34.Основні форми правління

Форми правління держави — це вид системи державного управління. Це поняття включає метод її освіти, терміни дії цієї системи, права, а також способи взаємодії елементів правління між собою і народом.

Отже, основні форми правління представлені двома видами: монархією і республікою.

Форми правління держави: монархія

Це така форма управління, коли держава очолює одна людина — монарх. Ця людина отримує владні права у спадщину, і перед суспільством держави, яким він керує, не несе відповідальності, а юридично його неможливо позбавити влади.

1. Абсолютна. Вона представлена необмеженою владою глави: він вищий орган, і в його руках абсолютна влада. У сучасному світі з таким правлінням існує Оман і Саудівська Аравія.

2. Обмежена. У цьому випадку державою править не одна людина, а ще владні органи, які монарху не підпорядковані. Владу між ними розосереджена, а повноваження його обмежуються традиціями або конституцією.

Форми правління держави: республіка

При такому типі пристрою органи влади, а, зокрема, їх склад, формується народом. Представники влади обов’язково несуть відповідальність перед громадянами країни в рівній мірі. Дії президента здійснюються від імені народу, а органи влади сформовані таким чином, щоб бути незалежними один від одного.

Існує три види республік:

1. Парламентська, при якій парламент відіграє основну роль і має більше влади, ніж президент. Саме він формує уряд і відправляє його у відставку, якщо це необхідно. У Греції, Ізраїлі та ФРН саме така форма республіки, де президенти не володіють істотними повноваженнями.

2. Президентська. Відмінна риса цієї форми правління держави в тому, що основна влада зосереджена в руках президента, який формує уряд. В даний час вона існує в США та на Еквадорі.

3. Змішана форма. У цьому разі повноваження розділяються між парламентом і президентом.

Таким чином, перераховані типи правління мають ряд достоїнств і недоліків. На даний момент монархія не так поширена, і, ймовірно, її складно представити сьогодні як прогресивний варіант.

35. Основні функції політики

Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.

Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать:

- вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика покликана створювати членам суспільства можливості для вираження і задоволення їхніх суспільно значущих інтересів і потреб;

- інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби, певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтереси загальним

- соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена людської спільноти, включення його у складний світ суспільних відносин. З одного боку, політика забезпечує цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого — виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути соціальних якостей, формувати себе як суспільно активного суб'єкта.

Це найбільш загальні напрями впливу політики на суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здійснюються окремими суб'єктами політики. Така всеосяжна роль політики зумовлена трьома її найважливішими властивостями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю. - - Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здатності впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.

Інклюзивність (від лат. includere — включати) політики — це її здатність необмежено проникати в усі сфери суспільного життя. Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя14.

Атрибутивність притаманна й іншим організаційно-регулятивним сферам, але різною мірою і не в такій імперативній формі. Так, право може не охоплювати культуру, ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впливати на економіку тощо.