79. Сучасний радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку. Політичний радикалізм

Практична та ідеологічна орієнтація політики, метою якої є принципова зміна суспільства і політичної структури засобами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, поміркованості, традиціоналізму

Радикалізм (лат. radicalis — докорінний) — термін який визначає:

1)   ідейну орієнтацію на підтримку якісних і швидких змін, які торкаються осно­вних елементів політичної системи і політичних рішень (процедур) шляхом рішу­чих дій з використанням крайніх, зокрема й насильних методів;

2)  сукупність методів і заходів політичної діяльності, які заперечують компро­місні та альтернативні рішення в політичному процесі;

3)   опозиційно-маргінальні політичні рухи переважно з дестабілізуючим спряму­ванням;

4)  рухи в Англії і Франції в ХІХ ст., які виступали за введення всезагального виборчого права і проведення широких соціальних реформ.

Правий радикалізм ‒ це сучасний феномен, який особливо активізувався у 1990-2000-х роках, він викликаний антагонізмами теперішньої політичної системи, скільки б самі його прихильники не шукали своїх коренів у минулому, зокрема, в ідентичності «Голодомор ‒ Бандера ‒ ОУН-УПА». Зростання ультраправих настроїв свідчить про атомізованість сучасних індивідів, апатичну зневіру та відсутність перспектив. Це навіть не стільки ультраправі набирають політичні бали, скільки ті, хто мав би з ними боротися, не працюють активно на відповідних фронтах, пропонуючи альтернативні політичні проекти.

лівий радикалізм — спрямований на максимально швидке і корінне, тотальне пова­лення існуючого політичного ладу, політичної системи (наприклад, більшовизм);

•   правий радикалізм — з агресивною консервативно-охоронною спрямованістю (наприклад, фашизм або націоналізм).

Радикалізм в Україні Українська радикальна партія (урп)

В Україні політичний радикалізм зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Української Радикальної Партії (УРП) у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — укр. і поль., введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власності поміж мало- і безземельним селянством тощо.

У 1926, після приєднання до партії волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), а в квітні 1931 вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Українська Демократично-Радикальна Партія (удрп)

На Наддніпрянщині, за ініціативою Бориса Грінченка, постала у 1904 Українська Радикальна Партія, що виділилася з Української Демократичної Партії. У 1905 обидві групи знов об'єдналися в Українську Демократично-Радикальною Партію (УДРП). У програмі вона мала домагання національно-територіальної автономії для України в рамках Росії та націоналізації землі. Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтелігенції і спілкувалися з російською Партією Народної Свободи («кадети»). Під тиском реакції в Російській Імперії, УДРП самоліквідувалася у 1907 і замість неї утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП).