- •1.Авториторизм: визначення, основні риси
- •2.Базові типи політичної культури (албонд верб)
- •3.Взаемовідносини держави і громадського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Віборче система сучасної україни
- •5.Виборчі технології:зміст та сучасні форми
- •6.Види політичної стабільності
- •7.Види та напрями політики
- •8.Визначення тоталітарного режиму , головні характеристики
- •9.Генеза та еволюція поняття «геополітика» : науковий напрям та елемент політичної практики
- •10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •11.Головні функції політичних систем
- •12.Головні характеристики традиційних політичних систем
- •13.Громадське суспільство сутність і структурні компоненти
- •14.Демократичні політичні режими:загальна характеристика
- •15.Джерела та види легітимності влади
- •16.Засоби боротьби з тероризмом
- •17.Зміст системного підходу до вивчення політики
- •18.Зовнішньополітичні пріоритети україни
- •19.Інформаційне суспільство: х-ка
- •20.Критерії загального виборчого права.Голосування . Цензи
- •21.Легальність та легітимність політичної влади:сутність і співвідношення
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів
- •24 Нації як субьект політики
- •25 Об'єднання громадян: різновиди, методи впливу на владу.
- •26.Ознаки політичної напруги та політичної кризи
- •29.Основні методологічні підходи до вивчення політики
- •30.Основні підходи во вивчення сутності держави та її ознаки
- •31.Основні субьекти політики
- •32. Основні теоретичні моделі політичних систем (д. Істон, г. Алмонд, к. Дойч).
- •33 Основні теорії виникнення тоталітаризму.
- •34.Основні форми правління
- •35. Основні функції політики
- •36.Особистість як субект політики
- •37.Партійний спектр сучасної України
- •38.Політична еліта та політичне лідерство в україні:стан та особливості розвитку
- •39. Політична етика: визначення та зміст.
- •40. Політична ідеологія
- •41. Політична поведінка: суть, типи, форми прояву.
- •42. Зміст політичної психології, її функції.
- •43. Політичний процес та його суб’єкти
- •45. .Поняття "об'єднання громадян", "громадс організація" та "громадс об’єднання" – їх визнач у науці та зак-встві.
- •46. Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти.
- •48.Поняття стратегії та тактики
- •49. Поняття та ознаки партії.
- •50.Поняття та типи політичної участі.
- •51. Предмет політології.
- •52. Принципи правової держави.
- •53.Причини та умови виникнення тероризму.
- •55. Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •56. Реформа, революція, переворот, трансформація
- •57. Рівні політичної культури
- •58.Рівні потреб суспільства за шкалою маслоу
- •59.Роль змІв політиці . Їх основні функції
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •62.Соціальне партнерство:зміст та значення
- •63. Способи рекрутування в еліту: антрепренерська система і система гільдій
- •64. .Стилі лідерства
- •65. Структура політичної партії
- •66. Структура політичної влади
- •67.Структура та організація політичного процесу
- •68. Структурні компоненти політичної системи.
- •69. Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •70. Субєкти і об’єкти політики.
- •71. .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •72. Сутність демократії: цінності, інститути, процедури.
- •76.Сутність та співвідношення поняття геополітика та зовнішня політика
- •77.Сутність та форми авторитаризму
- •78. . Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •79. Сучасний радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку. Політичний радикалізм
- •Радикалізм в Україні Українська радикальна партія (урп)
- •Українська Демократично-Радикальна Партія (удрп)
- •80. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії).
- •81. Теорії еліт
- •82. Теорії конфліктів
- •83. Теорії лідерства
- •84.Теорії походження держави
- •85. Тероризм як чинник сучасної політики.
- •86. Типи виборчих систем у світовій практиці:
- •87.Типи партійних систем. Х-ка
- •88.Типи політичної культури
- •89. Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів.
- •90. Типологія політичних конфліктів
- •91. Типологія політичних систем.
- •92. Форми демократії : їхні сильні та слабкі сторони.
