1.Поняття та ознаки зобов’язального права Зобов’язальне право — це підгалузь цивільного права, яка регулює договірні відносини, а також відносини, що виникають з односторонніх правомірних і неправомірних дій. Основним джерелом регулювання зобов’язальних правовідносин є кн. 5 Цивільного кодексу України.До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести:1) те, що сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протиставлене не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";2) те, що об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;3) те, що здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що становлять його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;4) те, що зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права - це його статика.

2. Зобовязальні правовідносини. Його елементи. Відмінність від речового права Зобов'язальні правовідносини - правовідносини, опо-средуютіе динаміку майнових відносин з передачі майна, виконання робіт, надання послуг, створення і використання продуктів інтелектуальної діяльності. Практичне значення розмежування речових і зобов'язальних правовідносин полягає в наступному. Речові правовідносини реалізуються безпосередніми діями самого уповноваженої особи, а зобов'язальні - через виконання обов'язків боржником. Інакше кажучи, носій речового права має можливість безпосередньо без сприяння зобов'язаних осіб задовольнити свої інтереси, в той час як особа, що володіє зобов'язальним правом, може задовольнити свої інтереси тільки через дії зобов'язаної особи. Таке положення пояснюється тим, що речові правовідносини абсолютні, а зобов'язальні - відносні.Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана - боржника. Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Зміст зобов'язальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

3. Сторони зобов’язання. Зобовязання із множинністю осіб, їх види та правове значення. Переміна осію у зобов’язанні. Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором. Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною. Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зобов'язаннями із множинністю осіб. Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома кредиторами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множинність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора. Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні. Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія); - правонаступництва; - виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем; - виконання обов'язку боржника третьою особою. Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора.

4. Поняття цивільно правового договору, види договорів. Відмінність договору від угоди. Зміст договору. Цивільно-правовий договір - це домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав та обов'язків.. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Залежно від різних обставин виділяють такі види цивільно-пра­вових договорів: залежно від моменту виникнення прав та обов'язків: консенсуальні, тобто ті, що вважаються укладеними з моменту досягнен­ня узгодженості за всіма суттєвими умовами у формі, що передба­чена законом (наприклад договір купівлі-продажу, оренди тощо), а також реальні, тобто ті, для укладення яких недостатнім є досягнен­ня згоди, а необхідна також і фактична передача речі, наприклад договір займу; залежно від характеру розподілення прав та обов'язків між сторонами договору: односторонні, тобто коли одна сторона наділе­на виключно правами, а інша - обов'язками (наприклад договір займу) та двосторонні, тобто коли обидві сторони наділені як пра­вами, так і обов'язками (наприклад купівля-продаж);залежно від еквівалентності договору: оплатні, тобто коли за виконання тих чи інших обов'язків особа отримає зустрічне гро­шове задоволення, та безоплатні, тобто коли такого зобов'язання немає;залежно від ступеня юридичної завершеності: закінчені, тоб­то такі, які безпосередньо породжують права і обов'язки, та попе­редні, тобто такі, що договірних прав та обов'язків не породжують, окрім обов'язку укласти договір;За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).Проста письмова форма застосовується за укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. Зміст договору становлять умови, на яких він укладений. Згідно із ст. 628 ЦК умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

5 Принципи та умови належного виконання зобов’язань Підставою виникнення зобов’язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад), які породжують зобов’язання.. -Виконання зобов'язання - це здійснення його суб'єктами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов'язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо.Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Виділяють такі принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК).Принцип реального виконання зобов’язання передбачає, що боржник мас вчинити саме л дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобов’язання в натурі. Кредитор зацікавлений саме у виконанні боржником обов’язку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб.-Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов'язання:1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету;3) належним способом;4) у належні строки (терміни):5) у належному місці.Виконання зобов'язання належними сторонами1. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договоромабо законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв діловогообороту.2. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

