Міста Костянтинівки Донецької області [10]

Об’єкт «Донецьктеплокомуненерго», що обслуговує будівлі колишнього профілакторію, землі житлової та громадської забудови, розташований по вул. Ємельянова 69, м. Костянтинівка, Донецька область. Відносно основним напрямкам світу земельна ділянка знаходиться в північно-західній частині міста. Орієнтована її площа складає 2,0684га. Довжина по периметру 662,26 м. Об’єкт не має транспортного сполучення з магістральними шляхами, віддалений від центра міста, від міст скупчення людей, зупинок, громадських центрів, тощо.

На рис. 1.3 показана схема розташування ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в м. Костянтинівка.

Рис. 1.3 Схема розташування ОКП "Донецьктеплокомуненерго"

в місті Костянтинівка, Донецька область [12]

Межа та площа земельної ділянки, що проектується до відведення в постійне користування визначені згідно з викопіюванням з генплану, погодженого відділом архітектури і містобудування в установленому законом порядку.

Запроектована земельна ділянка розташована в V економіко-планувальній зоні і межує з усіх сторін з землями Костянтинівської міської ради.

Земельна ділянка має конфігурацію многокутника, спокійний рельєф, та під’їзд з вулиці Ємельянова.

Земельна ділянка площею 2,0684 га відводиться за рахунок земель житлової та громадської забудови Костянтинівської міської ради, що підтверджується земельно-кадастровою інформацією.

Форма власності на земельну ділянку визначається згідно додатку 18 до вимог ПКМУ № 1051 від 17.10.2012р. – комунальна власність (код 200). Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель (додаток 39 до вимог ПКМУ № 1051 від 17.10.2012р.) земельна ділянка віднесена до земель для інших оздоровчих цілей (код 06.03). Код виду економічної діяльності (КВЕД) – 35.30 – постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Номер рядка згідно з формою № 6-зем – 3.14 – заклади комунального обслуговування (шифр рядка – 55). Обмеження (сервітути) на земельній ділянці відсутні[16].

Іі. Теоретичні положення та законодавче забеспечення щодо посвідчення прав на земельну ділянку

Нормативно-правове регулювання щодо посвідчення права на земельну ділянку здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного, Земельного, Господарського Кодексів України, інших законів України та нормативно-правових актів, які видаються відповідно до них.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі [1].

Згідно зі статтею 79 Земельного Кодексу України об’єктом права власності виступає земельна ділянка.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до глави 14 Земельного кодексу України права на землю поділяються на два види, вони вказані на рис. 2.1.

Довгострокове (до 50 років)

Короткострокове (до 5 років)

Тимчасового користування

Постійного користування

Види прав на землю

Право користування

Право власності

Рис. 2.2 Види прав на землю в Україні [2]

На рис. 2.1 вказано два види прав на землю в Україні це право власності та право користування. Як вказано в статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Другим видом є право користування. В свою чергу воно поділяється на право тимчасового та постійного користування. Право тимчасового користування ще має назву права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Тимчасове користування земельною ділянкою можу буди короткострокове не більше 5 років та довгострокове не більше 50 років.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку [2].

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності [2].

Відповідно до статті 142 Конституції України існує три форми власності, вони показані на рис. 2.2.

Форми власності

Комунальна

Приватна

Державна

Рис. 2.2 Форми власності на землю в Україні [2]

Власність на землю — належність фізичній особі, юридичній особі, територіальній громаді чи державі земельної ділянки на праві володіння, користування та розпорядження нею.

До початку 90-х років ХХ ст. усі землі в межах території України належали одному суб’єктові – державі. В 1992 р. Законом України "Про форми власності на землю" (втратив чинність) від 30 січня 1992 р. та Земельним кодексом України в редакції Закону України від 13 березня 1992 р. відбулося скасування монополії державної власності на змелю. Поряд з державною, були введені приватна та колективна власність на землю.

Державна власність – одна з основних форм власності, господарями і розпорядниками якої є держава.

Приватна власність - одна з основних форм власності на землю, нерухомість, засоби виробництва, яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб.

Колективна власність - форма власності, за якої всі члени колективу мають рівні права на її володіння та використання.

25 жовтня 2001 р. в Земельному кодексі України відбулася відмова від права колективної власності на землю. Поряд з державною та приватною власністю права запровадили комунальну власність на земельні ділянки.

Комунальна власність - самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної громади.

Згідно Земельного кодексу у державній власності перебуваюсь всі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну та приватну власність. У комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовано об'єкти комунальної власності. Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення сільськогосподарського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного й гаражного будівництва [2].

При передачі земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у постійне користування відбувається реєстрація, яка посвідчується відповідним документом. За роки незалежності України внесено багато змін щодо правовстановлюючих документів, що відображено в таблиці 2.1

Таблиця 2.1