5.Виборчі технології

ВИБОРЧІ ТЕХНОЛОГІІ – набір принципів, методів, прийомів та підходів, пов'язаних із забезпеченням перемоги на виборах та подальшим використанням або втриманням політичної влади.

Говорячи про виборчі технології, фахівці зазвичай мають на увазі зовсім різні речі – від конкретних прийомів і методик формування суспільної думки до стратегічних підходів щодо реалізації програмних цілей. Що стосується пересічних виборців, то цей вираз асоціюється найчастіше з “чорним піаром”, до якого вдаються політтехнологи, щоб будь-якими шляхами домогтися перемоги.

Деякі експерти розділяють поняття “технологія” й “техніка”, оскільки технологія є набором певних технік, об'єднаних навколо загальної мети й стратегії з урахуванням ситуації.

Відповідно, під визначення політичних технологій попадають далеко не всі відомі методи. Наприклад, організація соціальної події або політичний переворот – це технологія, а проведена в рамках її демонстрація або мітинг – це техніка.

За легальністю: Білі(відкритої комунікації, законні – агітація, реклама, ЗМІ), Чорні(незаконні, закритої комунікації – підкуп, фальсифікація виборів), Сірі (не не незаконними, але суперечать сусп.моралі – присутність ворога на акції з листівками, транспорантами)

За відношенням до виборчої системи( поза с-ми – кар»єр-менеджмент, політ.переворот, в с-мі – акції, агітації, програми діяльності)

За масштабами (масові – спрямовані на весь електорат; спрямовані на вузькі групи)

За етапами застосування(довиборчі, виборчі, післявиборчі)

За часом(разові, постійні)

За місцем (чаювання, зустрічі, мітинги)

За способом(активні, пасивні)

6.Види політичної стабільності

Политическая стабильность – составная часть общего понятия стабильности государства. Синонимы «стабильности» – «постоянство», «неизменность», «устойчивость». «Политическая стабильность рассматривается, как психологическая способность населения сохранить спокойное поведение, невзирая на внешние или внутренние неблагоприятные условия.

Сущ. неск. видов полит. стабильности:

— экстракційна (извлекающая) возможность, т. е. извлечение (мобилизация) материальных и людских ресурсов (финансы, поддержка, привлечение талантов и т. д.);

— контролирующая, т. е. удержание под контролем поведения и деятельности различных социальных групп и институтов;

— дистрибутивная (распределительная) возможность, т. е. размещение и распределение имеющихся в обществе ресурсов в соответствии с действительными потребностями;

— реагирующая возможность, т. е. своевременный учет многообразных требований (вызовов), идущих от общества в целом или от отдельных групп;

— коммуникационная возможность, т. е., используя популярные в обществе идеи, лозунги, символы, способность повышать эффективность взаимодействия всех элементов системы.

7.Види та напрями політики

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

економічну політику;

національну політику;

соціальну політику;

демографічну політику;

культурну політику;

аграрну політику;

науково-технічну політику;

екологічну політику;

військову політику, або оборонну політику;

антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин[5].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.

За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.