6. Спосіб виконання договірного зобов’язання — це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання. Спосіб виконання договірного зобов’язання, зазвичай, визначається в договорі.Забезпечення може надаватися: а) боржником за основним зобов’язанням (неустойка, завдаток); 6) третьою особою (гарантія, порука); в) як боржником, так і третьою особою (застава).За загальним правилом підставою для встановлення і застосування виду забезпечення виконання зобов’язання-є домовленість сторін про певне забезпечення. Крім договору підставою виникнення неустойки може виступати закон, а застави — закон і рішення суду. Притримання сконструйовано законодавцем як законне забезпечення.Закон встановлює обов’язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов’язань. Згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.Засоби забезпечення зобов’язань можуть бути класифіковані за різними підставами. Залежно від часу і способу встановлення (виникнення), вони можуть бути поділені на спеціальні та універсальні. Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов’язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов’язання (неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання —гл. 49 ЦК України). .Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:· неустойка- один з найпоширеніших видів забезпечення зобов'язань. Форми неустойки: штраф(невиконання, неякісне, не в повному обсязі, некомплектне виконання); пеня (за прострочку грошового зобов'язання).· застава-спосіб забезпечення виконання зобов'язань, який дозволяє кредитору (заставодержателю) у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого зобов'язання отримати задоволення за рахунок заставленого майна. · порука- спосіб забезпечення виконання зобов'язання, що оформлюється окремим договором поруки, за яким фізична або юридична особа - поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.· гарантія-є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, · завдаток.- своєю платіжною функцією нагадує аванс. Однак на відміну від авансу завдаток виконує ще дві функції: підтвердження та забезпечення зобов'язання. Розрізняють види забезпечення виконання зобов’язань як такі, що є способами цивільно-правової відповідальності, і такі, що не виступають ними. До перших відносять неустойку та завдаток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржникаКредитор за основним і забезпечувальним зобов’язанням — це завжди одна й та ж особа.

7. Види та форма застави Застава - безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов'язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Договір укладається в письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є нерухомість, транспортні засоби чи космічні об'єкти. Види застави: 1) іпотека - застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2) заклад - застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3) застава товарів в переробці або обороті - можуть змінюватися предмети застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав - предметом є належні заставодацю вимоги за зобов'язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов'язаннях, які виникнуть в майбутньому.

8.За ст. 549 ЦК України неустойка — це грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові в разі, якщо боржник порушив зобов’язання. Її властивостями є можливість стягнення неустойки за факт порушення зобов’язання, без надання доказів про завдання збитків та їх розмір; можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки; можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, у зручній для нього грошовій формі. Умовами стягнення неустойки є невиконання (неналежне виконання) зобов’язання і вина боржника незалежно від наявності збитків у кредитора. Різновидами неустойки є штраф і пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Функціональність неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання полягає в тому, що вона, по-перше, стягується лише за факт винного порушення зобов’язання, незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих порушенням зобов’язання; по-друге — невигідні наслідки порушення зобов’язання (розмір відповідальності у вигляді неустойки) сторони знають заздалегідь, на момент укладення основного зобов’язання, оскільки самі визначають його в договорі або він визначений безпосередньо актом цивільного законодавства.

9.Поняття гарантії 1. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.Види:- Пряма гарантія означає, що банк-гарант надає гарантію безпосередньо на користь бенефіціара.-Непряма гарантія означає, що банк принципала звертається в іноземний (український) банк з проханням надати гарантію на користь бенефіціара, забезпеченням якої є контргарантія банку принципала.- Відклична гарантія може бути відкликана чи змінені її умови банком-гарантом без узгодження з бенефіціаром.- Безвідклична гарантія не може бути відкликана чи змінена без попереднього узгодження з бенефіціаром.Умовна гарантія. Банк-гарант виконує свої зобов’язання перед бенефіціаром після отримання його вимоги, в якій він повинен вказати причину цієї вимоги.- Безумовна гарантія. Банк-гарант виконує свої зобов’язання перед бенефіціаром після одержання його звичайної, нічим не обумовленої, вимоги.- Судова гарантія забезпечує витрати процесу і сторін під час судових процесів, які закінчуються на користь судових інстанцій або сторін.

Стаття 553. Договір поруки1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником 2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.Гарантія (ст. 196 ЦК) - це свого роду поручительство, але яке передбачено тільки між юридичними особами. Відмінність гарантії від поручительства в тім, що гарант несе субсидіарну відповідальність, а також тільки між юридичними особами

10.Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, застосовуваний за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного стану і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника.

Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також способом попередження цивільних правопорушень у майбутньому.

При цьому відновна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності.Вона настає за наявності таких умов:— протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;— шкідливого результату такої поведінки (шкоди);— причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;— вини особи, яка заподіяла шкоду.Поняття і склад цивільного правопорушення

Обставини, за яких настає цивільно-правова відповідальність, називаються її основами. Таким підставою насамперед є вчинення правопорушення, передбаченого законом або договором, наприклад невиконання або неналежне виконання особою виникли для нього з договору обов'язків або заподіяння якій особі майнової шкоди.1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин);2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків;3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками;4 ) вина правопорушника.

