5 Комбінаторні і позиційні звукові зміни. Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення.

Оскільки звуки в мовленні вимовляються не ізольовано, а в звуковому потоці зв'язного мовлення, то вони можуть, по-перше, зазнавати на собі впливу загальних умов вимови (початок і кінець слова, положення під наголосом і в ненаголошеному складі), і, по-друге, впливати один на одного (рекурсія одного слова впливає на екскурсію іншого). Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, - комбінаторними. Існують деякі звукові зміни, які можна водночас розглядати і як позиційні, і як комбінаторні.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Асиміляція (від лат. уподіб­нення) —це зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії, тобто між голосними або між приголос­ними, наприклад[с] під впливом [н'] в слові сніг теж м'який /с'н'іг/. Асиміляція теж може бути прогресив­ною й регресивною залежно від того, чи впливає поперед­ній звук на наступний (прогресивна асиміляція),чи, нав­паки, наступний звук впливає на попередній (регресив­на асиміляція)..

Регресивна асиміляція в сучасній українській мові буває:

1) за дзвінкістю і глухістю приголосних;

2) за місцем і способом творення їх;

3) за м'якістю і твердістю вимови їх.

1. Асиміляція в групах приголосних за дзвінкістю і глухістю, тобто за участю голосу в їх творенні, полягає в тому, що дзвінкі приголосні перед глухими, уподібнюючись їм, втрачають голос і вимовляються як глухі, а глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко. Проте ця асиміляція не поширюється на всі групи приголосних, а обмежується лише певними з них.

Найважливіші її наслідки такі:

а) Префікс (і прийменник) з у позиції перед кореневим глухим приголосним звичайно асимілюється цим приголосним і змінюється на с: зписати -> списати, зтиснути -> стиснути, зкинути -> скинути, Лише в окремих випадках префікс і прийменник з перед глухим приголосним може зберігати свою дзвінку вимову, не змінюючись на с, а саме: коли перед ним є голосний попереднього слова, що не відокремлюється паузою від наступного. зерно зсипали, пішла з сином, вийшла з хати.Примітка. За існуючим українським правописом, асиміляція префікса з наступним глухим приголосним передається лише перед к, п, т, х, ф: скарати, скерувати, скосити, спомин, спитати, спалити, стулити, стихнути, стоптати, сховати, схарактеризувати, сфабрикувати, сфотографувати, сформувати (але зсипати, зсунути, зцідити, зцілити, зчистити, зчепити, зшити та ін.)

б) Префікси роз- і без- перед глухими приголосними поширені з подвійною вимовою: росписка, роспитати, росхитати, росшити, росчистити, бесперечний, бестактний, бесформний, бесхарактерний і розписка, розпитати

Впливає на ступінь асиміляції "і темп мовлення.

в) У середині слова дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають своєї дзвінкості, напр.: кладка, ягідка, казка, книжка, стежка, ложка, важкий.Виняток у сучасній українській літературній мові становить лише дзвінкий г, який перед глухими змінюється на х: кігті, нігті, вогкий, легкий, дьогтю (вимовляється к'іхтЧ, н'іхтЧ, вохкйї. леихкйї, д'бхт'у), хоч бігти, могти, стерегти.

г) Глухі приголосні майже послідовно асимілюються наступними шумними дзвінкими: боротьба, молотьба, просьба, вокзал, анекдот (вимовляється бород'ба, молод'ба, проз'ба, вогзал, анеГдбт). Подібна ж асиміляція може відбуватись і на стику деяких окремих слів, якщо між ними відсутня пауза: хоч би, як би, ось де вимовляється ходжбй, \аґби, оз'де.

Примітка. Сонорні приголосні в, л, р, н, м, у зовсім не асимілюють попередніх глухих, тому глухі перед ними ніколи не змінюються на дзвінкі: сват, слива, прати, краса, смола, п\ату і под.

2. Регресивна асиміляція в групах приголосних за місцем і способом творення дає такі найголовніші наслідки:

а) Зубні приголосні перед шиплячими змінюються на шиплячі:

с + ш -> шш (ш): принісши -> прин'ішши (прин'іши);

с-\-ч->шч: сч'асігіа (із счасть\е) -> шчаспі}а, досч'аниеї-> ->• дошчаниЧ (орфогр. щастя, дощаний);

з + ш-> жш -> шш (їй): без шуму -> беижшуму -> беишшуму (беїиуму), зшити -> жшйтие -> шш,йтие (Шйтие);

з + ж -> жж (ж): зжити -> жжйтие (жйтие), без жиру -> -> беижжйру -> (беижйру);

з + ч-> жя -> шч: з чого -> жчого -> шчдго;

3 +г дж -> ждж: з доюерела -> жджеиреила;

ц' -\-ч->чч (ч): В'інниец'чиена -> В'інниеччиена (В'іниечиена).

б) Шиплячі перед зубними змінюються на зубні:

ш+ с'-> с'с9 (с'): купа'іешс'а -> купа\есс*а (купаіес'а);

ч + с -> ц'с': не мучс'а -> не муц'с'а;

ж+ с -> з'с': не пор'іжс'а -> не пор'із'с'а;

ш+ Ц-> с'ц': на дошц'і -> на ддс'цЧ;

ч + ц^ц'ц' (ц'): дочцЧ -> дбц'цЧ (доц'і);

ж + ц-> з'ц': у лджцЧ -> у лоз'цЧ, кнйжцЧ -> кнйз'цЧ.

На стику слів шиплячі звичайно не асимілюються наступними зубними: де ж син, ріж сало, це ж сЧл\ не мороч себе і ін.

в) Проривний т перед ч і ш змінюється на шиплячий:

т + ч-> чч (ч): заквЧтчатие -> заквЧччатие (заквЧчатие);

т + ш -> чш -> чч (ч): коротший -> корочшиЧ -> короччиЧ (корбчиЧ).

г) Проривний т перед ц змінюється на ц: коритце -> корицце (корице).

Асиміляція приголосних за місцем і способом творення їх сучасною українською орфографією не передається, крім написання Щ для позначення звукосполучення шч із сч (щастя, ліщина, піщина, піщаний, дощаний) та чч для позначення сполучення, Що утворилося із ц'ч (Вінниччина, Туреччина, козаччина).

3. Наслідком регресивної асиміляції є пом'якшення д, т, з, дз, с, ц, и, л у позиції перед іншим наступним пом'якшеним приголосним: д'нЧ, могут'н'ії, к$з'н'а, дз'в'акнутие, п'іс'н'а, ц'в'ах, сон'ц'а,, на г'іл'цЧ.

Однак тоді, коли приголосний належить до префікса, він здебільшого не зазнає впливу пом'якшеного звука, що стоїть після нього, й зберігає тверду вимову: безр'їдниЧ, вЧдлЧтатиє, надсЧкатие, пЧдсЧстие, роздЧлйтие9 з\іхатиес\ Але в окремих словах і в такій позиції попередній твердий приголосний асимілюється наступним м'яким, напр.: вЧд'д'ачиетие (вїд'ачиетие), в'ід'д'іл (в'ід'іл), пЧд'н'атие, вЧд'ігіатие, з'\авйтиес\ з'іістие і п'ідн'атие, в'ідпїатш, з]авйтиес\ з]істие. Внаслідок регресивної асиміляції в групах приголосних у сучасній українській мові утворилися чергування цих звуків за дзвінкістю і глухістю (д'огот' — д'охт'у, леиген'ко— лёхко), за місцем і способом творення (учиеш — учиес'с'а, учиес'а; дочка — доц'ц'і, доц'і; книжка — кнйз'цЧ), за твердістю і м'якістю артикуляції (сднцеи— сон'ц'а, ден' — д'нЧ)

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.

В українській та інших слов'янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с"аду], тук [тук] і тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].

Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мові маємо чотири [а] - [а], [а], [а], [а].

На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосними переднього ряду в праслов'янській мові (нога - ножь-ка - нозЬ, рука - ручька - руцЬ, муха - мушька - мусь), а на акомодації голосних приголосними - перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено -> пшоно, жена -" жона, четири -" чотири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

У випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомоги суфікса -ськ-, -ств- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент - інтелігентський, турист - туристський, агент - агентство.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, випускний, хворостняк спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.