- •1.Поняття про сегментні та суперсегментні мовленнєві одиниці. Фонетичне слово (поняття про проклітики й енклітики), синтагма, фраза, склад. Український фонетичний складоподіл.
- •2. Класифікація голосних звуків української мови у сильній і слабкій позиції. Підходи вчених до класифікації голосних звуків ( н. Тоцька, м. Жовтобрюх, ю. Карпенко). Поняття нескладового звука
- •3.Класифікація приголосних звуків української мови. Підходи вчених до класифікації приголосних звуків ( н. Тоцька, м. Жовтобрюх, м. Наконечний, ю. Карпенко)
- •4. Українська фонетична і фонематична транскрипція
- •5 Комбінаторні і позиційні звукові зміни. Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення.
- •6. Наслідки прогресивної асиміляції, дисиміляції, метотези, епентези, стяжіння, протези в укр.. М.
- •7. Історичні та позиційні чергування голосних в сулм
- •8. Історичні та позиційні чергування приголосних в сулм
- •10. Орфоепія як наука. Історія укр. Орфоепії. Основні орфоепычні норми сулм.....
- •12. Синонімія.Класифікація синонімів, синонімічний ряд
- •13. Лексика сулм з точки зору її походження. Основні шари української лексики. Власне українська лексика. Іншомовна лексика та її формальні ознаки. Освоєння іншомовної лексики.
- •15. Поняття фразеологізма. Погляди вчених на класифікацію фразеологічних одиниць. Джерела української фразеології. Стилістична роль фразеологізмів.
- •16. Морфема, морф (алломорф). Субморфи. Корінь слова. Основа слова і флексія.
- •17. Класифікація афіксів за місцем розташування в слові, за функціями, за формою та походженням
- •18. Історичні зміни в морфемній будові слова
- •22. Граматична категорія роду іменників. Способи родової диференціації іменників - неістот, іменників – істот та незмінюваних іншомовних іменників. Граматичні категорії числа і відмінка іменників.
- •23. Поділ іменників на відміни і групи. Визначення групи іменників, що закінчуються на – р.
- •28.Категорії особи, числа і роду належать дієслів. Безособові дієслова.
- •29. Місце дієприкметника і дієприслівникака у системі укр..Мови. Активні і пасивні дієприкметники. Творення і переклад укр..Мовою.
- •30.Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням, походженням, і Способом творення.
- •31) Місце службових слів у класифікаціях частин мови,іх морфологічний склад,семантичні групи.
- •32) Основні підходи до визначення статусу прийменника.Походження прийменників,іх морфологічні ознаки.
- •33)Сполучник-загальне значення,основні підходи щодо визначення статусуу граматичній системі.Поділ сполучників за будовою і походженням.Сполучники і сполучні слова
- •34. Проблема лінгвістичного статусу часток
- •4. Звуконаслідувальні вигуки є вираженням акустичних уявлень людини про звуки, які зустрічаються у житті (Ха-ха-ха!- зареготав Миколка).
- •36. Місце слів категорії стану, модальних слів, зв’язки «бути» у мовознавчих концепціях про частини мовм.
- •3) З семантико-синтаксичного погляду виділяється
- •1) Типи синтаксичного зв'язку у підрядному та сурядному словосполученні:
- •38. Сучасна укр.. Синтаксична класиологія. Історія речення. Найважливіші ознаки речення (предикативність , інтонація , модальність) типи речень за модальністю
- •39. Просте речення. Ієрархія синтаксичних категорій. Актуальні проблеми аналізу синтаксичних категорій. Різновиди неповних речень за структурними і семантичними ознаками.
- •42 .Способи передачи чужои мови, пряма мова, роздилови знаки.
- •43 . Характеристика непрямои мови та невласне прямои мови.
- •46. Питання про принципи класифікації спр у сучасній граматиці. Типологія зв’язків у спр. Засадничі принципи структурно – семантичної класифікації спр.
- •1) Складнопідрядні речення з підрядними означальними; 2) складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними; 3) складнопідрядні речення з підрядними ступеня і способу дії.
- •49.Текст, визначення тексту, основні функції, засоби зв’язку.
- •50)Синтаксична основа пунктуації.Основні етапи розвитку української пунктуації.
42 .Способи передачи чужои мови, пряма мова, роздилови знаки.
Переважна більшість текстів, крім авторської мови, тобто слів, що виражають думки автора, містить і висловлені чи невисловлені думки інших осіб, або чужу мову. Чужа мова — це мова іншої особи — не автора, не мовця, включена в авторський текст. Існує кілька способів передачі в тексті чужої мови. Так, вона може бути включена в текст як пряма мова, непряма мова, невласне пряма мова тощо. Спосіб передачі чужої мови залежить від багатьох чинників, таких як жанрова належність тексту, його загальна стилістична спрямованість, поінформованість автора тексту, тобто здатність чи нездатність точно, дослівно відтворити слова іншої особи
Пряма мова. Розділові знаки при ній
Пряма мова — це чуже мовлення, передане точно (не змінно), з дотриманням інтонації від імені того, хто це сказав або написав. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Пряма мова може стояти після слів автора або перед ними, а може розриватися словами автора.
Розділові знаки при прямій мові:
1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви. У кінці речення ставиться потрібний за змістом розділовий знак: знак оклику, знак питання, три крапки: А: «П (!?)». Дивуюсь, радію, у серця питаю: «Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?».
2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора пишуться з малої букви: «П», — а.«Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків.
3. Якщо пряма мова розірвана словами автора, то на початку і в кінці прямої мови ставляться лапки. Інші розділові знаки ставляться так:
- якщо слова автора розділяють пряму мову, яка є одним реченням, то вони з обох боків виділяються комами і тире: «П, — а, — п». «Іди, доню, — каже мати, — не вік дівувати».
- якщо слова автора розділяють пряму мову на межі двох речень, то після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а після слів автора — крапка і тире. Друге речення прямої мови пишеться з великої букви. Лапки закриваються в кінці прямої мови: «П! — а. — П...». «Воскресни, Україно! — пристрасно молив Я. Гоян. — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом...»;
- коли одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, пряма мова продовжується з великої літери: «П! — а: — П.». «Я чув про це, — сказав він і додав: — А хто не чув...»;
4. Якщо слова автора розірвані прямою мовою, після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) А: «П», а.Добре виявляє наше ставлення до паліїв війни вираз: «Хто взяв меч, від меча і загине», хоч меч аж ніяк не є зброєю сучасних бійців.
