41. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.

Політична поведінка - це суб’єктні відношення; це такий тип активності, який зумовлений політичним середовищем, спрямований на самого суб’єкта і виражає його стан в процесі дії.

Принципи –я з більшістю; -я з сам по собі.

Характер поведінки людини в соціумі: ідентифікація – через уподібнення середовища, індивідуалізація.

Типи поведінки:

-поступливо-компромісний;

-відгороджувальний.

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здісненні влади (впливу на владу) або протидія її здісненню.

Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:

1.звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;

2.громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;

3.громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;

4.громадський, особливо політичний, діяч;

5.професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя (люди, які живуть „для” політики, або „за рахунок політики”).

6.політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

1.виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;

2.політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;

3.політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо.

4.політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

абсентеїзм — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

42. Зміст політичної психології, її функції.

Політ. психологія – компонент пол. свідомості, який фіксує політ відносини в суп-псих формі і сприяє виробленню у суб’єкта мотивів політ поведінки.

Ознаки: формується в проц політ активності суб’єкта, роль емоцій і настроїв, мобльна, швидко змінюється.

Функції: пізнавальна, адаптаційна, мотиваційна.

Політична психологія у структурному вимірі, входить до сфери політичної свідомості.

Політичне життя детермінується не лише науково-теоретичними аспектами. Більшість населення оперує поняттями політичної науки на рівні буденної свідомості, якій притаманні емоції, фрагментарність інформації, швидкоплинність настроїв мас і т. ін. Відтак не випадковою є потреба у політичній психології — міждисциплінарній дисципліні, що об'єднує психологію, менеджмент і політологію.

Завдання політичної психології полягає у вивченні психологічних чинників функціонування політичної сфери суспільства. Сутність політичної психології віддзеркалюється співвідношенням категорій "влада" і "психологія".

Політична психологія — наука, що вивчає психологічні компоненти політичної сфери суспільства в контексті реалізації психічних чинників (ціннісних орієнтацій, думок, настроїв, відчуття, волі, рис характеру, потреб, мотивів, традицій та ін.) у відносинах влади та політичних діях суб'єктів політики.

Особливе значення для політичної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм політичної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.

Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.

Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.

Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.

Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.

Політична психологія - це область політичної свідомості і політичної поведінки людей, яка виражає їх по переважно оцінне і, як правило, емоційно забарвлене відношення до політичної системи (перш за все до державної влади), до подій і фактів політичного життя.

На відміну від політичної ідеології політична психологія є несистематизованою, внутрішньо суперечливою сукупністю переконань, що включають як раціональні, так і підсвідомі (ірраціональні) погляди. Інтегруючи реальні суб'єктивні якості політичних суб'єктів, політична психологія здатна робити вирішальний вплив на виникнення специфічних політичних груп (натовпи, маси, публіки).