- •93. Форма державного устрою
- •94. Форми тоталітарного режиму
- •95. . Функції політичних партій
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Фукції політичної влади.
- •98. Функції політичної еліти
24 Нації як субьект політики
Нація виступає як суб’єкт політики у двох аспектах:
1. кожна нація має право на самовизначення, тобто утворення своєї власної держави;
2. нація (якщо держава однонаціональна) або народ (як сукупність декількох націй) є єдиним джерелом державної влади.
Світова практика визнає за націями певний правовий статус, для забезпечення вільного волевиявлення націй, реалізації їх законних прав на життя, відносини з іншими націями на основі рівності. Йдеться про надання повної свободи націям для встановлення ними економічних, політичних, культурних та інших відносин, а отже, про право націй на самовизначення. Навіть більше, самовизначення є загальновизнаною основоположною нормою міжнародного права, обов’язковою для всіх без винятку держав. Це зафіксовано в документах ООН (друга стаття Статуту). У цьому документі наголошується на правомірності боротьби народів за досягення політичної незалежності та творення своєї державності, свобода народу чи нації без втручання ззовні в її політичний статус, на необхідності уникнення збройного втручання у справи держав, які стали на шлях самостійного розвитку, а також забороняються акти політичної, ідеологічної, економічної агресії.
Право нації на самовизначення означає: 1. вільний вибір нацією державного устрою аж до відокремлення і формування своєї самостійної держави, що передбачає свободу вибирати інститути і символи державності. 2. самостійність у розв’язанні економічних та інших питань свого розвитку, якщо нація перебуває в добровільному об’єднанні з іншими націями в одну державу.
Тут, навіть теоретично, складається наступна ситуція, коли бажаною, але політично неможливою умовою розвитку цивілізації є абсолютна реалізація права кожної нації на самовизначення, або „добровільне”, з великим наголосом на цьому слові, входження або перебування нації в складі багатонаціональної держави. Практично, при реалізації своїх політичних прав на самовизначення бездержавні нації наштовхуються на звинувачення у сепаратизмі та діях на порушення суверенітету і цілісності держави, на території якої вони знаходяться або претендують, оскільки вся територія планети Земля вже поділена. Як свідчить світова історія багатьом націям вдалося реалізувати своє право на самовизначення, хоча дуже малій частині з них шляхом мирного вирішення конфлікту (СРСР), а дуже великій кількості ще не вдалось це зробити (ірландці у складі Великої Британії, численним націям у складі Російської Федерації тощо).
Тобто самовизначення націй неможливе без розв’язання проблеми національно-територіального розмежування, яка є однією з найскладніших і найгостріших проблем. Реалізувати це право, беручи до уваги історичні умови певної нації, прийняті форми його реалізації, можна у двох формах — відокремлення і воз’єднання.
Таким чином є дві форми реалізації права на самовизначення:
1. відокремлення, тобто вихід з багатонаціональних об’єднань внаслідок волевиявлення народу на основі державно-національного самовизначення;
2. об’єднання однієї нації з іншою (іншими) в межах однієї держави на федеративній (конфедеративній) основі або автономізації в умовах унітарної держави.
В кримінальному законі практично кожної країни визнаються злочином дії, що призводять до порушення територіально цілісності держави. Проте слід чітко відрізняти сеператизм, що цілком виправдано вважається злочином, від утворення нацією своєї власної держави. Тут, в кожному конкретному випадку, слід вивчити та проаналізувати, етнічний склад населення, що бажає відокремитись, чи володіє воно ознаками нації, ті причини, які спонукають їх вийти зі складу багатонаціональної держави (наприклад, тотальне порушення етнічних прав, проведення дискримінаційної національної політики або неможливість вільно розвиватись, загроза асиміляції тощо). На жаль, міжнародне співтовариство не витворило жодного міжнародно-правового акту, який би дав чітке поняття „нації”, її ознаки, а також порядок врегулювання конфлікту, що виник на основі реалізації права нації на самовизначення.
