія була реалізована в Афінському полісі, відомо, що народні збори, як правило, збиралися кожні дев'ять років для прийняття важливіших рішень.Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи. Референдум, який інколи називається плебісцитом (що в дослідному перекладі - народне рішення), є прямим голосуванням народу з найважливіших державних питань.

Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

Плюси і мінуси кожної форми демократії. Учені сперечаються про плюси і мінуси кожної форми демократії. Опоненти прямої демократії приводять аргументи її неефективності, вказуючи: -на складність прийняття погоджених рішень; -на недостатню компетентність і на емоційну неврівноваженість народу; -на високий ступінь маніпульованості суспільною думкою з боку професійних політиків, що дозволяє перемогти на виборах не мудрим лідерам, а демагогам; -на значне поширення різних думок, що заважає виробленню рішень.

93.Форми державного устрою

Форма держ-територ устрою — це порядок взаємин між держа та її окремими частинами. Розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) д.

Унітарна д — це єдина д, що складається з адміністр-територ одиниць (областей, провінцій, губерній). Сьогодні більшість д світу — унітарні д (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних д (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення. Автономія — відносно самостійна у здійсненні державної влади територіальне утворення в межах д. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії).

Федерація — союзна д, що скл з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації).Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччина, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Росія).Тепер у світі існує 24 федеральних д, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччина).

Конфедерація — це тимчасовий союз д, створений для досягнення конкретної мети (завоювання незалежності). В такому випадку д об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (оборона, зовнішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфедерації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі д, або еволюціонує у федерацію. (СНД, ЄС)

(регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з автономних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африкан-ська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Історично відома ще одна форма державно-територіального устрою — імперія. Вона склз нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії.