Соц мед модуль

-юридичнийвиправдовує невихід на роботу;

-фінансовийдає право на одержання грошових виплат із фонду державного соціального страхування.

Форма № 095/о

Право видачі листків непрацездатності надається:

-лікуючим лікарям державних і комунальних закладів охорони здоров’я;

-лікуючим лікарям стаціонарів протезно-ортопедичних установ міністерства праці та соціальної політики;

-лікуючим лікарям туберкульозних санаторно-курортних закладів;

-фельдшерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах (список цих фельдшерів затверджу ється щороку органами охорони здоров’я);

Не мають право видавати листки непрацездатності:

лікарі:

-станцій (відділень) швидкої медичної допомоги;

-станцій переливання крові;

-закладів судово-медичної експертизи;

-бальнеогрязелікувальних, косметологічних і фізіотерапевтичних лікарень та курортних поліклінік;

-будинків відпочинку; туристичних баз;

-зубопротезних поліклінік (відділень);

-санітарно-профілактичних закладів;

-лікуючі лікарі медичних закладів усіх форм власності при косметологічних втручаннях без медичних показань.

Листок непрацездатності не видається:

особам, які видають себе за хворих або навмисно заподіяли шкоду своєму здоровю,щоб ухилитися від роботи чи інших обов’язків;

особам, тимчасова непрацездатність яких пов’язана з травмою, отриманою п.ід час скоєну злочину;

на час примусового лікування за рішенням суду (крім психічних хворих);

на час перебування під арештом і на час проведення судово-медичної експертизи.

Умови для направлення до МСЕК.

- за наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання;

- у разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом 4 місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв’язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненням за останні 12 календарних місяців;

- у разі туберкульозу та професійного захворювання ці терміни становлять відповідно 10 і 12 місяців з дня настання непрацездатності.

Після зазначених вище термінів ЛКК направляє хворого на МСЕК з листком непрацездатності та направленням, оформленим у встановленому порядку.

Склад і завдання МСЕК.

До складу МСЕК входить не менше трьох лікарів за спеціальностями: хірург, терапевт, невролог, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог .

У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

Основні завдання МСЕК:

-виявлення причин інвалідності;

-встановлення груп інвалідності;

-надання трудових рекомендацій інвалідам;

-санкціонування продовження листка непрацездатності для завершення лікування;

- встановлення ступеня втрати працездатності (у %);

-встановлення причинного зв’язку інвалідності;

-встановлення медичних показань для отримання автотранспорту.

Основні причини та види інвалідності.

Постановою КМУ № 1317 від 03.12.2009 основними причинами інвалідності визначено:

-загальне захворювання;

-професійне захворювання;

-трудове каліцтво;

-інвалідність з дитинства( встановлюється підліткам до 16 років (учням до 18 років), якщо захворювання що призвело до інвалідності, виникло до цього віку та до початку роботи за наймом);

-поранення, контузії, каліцтва, захворювання одержані під час виконання обов’язків військової служби та у постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС.

Групи інвалідності.

Особи, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Найважчою з них є перша - вона встановлюється особам з постійною чи тривалою втратою працездатності, які потребують постійного стороннього нагляду, догляду чи допомоги.

Розрізняють підгрупи А та Б І групи інвалідності. підгрупи А належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров’я, шо спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб. До підгрупи Б належать особи з високим ступенем втрати здоров’я, шо спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій та часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Друга група встановлюється особам, що також мають значні функціональні порушення та практично повну непрацездатність, але не потребують сторонньої допомоги, нагляду, тобто здатні обслуговувати себе самостійно.

Встановлення третьої групи інвалідності передбачає можливість продовження трудової діяльності

Документація МСЕК та основні її показники.

Основна обліково-звітна документація :

-направлення на МСЕК (ф. № 088/о);

-акт огляду на МСЕК ( ф. № 157/о);

-журнал протоколів засідань МСЕК ( ф. № 157-5/о);

-статистичний талон до акта огляду на МСЕК (ф. № 159/о);

-щорічний звіт МСЕК (ф. № 37здоров);

-звіт про причини інвалідності, показання до медичної і соціально-трудової реабілітації

( ф. № 14).

Основні показники роботи МСЕК:

ефективність реабілітаційних заходів;

розбіжність у рішеннях Л КК і МСЕК

Якість медичної допомоги — це належне проведення всіх заходів, що використовуються в даному суспільстві, які є безпечними, прийнятними з точки зору коштів і впливають на захворюваність, інвалідність, смертність.

Основні характеристики якості медичної допомоги:

■адекватність — застосування заходів, технологій і використання ресурсів, в якісному та кількісному відношенні достатніх для досягнення поставлених цілей;

■технологічне виконання — ступінь дотримання медичними працівниками та установами технічних вимог якості (дотримання стандартів);

■доступність — відсутність при отриманні медичної допомоги географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних або мовних бар’єрів;

■наступність і безперервність — надання послуг одним і тим же спеціалістом впродовж усього курсу лікування (спостереження), відповідний і своєчасний зв’язок між постачальниками послуг і споживачами;

■дієвість — можливість медичних втручань впливати на поліпшення здоров’я в контрольованих умовах, наприклад, у рамках рандомізованих, контрольованих клінічних випробувань;

■результативність— можливість медичних втручань впливати у звичайних практичних умовах абб ступінь досягнення бажаного результату;

■ефективність — співвідношення одержаних результатів і витрачених заради їх досягнення ресурсів;

■безпечність — ступінь мінімізації ризиків травм, інфікування або інших побічних ефектівіпкування і небажаних наслідків у процесі надання медичної допомоги.

Види контролю системи оцінки якості.