11.Поняття та види припинення зобов'язань Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи: 1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

13.продавець зобов'язаний:1) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України), тобто асортимент, якість, комплектність, тара і (або) упаковка якого відповідають умовам договору купівлі-продажу, у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України (ст. 663 ЦК України);2) передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку (ч. 3 ст. 677 ЦК України);3) одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 ЦК України);4) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (ст. 659 ЦК України);

5) зберігати товар, не допускаючи його погіршення, до передання покупцеві, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором (ст. 667 ЦК України);6) забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України) тощо.Покупець зобов'язаний:1) прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Він також зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 689 ЦК України);2) оплатити товар, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України);3) повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);4) забезпечити схоронність переданого продавцем товару, від якого він відмовляється, негайно повідомивши про це продавця (ч. 1 ст. 690 ЦК України) тощо.Право власності у покупця за договором купівлі-продажу виникає з моменту передачі речей.

14.Договір поставки - це договір, за яким постачальник (підприємець) зобов'язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне госпо­дарське відання чи оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується приймати товар і платити за нього певну ціну.Форма договору - письмова. Він може оформлятися такими способами: складається один документ, який підписують сторони (класичний); обмін листами, телеграмами, телетайпами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає; прийняття до виконання замовлень.

15.Договір дарування - угода сторін, у силу якого одна сторона (дарувальник) передає у власність іншій стороні ( що обдаровується) визначене майно. Схожість з договором купівлі-продажу: майно переходить у власність. Відмінність: предметом договору дарування може бути тільки майно; безоплатний, двусторонній і реальний.

Обов'язки дарувальника: дарувальник зобов'язується передати обговорене в договорі майно відповідного якості; дарувальник повинний подарувати ту річ, що надалі не обтяжить і не заподіє шкоду його здоров'ю. Сторони договору дарування: громадяни. Річ можливо подарувати в наступних ситуаціях: - modus (коли договір дарування відбувається на користь юридичної особи й у договорі дарування передбачається умови по використанню предмета дарування (безкоштовні виставки, екскурсії) - пожертвування перерахування визначених коштів у які-небудь фонди.

16.Права та обов’язки сторін в договорі довічного утри­манняЩо стосується обов’язків відчужувача, то за договором дові­чного утримання вони фактично вичерпуються з передачею на­бувачеві права власності на нерухоме майно, яке не обтяжене за­ставою, а також на рухоме майно, що має значну цінність.В свою чергу набувач зобов’язується виконувати всі вимоги, що полягають у здійсненні всіх необхідних дій з матеріального забезпечення відчужувача, з його утримання та догляду. Це може бути надання окремої кімнати, харчування, а також створення не­обхідних побутових умов та необхідної допомоги. При цьому всі види матеріального забезпечення та догляду мають підлягати гро­шовій оцінці, і повинні бути чітко передбачені у договорі.У випадку отримання набувачем у власність будинку (квартири) відчужувача, він повинен надати йому матеріаль­не забезпечення, тобто у договорі повинно бути чітко визначено: яку кімнату буде надано відчужувачеві, її розмір, місцезнаходжен­ня (поверх), опалення (температура в кімнаті), освітлення. Набувач зобов’язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором довічного утримання.

17.За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій форміСторонами договору є одержувач ренти та платник ренти.Сторони у договорі ренти Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату чи безоплатно. При оплатній передачі майна під виплату ренти необхідно вказувати ціну відчуженого майна. У цьому випадку одержувач ренти, крім рентних платежів, має отримати компенсацію вартості майна, що передається.Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо: платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік; порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти; визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі й у строки, встановлені договором.

18.Поняття та загальна характеристика передача майна у користуванняЗа договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.2. Сторонами договору найму (оренди) є наймач і наймодавець. За загальними положеннями ЦК наймодавцями і наймачами можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Умовою укладення договору найму є наявність у сторін право- та дієздатності у повному обсязі.

19.Поняття та різновиди договору майнового найму. Загальна характеристика. Права та обов’язки сторін. Договір прокату. За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 787 ЦК).3. Договору найму земельної ділянки. Згідно зі ст. 792 ЦК за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. 4.Договору найму будівлі або іншої капітальної споруди.Законодавство не містить визначення цього виду договору, тому воно формулюється, виходячи із загальних положень ст. 759 ЦК - за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві будівлю або іншу капітальну споруду в користування за плату на певний строк. 5. Договору найму транспортного засобу. За змістом ст. 759 ЦК за договором найму транспортного засобу наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві транспортний засіб в користування за плату на певний строк.6. Договору лізингуЗгідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго-одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).7. Договору найму житла. Згідно зі ст. 810 ЦК за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.8.Договору позичкиЗгідно зі ст. 827 ЦК за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. 9.Поняття концесії Визначення концесії міститься і в ст. 406 ГК. Іншими словами, уповноважена особа (власник майна) надає зацікавленій особі право на створення певних благ за свій рахунок і на свій ризик, за умов їх (благ) подальшої експлуатації цією особою відповідно до укладеного договору і сплати визначених платежів за це.

20. Договір оренди: поняття, види та особливості.Оренда державного та комунального майна. ЗУ «про оренду державного та комунального майна» та його основні положення.За договором найму (оренди) одна сторона (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК).Виходячи з такого визначення, основними ознаками договору найму слід вважати: надання наймо-давцем наймачеві майна: 1) у користування; 2) на певний строк; 3) за плату.Саме ці ознаки й дають підстави для виділу найму (оренди) в окремий тип договірних зобов’язань.Договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки права однієї сторони договору кореспондують обов’язкам іншої. Види:Договір прокату, Оренда земельної ділянки, Оренда будівлі або іншої капітальної споруди, Оренда транспортного засобу, лізинг.У сучасних умовах передача державного та комунального майна в оренду є одним із заходів, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності його використання. Причому з допомогою оренди задовольняються інтереси як орендодавця, шляхом отримання орендної плати за передане в оренду майно, так і орендаря, шляхом використання орендованого майна для досягнення власної мети.

21. Поняття, зміст, суттєві умови, права та обов’язки сторін договору лізингу.Згідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго-одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).1. Прямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу власного майна, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. 2. Непрямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. ЦК не обмежує коло осіб, які можуть вступати у відносини прямого або непрямого лізингу, тобто бути лізингодавцями, лізингоодержувачами та продавцями.За змістом ст. 292 ГК лізингом є діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів.Прямий та фінансовий види лізингу передбачають строкове користування предметом лізингу. Майно передається лізингоодержувачу за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. їх сума нормативно не встановлена і визначається сторонами самостійно.Договір прямого (фінансового) лізингу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним.Відповідно до ст. 808 ЦК якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання.Умови договору:-предмет лізингу.-строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);-розмір лізингових платежів; Лізингодавець зобов'язаний:1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та (або) договором;Лізингодавець має право:1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;Лізингоодержувач зобов'язаний:1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;4) своєчасно сплачувати лізингові платежі;Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу ідійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

22. Поняття та загальна характеристика договорів спрямованих на виконання робіт

Договори підряду належать до договорів про виконання робіт, предметом яких є їх результат. Зважаючи на це, доцільно одразу виокремити ці’договори із суміжних договорів (наприклад, трудового договору (контракту).1.Договору підрядуЗгідно зі ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплати ти виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.3. Будівельного підряду. Згідно зі ст. 875 ЦК за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.4.Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт. Згідно зі ст. 887 ЦК за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.Згідно зі ст. 892 Ц К за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

23.Поняття договору підряду. Суттєві умови договору підряду. Права та обов’язки сторін за договором підряду. 1. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. 2. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. 3. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. 4. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів. 1. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник.2.  Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов´язків за договором підряду, а перед замовником — за порушення субпідрядником свого обов´язку.

24. Поняття та загальна характеристика договорів про надання послуги.Згідно зі ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.Сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець.Предметом договору, що розглядається, є надання послуг різного роду за завданням замовника.Послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана. Оплатний характер послуги зумовлений, насамперед, наявністю прямої на це вказівки у визначенні договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК відносить вирішення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.Договір про надання послуги є консенсуальним двостороннім договором, може мати як оплатний так і безоплатний характер.1. договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Згідно зі ст. 909 ЦК (ст. 307 ГК) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. 2. договору транспортного експедируванняЗгідно зі ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. 3.договору зберіганняЗгідно зі ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.4. Договір страхування. Згідно зі ст. 979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

