85.Тероризм як чинник сучасної політики

Тероризм став засобом просування певних напрямів державної політики, особливо це стосується питань зовн політики демокр країн, адже саме демократичні суспільства не можуть забезпечити населенню тотальну безпеку навіть на власній території, оскільки сьогодні сам принцип демократії нерозривно пов’язаний з принципами свободи думки, слова, пересування, забороною контролю та прослуховування, тощо.

Тероризм – це насильницька дія, спрямована на примус шляхом залякування/шантажу певного суб’єкта політики робити те, що він сам до терористичних актів робити не збирався, здійснювати такі кроки, які суперечать першопочатковим намірам суб’єкта політики і задовольняють інтереси суб’єктів терористичної діяльності.Тероризм виникає з конфліктів, а останні в свою чергу виникають через непорозуміння, нестачу спілкування, комунікації

Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства.

3. Формування цілей здебільшого не пов'язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв'язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо).

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.

86.Типи виборчих систем у світовій практиці. Переваги та недоліки кожної виборчої системи.

Мажоритарна с-ма. В основі мажоритарної с-ми лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат. Маж с-ма має свої різновиди. При маж с-мі відносно їх (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос). У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи: *с-ма двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне); *альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії.

Пропорційна система. Пропорційна с-ма передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена с-ма . Зміст цієї сми полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів. При всій демократичності у цій с-мі є один недолік. Вона гарантує представництво навіть дрібних партій, що при парламентській чи змішаній формах правління створює проблеми з формуванням уряду.

Недоліки мажоритарної: не відображає реального становища політичних сил в країні і не забезпечує їхнього адекватного представництва у парламенті. В першу чергу це поширюється на систему голосування в один тур, коли перемігшою стороною є кандидат, що набрав менше половини голосів від загальної їх кількості. Але навіть якщо одна сторона набирає 52%, проблема зберігається - 48% виборців будуть позбавлені представництва. Бувають випадки, коли "пропадають" до двох третіх голосів, поданих за кандидатів, що не пройшли. Подібна ситуація може виступати джерелом потенційних політичних конфліктів і сприяти активізації непарламентських методів боротьби з боку сторони, яка програла; *породжує диспропорції між набраними голосами і отриманими мандатами. Наприклад, у 1997 р. на парламентських виборах у Великобританії лейбористи отримали 64% мандатів, при цьому за них проголосувало лише 44% виборців, консерватори отримали відповідно 31% голосів і 25% мандатів, а ліберальні демократи - 17% голосів і всього 7% місць; *

Недоліки пропорційної: Але у цієї системи є слабкі сторони: *слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями; *залежність депутата від партійної фракції у парламенті; *породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою і як наслідок - негативно впливає на стабільність роботи останнього; *сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди; *потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

Змішана виборча система являє собою певний компроміс між пропорційною і мажоритарною системами, тобто компроміс між парламентською і урядовою стабільністю, яку забезпечує мажоритарна складова виборчої системи, та справедливим представництвом політичних сил і регіональних інтересів у парламенті, що має місце при застосуванні пропорційної виборчої системи.

Для подолання цих недоліків впроваджується змішана виборча система, яка вбирає в себе переваги пропорційної і мажоритарної виборчої систем: 1) наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу; 2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити; 3) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями; 4) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології.

Зокрема, О. Вагіна відзначає, що «до переваг змішаної виборчої системи відноситься також те, що вона сприяє укрупненню політичних партій, забезпечує формування стійкого уряду, надає можливість збереження зв’язку між виборцями й обраними ними депутатами; в умовах становлення багатопартійності сприяє розвитку політичних партій»