Внутрішня експертиза якості є оцінкою роботи медичного персоналу особами, які задіяні в процесі надання медичної допомоги, - коллегами медичними асоціаціями або адміністрацією медичного закладу.

Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є складовою системи охорони здоров’я. Завданням цього контролю за діяльністю установ охорони здоров’я та фізичних осіб, що надають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості.

Основні форми позавідомчого контролю.

Основні форми позавідомчого контролю:

■ліцензування;

■акредитація;

■сертифікація.

Ліцензування — це процес безпосередньої оцінки відповідності медичної' установи мінімуму вимог щодо структури та ресурсів, які можуть забезпечити безпечне надання медичної допомоги. (має бути обов’язковим).

Виконавці: державні органи.

Об’єкти оцінки: медичні працівники і види медичної практики.

Акредитація – це система зовнішньої професійної перевірки медичних установ щодо відповідності її діяльності визначеним спеціалістами стандартам організаційних, правових, клінічних технологій і вимог, виконання яких забезпечує високий рівень діяльності всього закладу. (є добровільною або обов’язковою).

Виконавці: державні або не державні організації що використовують встановлені методи.

Об’єкти оцінки: заклади.

Сертифікація - це процес оцінки певних вимог, додаткового навчання або підготовки. Демонстрація того, що заклад може надавати або надає додаткові послуги, має сучасні технології або кадровий потенціал.

Виконавці : уповноважені органи як державні так і не державні. Об’єкти : медичні працівники, заклади або підрозділи.

Експертиза якості медичної допомоги.

Експертна оцінка якості медичної допомоги повинні відповідати наступним вимогам:

-проводитися за загальноприйнятою (уніфікованою) методикою;

-бути індивідуальною стосовно діяльності окремого лікаря (враховувати відповідність його дій вимогам сертифіката спеціаліста); -базуватися на аналізі інформації, отриманої в ході обстеження та лікування пацієнтів;

-враховувати ймовірність помилок інструментальних і лабораторнодіагностичних досліджень.

Основні завдання СЕС.

Основні завдання санітарно-епідеміологічної служби:

■участь у реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, безпеки для здоров’я та життя людини середовища життєдіяльності;

■узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення актів законодавства; визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб,

професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я та життя факторів середовища життєдіяльності;

■забезпечення санітарно-епідеміологічного нормування;

■аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і контроль за їх проведенням;

■участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

■координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

Напрями діяльності державної санепідслужби.

■Контрольний - здійснення державного запобіжного та поточного санепіднагляду.

■Консультативний - проведення консультацій з питань охорони довкілля, профілактики інфекційних захворювань, організації належних умов життя, побуту, праці, навчання, відпочинку, надання юридичним і фізичним особам інформації про санітарно-епідемічну ситуацію.

■Організаційно-методичний - координація закладами санепідслужби діяльності підприємств, установ, організацій з дотримання санітарногігієнічних, протиепідемічних норм і правил; розробка, затвердження, узгодження інструктивно-методичних матеріалів щодо дій органів і закладів санепідслужби щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

■Науково-практичний - проведення поглибленого вивчення впливу факторів довкілля та способу життя на здоров'я населення з метою розробки заходів з його покращення.

■Нормативний - розробка та затвердження (узгодження) санітарних правил, гігієнічних нормативів, проведення санітарно-гігієнічної експертизи.

Завдання медико –гігієнічного виховання : Формування здорового способу життя у населення

Пропаганда гігієнічних та медичних знань Популяризація досягнень медичної науки

Виховання свідомого ставлення населення до охорони і зміцнення здоров’я.

Здоровий спосіб життя (за ВООЗ ) - це оптимальне якісне життя , яке визначається мотивованою поведінкою людини , спрямованою на збереження і зміцнення здоров’я , в умовах впливу на нього природних і соціальних факторів навколишнього середовища .

Компоненти здорового способу життя:

Раціональне харчування Правильна рухова активність

Свідома відмова від шкідливих звичок Психологічне здоров’я Здорова сексуальність

Форми роботи з формування здорового способу життя:

Санітарно-просвітницька діяльність, навчання життєвим навичкам молоді.Санітарна просвіта в Україні –система державних, суспільних і медичних заходів, спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічної культури населення з метою збереження та зміцнення здоров’я, збільшення працездатності та тривалості рівня життя, а також залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я, підвищення ефективності медичної і профілактичної допомоги, оздоровлення умов праці та побуту, вирішення актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій країні.

В Україні створена мережа спеціальних установ по проведенню санітарного просвітництва. Діяльність їх здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України.

Науковим методичним центром із питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення визначено Український інститут стратегічних досліджень (громадського здоров’я), у складі якого створено відділ координації діяльності центрів здоров’я.

Санітарно-освітня робота є невід’ємною та органічною частиною медицини. Вона – обов’язковий розділ діяльності кожного лікувальнопрофілактичного закладу та медичного працівника. Санітарна освіта залежить від завдань охорони здоров’я і скерована на підвищення санітарної культури населення, у зв’язку з чим її зміст поділяється на загальні та спеціальні питання. Загальні питання орієнтовані на дотримання здорового способу життя, організацію умов праці та побуту, первинну профілактику в аспектах боротьби з основними захворюваннями. Спеціальні питання – на цільові групи населення (дітей молодшого віку, підлітків, учнівської та студентської молоді, вагітних, хворих тощо). Отримання медичних знань залежить від методів санітарної освіти при індивідуальній, груповій і масовій роботі.

Процес прийняття управлінських рішень.

Генеральна ціль

1 2 3 4 5 6 7

Процес управління

Інформаційне забезпечення ІІ рівня

5-а фаза: Контроль

УР – управлінські рішення; ПРУР – планування реалізації управлінських рішень