25.Поняття та види договорів перевезення Зміст договору Сторони іх права та обов’язки Відповідальність сторін за договором перевезенняДоговір перевезення - це угода між відправником і перевізником, у відповідність з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж у встановлене місце і час за винагороду, а відправник зобов'язується надати вантаж і оплатити послуги перевізника. Договір перевезення - цивільно-правова угода. Сторони - відправник і перевізник. Відправником м.б. будь-яка особа, яка має право розпоряджатися вантажем (покупець, посередник і тд)Види: Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти, Договір чартеру (фрахтування) За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам., Договір найму (оренди) транспортного засобу Договір транспортного експедирування- За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Сторони договору транспортного експедирування можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу.  за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Предметом цих договорів є перевезення вантажу, пасажирів, їх багажу та пошти.Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є перевізник і пасажир (група пасажирів).Вантаж, пасажир та його багаж повинні бути доставлені перевізником до пункту призначення.Стаття 921. Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу1. Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).2. Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

26. Поняття страхування основні страхові поняття Страхові правовідносини Права та обов’язки сторін за договором страхування.За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування") Страховий поліс - документ встановленого зразка, який видається страховиком страхувальнику (застрахованому). засвідчує укладений договір страхування і містить усі його умови.  Страхова оцінка - критерій оцінки страхового ризику. Страхова премія - оплачений страховий інтерес; плата за страховий ризик у грошовій формі Термін страхування - часовий інтервал, протягом якого застраховані об'єкти страхуванняПредметом договору страхування, відповідно до ст. 980 ЦК, можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:-життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);-володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);Обов'язками страховика згідно зі ст. 988 1ДК. є:-ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів дія своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.страхові правовідносини — це страхові відносини, які врегульовані нормами страхового права, становлять органічну єдність правової форми та змісту, виникають, змінюються, діють та припиняються на підставі норм страхового права і визначаються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками страхувальника (застрахованої особи, вигодонабувача) і страховика

27. Кредитний договір поняття, зміст, порадок укладання, суттєві умови.Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

38. Мора́льна шко́да — втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4).Моральна шкода полягає:у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я^[1];у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.).

Розмір моральної шкоди визначається судом незалежно від майнової шкоди.

Ст. 23 цивільного кодексу: Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

39.За загальним правилом, шкоду, що завдано працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, відшкодовує юридична чи фізична особа, з якою цей працівник перебував у трудових відносинах (ч.1 ст.1172). Особливість цього делікту полягає, насамперед, у тому, що особа має вчинити протиправне діяння лише за таких умов: • якщо між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини, що визначено трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову роботу в певну організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу, або ж рішенням суду та іншими юридичними актами; • якщо шкоди завдано безпосередньо під час виконання трудових (службових) обов'язків, тобто коли особа здійснює обумовлену трудовим договором (контрактом), іншим локальним чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. Окрім цих ознак, до складу протиправного діяння за цим деліктом можуть належати: • наявність цивільних правовідносин підряду, за яких працівник діє за дорученням замовника; • наявність правовідносин участі (членства) в підприємницьких товариствах, за яких учасник здійснює підприємницьку чи іншу діяльність від імені товариства. Вина відповідальних осіб полягає в тому, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, якщо їх вчинено на виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то і вину безпосереднього заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою має бути визнано виною останніх. Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична чи юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого було завдано шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачено законом.

40.Стаття 1176. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.3. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.4. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.6. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних пітавах.7. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

41.Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

42.Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.Стаття 1184. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою1. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.2. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

43.У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за такою формулою: Ршз = З + ДВ + МШ , де Ршз - розмір шкоди, що завдано здоров'ю; З - заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; ДВ - додаткові витрати; МШ - моральна шкода. Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем - 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч.1 ст. 1199). У разі, якщо шкоду завдано смертю, то відшкодування відбувається за такою формулою: Ршс = (Сз x n) / (n + 1) + ВП + МШ , де Ршс - розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи; Сз - середньомісячний заробіток; n - кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю; ВП - витрати на поховання; МШ - моральна шкода. Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК). Cукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч.

3 ст.1193). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, яку завдано фізичною особою (ч.4 ст.1193).

44.За зобов'язанням із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі. Правове регулювання здійснюється гл. 80 ЦК. Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов'язання: - із рятування здоров'я та життя фізичної особи; - із рятування майна фізичної або юридичної особи. Підставами виникнення зобов'язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є: наявність реальної загрози для майна іншої особи; відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії; спрямованість дій на рятування майна іншої особи; майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи. Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення нею рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи. Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, то її відшкодовує держава в повному обсязі (ч.1 ст.1162 ЦК). 

