78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості

Політична свідомість — форма суспільної свідомості, яка відтворює політичне буття суспільно неоднорідного суспільства, важлива складова частина суспільно-державного життя.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, розумові операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Політологія розглядає політичну свідомість як багато структурне і багаторівневе явище. Залежно від її суб'єкта розрізняють:

— політичну свідомість суспільства;

- політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо);

— політичну свідомість особистості.

Індивідуальна політична свідомість – це свідомість кожного окремого індивіда як учасника політичного процесу. Групова політична свідомість – це свідомість різних соціальних спільностей людей (соціально-класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних). Соціальну базу масової політичної свідомості складає маса як сукупність індивідів, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах. За своїм змістом масова політична свідомість є сукупністю ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають доступні й відомі масам політичні явища і процеси. Масова політична свідомість формується під впливом не лише соціально-економічних і політичних чинників, а й за допомогою ідеологічних засобів.

Першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, в якій безпосередньо з повсякденної практики фіксується досвід суб'єкта. її нерідко ототожнюють з буденною. Але між ними є відмінності.

Буденна політична свідомість, як і емпірична, являє собою сукупність ідей і поглядів, що виникають безпосередньо з повсякденної практики того чи іншого соціального прошарку, групи людей, окремих індивідів.

Емпірична і буденна політична свідомість мають чітко виражені соціально-психологічні риси — почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприйняття політичних процесів, подій, рішень.

Вищим рівнем політичної свідомості є політико-теоретична свідомість, тобто сукупність ідей, поглядів, учень, концепцій, доктрин, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, глибинних взаємозв'язків і суперечностей, закономірностей суспільно-політичного розвитку.

Особливе місце у відображенні політичних процесів і явищ посідає політична самосвідомість. Ця особливість полягає перш за все у тому, що політична самосвідомість як осмислення політичного життя характеризується специфічною активністю завдяки активності як індивідуальної свідомості, так і політики як форми суспільної свідомості. Тому політична свідомість — це реалізація свого «Я» в сфері політики як спосіб дійсного ставлення людини до світу.

79. Сучасний радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.

Практична та ідеологічна орієнтація політики, метою якої є принципова зміна суспільства і політичної структури засобами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, поміркованості, традиціоналізму

Радикалізм (лат. radicalis — докорінний) — термін який визначає:

1) ідейну орієнтацію на підтримку якісних і швидких змін, які торкаються осно¬вних елементів політичної системи і політичних рішень (процедур) шляхом рішу¬чих дій з використанням крайніх, зокрема й насильних методів;

2) сукупність методів і заходів політичної діяльності, які заперечують компро¬місні та альтернативні рішення в політичному процесі;

3) опозиційно-маргінальні політичні рухи переважно з дестабілізуючим спряму¬ванням;

4) рухи в Англії і Франції в ХІХ ст., які виступали за введення всезагального виборчого права і проведення широких соціальних реформ.

Правий радикалізм ‒ це сучасний феномен, який особливо активізувався у 1990-2000-х роках, він викликаний антагонізмами теперішньої політичної системи, скільки б самі його прихильники не шукали своїх коренів у минулому, зокрема, в ідентичності «Голодомор ‒ Бандера ‒ ОУН-УПА». Зростання ультраправих настроїв свідчить про атомізованість сучасних індивідів, апатичну зневіру та відсутність перспектив.

Лівий радикалізм — спрямований на максимально швидке і корінне, тотальне повалення існуючого політичного ладу, політичної системи (наприклад, більшовизм);

Радикалізм в Україні

В Україні політичний радикалізм зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Української Радикальної Партії (УРП) у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — укр. і поль., введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власності поміж мало- і безземельним селянством тощо.

На Наддніпрянщині, за ініціативою Бориса Грінченка, постала у 1904 Українська Радикальна Партія, що виділилася з Української Демократичної Партії. У 1905 обидві групи знов об'єдналися в Українську Демократично-Радикальною Партію (УДРП). Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтелігенції і спілкувалися з російською Партією Народної Свободи («кадети»). Під тиском реакції в Російській Імперії, УДРП самоліквідувалася у 1907 і замість неї утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП).