14. Текст як форма реалізації

МОВЛЕННЄВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки

і почуття, людина має конкретну мету - щось повідомити, про щось

запитати, переконати в чомусь адресата чи спонукати його до певних

дій тощо. З цією метою мовець прагне висловитися з якнайбільшою

повнотою, дібрати якнайточніші у семантичному і стилістичному сенсі

мовні засоби.

Безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Дефініції терміна

текст, яка б відображала усю його багатоаспектність і водночас була

вичерпною, ще не існує, оскільки дослідники найчастіше у своїх визначеннях актуалізують якусь одну ознаку тексту, важливу у контексті

їхнього дослідження.

Текст (від лат. іехіит - тканина, сплетіння, поєднання) - це писем-

ний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність

висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст

виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно

може виокремлювати надфразну єдність.

Надфразна єдність - це сукупність семантично й граматично

поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв'язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань й відповідей; репліки й реакції. Синоніми

надфразної єдності - складне синтаксичне ціле, прозаїчна строфа,

гіперсинтаксема й ін.

Одиницями тексту є також розділи, підрозділи, глави (в більшому

вимірі).

Абзац (від нім. аЬзаіі - відступ) - це структурно-змістова одиниця

членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починаються

виклад нової думки.

Основними ознаками тексту є:

• зв'язність - визначальна категорія тексту, основним показником

якої є розвиток теми і формальні засоби (семантично близькі

слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). За допомоги мовних ї позамовних чинників вона забезпечує обмін

інформацією. Показниками зв'язності є: лексичні (синоніми,

антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники, тощо),

синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин),

стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці;

інтонація, наголос, паузи; ситуації спілкування;

• цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту),

комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями33;

• членованість. Будь-який текст можна комунікативно члену-

вати на частини з метою полегшення сприйняття інформації

адресатом.

• інформативність уособлює інформативний масив тексту, що

міститься не лише в його вербальній організації, а випливає

з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише у процесі тлумачення

мовного масиву через свідомість адресата, а масив інформації

формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі

інформації;

• завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну

і змістову закритість Крім змісту, частини тексту пов'язуються за допомоги лексичних

(повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислів-

ники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні

речення) засобів.

Виокремлюють два основні види тексту - монологічний і діало-

гічний.

Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяль-

ності. Не можна навчати усному і писемному монологу без врахування

професійної спрямованості тексту. Наше завдання - навчити майбутніх

фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, враховуючи специфіку

мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна з'явитися практич-

на потреба знати мову держави, в якій вони живуть, і повсякчас цією

мовою послуговуватися.

15. Мовні та жанрові особливості наукового стилю. Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обгрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування). Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше - у письмовій, рідше - в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний. Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

• науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему,

висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризують-

ся доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований

на досягнення дослідницької мети та завдань; • він має раціональний характер, складається із суджень, умо-

виводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної

логіки;

• широке використання понятійного, категоріального апарату

науки;

• текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ

його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

• його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому,

щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину. Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання,

гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації

для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно

відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

• Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і

параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

• Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення.

Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його

сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися

до викладу однієї думки.

• Текст має вирізнятися композиційністю.

• Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

• Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

• У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

• Науковий текст позбавлений авторського ≪Я≫. Перевагу варто

надавати безособовим формам викладу.

• Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати

формулі ≪Думкам просторо, а словам тісно≫. Ця вимога пе-

редбачає запобігання повторам, багатослів'я, зайвим словам,

канцеляризмам тощо.