77.Сутність та форми авторитаризму

Одним з альтернативних до тоталітаризму виступає авторитарний політичний режим (від лат. autoritas - влада). В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.

Авторитаризму як методу управління притаманні:

♦ скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

♦ обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

♦ народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

♦ дії державних інститутів суворо регламентуються;

♦ не реалізується принцип поділу влади.

Головною опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади - армія, каральні органи. Способи володарювання переважно силові, жорстоко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливості будь-яких конфліктів, а, отже, і необхідність їх розв'язання. Західні дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм.

Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демократизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах.

Пом'якшеними варіантами авторитаризму є конституційні форми влади, за яких формально допускається поділ влади, багатопартійність, відмова від тотального контролю над суспільством, обмежені вибори парламенту при домінуванні виконавчої влади.

Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:

♦ військовий режим, що має кілька різновидів (військово-диктаторський, військово-демократичний, військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм, що базується на насиллі найманих військ);

♦ монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

♦ персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званного "нового" або "м'якого" авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення "нової держави", а й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чілі, держави Східної Європи. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, швидко здійснити реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля на вирішенні певних питань. Все це надає привабливості авторитаризму й спонукає владні структури до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.

78. . Сутність, структура, рівні політичної свідомості

Політична свідомість — форма суспільної свідомості, яка відтворює політичне буття суспільно неоднорідного суспільства, важлива складова частина суспільно-державного життя.

Вона виникла у відповідь на реальну соціальну потребу — обґрунтування природи держави і державної влади.

Отже, політична свідомість є сукупність поглядів і настанов, які характеризують ставлення людей до держави, партій, громадських організацій, об'єднань, товариств, політичних цінностей і цілей розвитку. Вона є відображенням реалій буття і рівня розвитку продуктивних сил, особливостей політичної структури, системи суспільних відносин, рівня освіти і культури.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, розумові операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Політологія розглядає політичну свідомість як багато структурне і багаторівневе явище. Залежно від її суб'єкта розрізняють:

— політичну свідомість суспільства;

- політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо);

— політичну свідомість особистості.

Індивідуальна політична свідомість – це свідомість кожного окремого індивіда як учасника політичного процесу. Групова політична свідомість – це свідомість різних соціальних спільностей людей (соціально-класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних). Соціальну базу масової політичної свідомості складає маса як сукупність індивідів, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах. За своїм змістом масова політична свідомість є сукупністю ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають доступні й відомі масам політичні явища і процеси. Масова політична свідомість формується під впливом не лише соціально-економічних і політичних чинників, а й за допомогою ідеологічних засобів.

Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ, що відображають внутрішні і зовнішні процеси функціонування держави та інших політичних інститутів і структур суспільства, дає змогу так схарактеризувати її структуру:

політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

Першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, в якій безпосередньо з повсякденної практики фіксується досвід суб'єкта. її нерідко ототожнюють з буденною. Але між ними є відмінності.

Буденна політична свідомість, як і емпірична, являє собою сукупність ідей і поглядів, що виникають безпосередньо з повсякденної практики того чи іншого соціального прошарку, групи людей, окремих індивідів. Але вона не зводиться лише до емпіричної, бо до її змісту входять ідеологічні й теоретичні елементи, що характеризують емоційно помірковане осмислення дійсності.

Емпірична й буденна свідомість відображають здебільшого поверхневі процеси, не проникаючи в їх сутнісні характеристики. Але як здоровий глузд, народна мудрість і на цих рівнях становить певну пізнавальну цінність, може бути одним із джерел теоретичної та ідеологічної свідомості. Буденна свідомість, крім того, забезпечує безпосередню орієнтацію людини в практичному виборі рішень.

Емпірична і буденна політична свідомість мають чітко виражені соціально-психологічні риси — почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприйняття політичних процесів, подій, рішень.

Безпосередній зв'язок із практикою та соціально-психологічна оформ-леність надають емпіричному й буденному рівням політичної свідомості особливої динаміки, рухливості, гнучкості в реагуванні на зміни політичних умов, здатних чинити суттєвий, навіть вирішальний вплив на хід політичного процесу.

Особливо яскраво соціально-психологічний рівень політичної свідомості дається взнаки в поведінці людей у натовпі, дії якого нерідко неперед-бачувані, настрої піддаються маніпулюванню з боку різних організованих політичних сил.

Вищим рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідомість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, глибинних взаємозв'язків і суперечностей, закономірностей суспільно-політичного розвитку. Розвинута політична теорія (наука) — це не тільки сукупність достовірних знань про політичні процеси та явища, вона містить у собі відповідний механізм побудови цього знання, розкриває логічну залежність одних елементів від інших, одних категорій і понять від інших. Сформована на основі узагальнення суспільної практики, політична теорія є найбільш досконалою формою наукового обґрунтування політичної діяльності. Прикладом такого внутрішньо систематизованого знання про політичну дійсність можна назвати політологію як наукову й навчальну дисципліну.

Особливе місце у відображенні політичних процесів і явищ посідає політична самосвідомість. Ця особливість полягає перш за все у тому, що політична самосвідомість як осмислення політичного життя характеризується специфічною активністю завдяки активності як індивідуальної свідомості, так і політики як форми суспільної свідомості. Тому політична свідомість — це реалізація свого «Я» в сфері політики як спосіб дійсного ставлення людини до світу. Спеціалізована свідомість ідеологічно однорідна. Найчастіше її носіями виступають політичні партії, організації. Вони фіксують необхідність цілеспрямованого формування та розвитку масової свідомості у відповідному напрямі. Головне у спеціалізованій свідомості — це вироблення, розвиток і впровадження в свідомість громадян, соціальної групи (чи груп), соціального прошарку відповідної ідеології.