10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику

Глобальні проблеми сучасності - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.

Глобальні проблеми людства на сучасному етапі розвитку:

-необхідність Збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини ;

-уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій, радіоактивного забруднення довкілля;

-регулювання стрімкого збільшення населення Земної кулі;

-уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біорізноманітності на планеті;

-забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу;

-подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності.

-деградація земель;

-озонові дірки;

-проблема СНІДу;

-глобальні епідемії (приклади - грип пташиний, грип свинячий).

Глобальні проблеми людства є наслідком протистояння з одного боку природи, а з іншого - людської практики, культури людства, а також невідповідності або несумісності різноспрямованих тенденцій в ході розвитку самої людської культури. Природа існує за принципом негативного зворотнього зв'язку (див. біотична регуляція довкілля), тоді як людська культура — за принципом позитивного зворотнього зв'язку

11.Головні функції політичних систем

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

• вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

• організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

• функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

• координація окремих елементів суспільства;

• політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

• артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

• узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

• інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

• політична комунікація складових політичної системи.

Політ с-ма – це цілісна сукупн політ суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства. Осн ф-ії

1. Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

2. Інтеграційна – вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

3. Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

4. Реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

5. Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

6. Політичної соціалізації – залучення людини до політичної діяльності суспільства.

7. Артикуляції інтересів – пред´явлення вимог до осіб, які виробляють політику.

8. Агрегування інтересів – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

9. Політичної комунікації – припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

10. Стабілізації – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

Головним для функціональності системи є забезпечення стану динамічної рівноваги шляхом адекватної переробки імпульсів.