46. Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти.

Як зазначалося, поняття «пануюча еліта» істотно ширше, ніж поняття «політичної еліти». Основним ознакою приналежність до пануючої еліті є знання вищих, державних позицій в суспільстві, у політичних структурах, економіці, військовому комплексі, в культури і т.д. У це частину майна товариства, не приймаюча участі безпосередньо з політичної управлінні, але що має найвищим показниками і здобутками на свій професійної сфере.

Крім політичної еліти, пануюча еліта входять також економічну, культурну, ідеологічну, наукову, інформаційну, військову элиту

Економічна еліта – соціальна верства, до складу якого представників великого капіталу, великих власників. Рішення, прийняті економічної елітою, часто-густо надають життя людей щонайменше високе вплив, ніж розв'язання правительства.

Культурна еліта включає найбільш авторитарних і вельми впливових діячів мистецтва, освіти, літератури, представників творчої интеллигенции.

Наукова еліта включає найбільш обдаровану частина інтелектуальної еліти. Її роль визначається ступенем на такі процеси, як розвиток науку й техніки, науковий і технічний прогресс.

Військова еліта – найважливіший шар пануючої еліти. Вона важливу роль життя суспільства, у політичних процесах. Хоча військова еліта й сприймається як самостійна група, все-таки часто її належать до політичної еліти. Рівень впливу військової еліти на громадське життя визначається найвищим рівнем життя мілітаризації країни, характером політичного режима.

47. Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів.

Політичний конфлікт — це особливий різновид суспільних взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, націями, державами з питань влади.

Причини конфліктогенної ситуації в політичній сфері: неефективність законотворчої діяльності Верховної Ради, відсутність у державної влади політичної волі щодо здійснення реформ, а саме — контроль та послідовність, невідповідність форм і методів регулювання національних особливостей, надмірна регламентація відносин, особливо соціальних, неорганізованість, недостатній рівень взаємодії держави і суспільства.

Серед таких ознак головними вони передбачають:

— необхідною умовою конфлікту є наявність як мінімум двох протилежних сторін. При цьому сторони розуміються досить широко. Це можуть бути індивіди, групи, класи, навіть культури, етноси, конфесії, релігійні секти, партії, партійні фракції тощо. Сам конфлікт, його розвиток веде, на їх думку, до ситуації, у якій реально є принаймні два супротивники і наявна конфліктна ситуація;

— конфлікт виникає у зв'язку із наявністю "дефіциту" двох видів: "позиційного" і "дефіциту джерел".

— конфлікт виникає тільки тоді, коли сторони домагаються вигоди, користі, зиску за рахунок одна одної. Таким чином, успіх однієї сторони означає неуспіх, поразку другої, а сама конфліктна поведінка виглядає як намагання ліквідувати, або ж, як мінімум, поставити під контроль другу сторону;

— дії конфліктуючих сторін спрямовані на досягнення несумісних і взаємновиключних цілей (цінностей) і, отже, зіштовхуються;

— одним із важливих аспектів конфліктних відносин є влада. При конфлікті завжди висувається намагання досягнення, зміни або збереження суспільної позиції — спроможності контролювати і направляти поведінку іншої сторони;

— конфліктні відносини являють собою основу суспільних процесів і відіграють важливу соціальну роль;

— конфліктний процес являє тимчасову тенденцію до порушення взаємовідносин між сторонами;

— конфліктні відносини не руйнують систему, а, скоріше, сприяють змінам соціальних норм і орієнтацій;

— до виникнення політичних конфліктів приводять зіткнення економічних інтересів, духовних і культурних цінностей, етнонаціональних і релігійних потреб тощо.