Розділ іі

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА АДАПТАЦІЇ ДО ПРАЦІ

Універсальним засобом формування професійної придатності є професійна підготовка фахівців, що включає їхнє навчання. У процесі навчання тієї чи іншої спеціальності людина оволодіває певною системою знань, навичок і вмінь.

Професійні знання - це характеризують особливості конкретної діяльності відомості, які необхідні для ефективної її реалізації. Знання можуть виступати у формі наочних уявлень (образів) та поняття, є абстрактним і узагальненим відображенням дійсності.

Навички — дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними.. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, важлива роль навичок полягає в тому, що вони розвантажують свідому діяльність від регулювання щодо елементарних актів, внаслідок чого вона може спрямовуватися на вирішення більш важливих завдань. Але не всяка дія повинна доводитися до автоматизму - іноді це може бути навіть шкідливим через втрату оперативного контролю (особливо в складних умовах роботи) за якістю його виконання. Професійні навички поділяються на сенсорно-перцептивні (навички сприйняття), моторні (рухові навички) і інтелектуальні (прийоми вирішення завдань).

У формуванні рухового навику можна виділити наступні етапи:

• попередній – формується програма навички, розчленовуються окремі рухи на компоненти, виробляються пробні, орієнтовні руху, вибирається необхідна інформація для конкретного досвіду;

• аналітичний (генералізований) – рухи виконуються роздільно, проводиться чуттєвий аналіз сили, величини, тривалості кожного руху;

• синтетичний (детермінований) – окремі елементи дій об'єднуються в одне ціле, формується узагальнений образ, в який входить послідовна сукупність рухів;

• етап автоматизації – усуваються зайві рухи, увага переміщується з процесу дії на його результат, утворюється ритм руху, формується довільна регуляція його темпу.

Сформовані навички існують не ізольовано один від одного, вони вступають у взаємодію: старі навички в одних випадках сприяють оволодінню новими (позитивний перенос навичок), в інших - гальмують їх утворення (інтерференція навичок).

Основним засобом формування досвіду є «вправа». Вправа - організоване певним чином повторне багаторазове виконання дій з метою розвитку навичок та вмінь. Ефективність використання вправ визначається наявністю чіткої мети, послідовним і поступовим ускладненням, оцінкою результату, самоконтролем процесу вправи, системою зворотного зв'язку за результатом навчання, активністю учня, повнотою і визначеністю інструкції.

На базі знань і навичок у результаті вправ (при навчанні і в реальній діяльності) формується вміння людини працювати. Уміння - це складне психічне утворення, що визначає знання і розуміння необхідних способів реалізації професійних навичок у звичайних (штатних) і нестандартних умовах трудового процесу. Вміння та навички співвідносяться так само, як програма дії і його реалізація. Вміння припускають різні варіанти реалізації дій.

Для підтримання на заданому рівні придбаних у процесі навчання навичок і вмінь, а також для їх розвитку шляхом моделювання (імітації) умов реальної діяльності необхідне проведення професійних тренувань. Одним з основних засобів тренування є тренажери. Використання тренажерів підвищує ефективність підготовки за рахунок таких їхніх переваг, як можливість багаторазового повторення відпрацьовуються дій в обмежений час, швидке виявлення та усунення помилок, тісне спілкування методиста з учнем та інші.

Процес тренування проявляється як у вдосконаленні якості діяльності, так і в зниженні нервово-психічної реакції учня, зменшенні енергетичної, інформаційної, психічної ціни діяльності. Відомо, що висока оцінка при тренуванні може бути досягнута за рахунок надмірної напруги сил, роботи на межі психофізіологічних можливостей. При цьому надійність діяльності, особливо у складних умовах, знижується.

Психологічні особливості адаптації до праці. Активна взаємодія людини з навколишнім середовищем супроводжується процесом його адаптації (пристосування) до неї. Включення людини в трудову діяльність також викликає розвиток адаптивних реакцій організму і психіки людини у відповідь на вплив незвичних зовнішніх і внутрішніх факторів праці. Адаптація до праці - це процес перебудови і пристосування особистісних, енергетичних, інформаційних, раціональних та інших структур і систем суб'єкта праці до особливостей праць діяльності з метою найбільш ефективної його саморегуляції на етапах персонального шляху.

Ступінь активності суб'єкта праці впливає на ефективність професійної адаптації, яка може виявлятися або в залежності суб'єкта від професійного середовища, або в його прагненні цю середу перетворити у відповідності зі своїми установками, вимогами і можливостями.

Адаптація людини до трудової діяльності здійснюється в кілька етапів первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, вторинна адаптація, вікове зниження адаптивних можливостей. Процес адаптації є безперервним, але він активізується, коли в системі «суб'єкт праці - професійне середовище» виникає неузгодженість. У процесі адаптації можна виділити три періоди: адаптивне напруга, стабілізація, адаптивне виснаження. Професійна адаптація виявляється у формі продуктивності трудових, виробничих, фізіологічних, психологічних і соціальних факторів регуляції пристосувальних процесів і ознак адаптації. Професійна (виробнича) адаптація характеризується підвищенням ефективності, якості і безпеки праці, зростанням самостійності і проявом творчості в роботі. Психологічна адаптація проявляється в підвищенні функціональної надійності, емоційної стійкості до впливу несприятливих факторів діяльності, в адекватності емоційних переживань професійних успіхів і невдач. Соціальна адаптація відображається у процесах прийняття та засвоєння норм поведінки, властивих для конкретної організації, і своєї соціальної ролі в групі.

Можна виділити дві стратегії процесу професійної адаптації:

• конформну, яка відображатиме прагнення відповідати нормам конкретної професійного середовища, використовувати поради та вказівки керівників і колег, досягати згоди в міжособистісних відносинах і т. д.;

• творчу, яка виявляється в прагненні до самостійності, у пошуку більш досконалих прийомів роботи, раціоналізації знарядь і організації праці і т.д.

Вибір стратегії адаптації визначається рівнем пластичності нервової системи. Особи з низьким рівнем вираженості таких властивостей нейродинамічних процесів, як їх лабільність і рухливість, адаптуються до соціального оточення в основному за рахунок емоційно-вольового компонента особистості. У осіб з високим рівнем пластичності адаптація відбувається переважно за рахунок комунікативних характеристик особистості і раціональної поведінки.

Важливе місце серед психологічних механізмів адаптації займає самооцінка. Завищення самооцінки провокує постановку цілей, які перевищують можливості, заниження самооцінки – пасивність, страх відповідальності. Результатом неадекватної самооцінки і в тому і в іншому випадку є недостатня професійна адаптація до праці і неповна реалізація можливостей людини у професійній діяльності.

Висновок до другого розділу: Універсальним засобом формування професійної придатності є професійна підготовка фахівців, що включає їхнє навчання.