45.За зобов'язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК). Правове регулювання здійснюється гл.83 ЦК. Підставами виникнення зобов'язання може бути: - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; - підстава, на якій було набуто майно, згодом зникла. Причому не має значення, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Суб'єктами зобов'язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник), та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор). Об'єктом зобов'язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого. Законодавець розрізняє такі види зобов'язань із безпідставного збагачення: 1) зобов'язання із безпідставного набуття майна, тобто майно набувача збільшується, а майно потерпілого зменшується (помилкове повторне виконання зобов'язань, помилкова поставка товарів на адресу неналежного набувача, оплата рахунку за послугу, яку фактично не отримали, збільшення майна внаслідок стихійного лиха, повернення позикових коштів не тому кредиторові тощо); 2) зобов'язання із безпідставного збереження майна, тобто збереження майна з боку набувача і зменшення або незбільшення майна з боку потерпілого (несплата послуг, якими фактично скористався набувач, виконання зобов'язання замість третіх осіб, несплата набувачем коштів потерпілому за користування майном, яке взяв потерпілий в оренду тощо).

46.Виходячи з юридичної природи обіцянки винагороди, потрібно зазначити, що особа, яка виступила з публічним обіцянням винагороди, має право змінити завдання та умови її надання (п. 1 ст. 1147 ЦК України). Але такі зміни несуть негативні наслідки (право на відшкодування збитків та понесених витрат) для особи, що обіцяє винагороду (пп. 2-3 ст. 1147 ЦК України). Така позиція законодавця значно розширює засоби захисту суб'єктів-виконавців певного завдання, що вступають у зазначеніправовідносини, з іншої сторони, це стимулює осіб, що обіцяють винагороду, дотримуватись передбачених законом правил виконання зобов'язання.Слід відзначити, що подані правові умови змінили юридичну природу зобов'язань, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, так як в теорії радянськогоцивільного права зміна будь-яких умов не допускалась. Неврегульованим також залишається питання щодо вимог, які ставляться до сповіщення про зміну завдання та умов надання винагороди, що може породити неоднозначність такого тлумачення та виникнення суперечностей, наприклад, якщо публічна обіцянка винагороди була зроблена через газету, чи можна змінити умови шляхом сповіщення в іншій формі тощоУ разі виконання завдання і передавання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою. Якщо таке завдання виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.Слід зазначити, що у разі відсутності публічної обіцянки винагороди за знахідку речі, особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Якщо ж власник публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки (ст. 339 ЦК України).

47.Стаття 1216. Поняття спадкування1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).Стаття 1217. Види спадкування1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.Стаття 1220. Відкриття спадщини1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.Стаття 1223. Право на спадкування1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу.3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.Стаття 1233. Поняття заповіту1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.Стаття 1258. Черговість спадкування за законом1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

58. Спадкування за заповітом загальна характеристика. Заповіт-юридична характеристика. Вимоги до заповітуЗаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку ообу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

59Види заповідальних розпорядженьЗаповідальний відказПідпризначенняВстановлення сервітуту

60.Заповіт з умовою.Стаття 1242. Заповіт з умовою1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

61.Заповідальний відказ, встановлення сервітуту та покладенняСтаття 1237. Право заповідача на заповідальний відказ1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.Стаття 1238. Предмет заповідального відказу 1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

62.Заповідальний відказ, предмет заповідального відказу Предмет заповідального відказу1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

63.Підпризначення та спадкування частки, що не охоплюється заповітомСтаття 1244. Підпризначення спадкоємця1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу).2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, визначена у статті 1222 цього Кодексу.Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом1. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

64.Загальні вимоги до форми заповіту. Посвідчення заповітуСтаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.Стаття 1248. Посвідчення заповіту нотаріусом1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).Стаття 1249. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування1. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.Стаття 1253. Посвідчення заповіту при свідках1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.2. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.3. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.4. Свідками не можуть бути:1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;2) спадкоємці за заповітом;3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

65.Недійсність заповітуСтаття 1257. Недійсність заповіту1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

67.Обов’язкова частка у спадщиніСтаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

68.Спадкування за заповітом загальна характеристика. 59 Заповіт-юридична характеристика. Вимоги до заповітуЗаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.Стаття 1234. Право на заповіт1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.Стаття 1236. Право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.2. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.3. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.4. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

69.Обов’язкова частка у спадщиніСтаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.