1) Типи синтаксичного зв'язку у підрядному та сурядному словосполученні:

У сучасному українському мовознавстві утверджується погляд, згідно з яким виділяють підрядні й сурядні словосполучення.

1a) У підрядному словосполученні реалізуються всі форми підрядного зв'язку: узгодження, керування та прилягання.

1b) Компоненти сурядного словосполучення поєднуються єднальними, зіставно-протиставними та розділовими сполучниками, а також безсполучниково. Є типи зв'язку, і є форми зв'язку (реалізація).

2) Типи синтаксичного словосполучення за будовою діляться на прості та складні. 2a) Прості словосполучення складаються переважно з двох повнозначних слів, поєднаних підрядним чи сурядним зв'язком (високий будинок, виконані завдання, зошит учня, уважно слухати, брат і сестра, сміятись і радити). У таких словосполученнях синтаксичний зв'язок застосовується один раз (батько і мати). До простих належать також словосполучення з компонентами-фразеологізмами (звичка пекти раки – hořet studem, жити душа в душу – žít v souladu, любив тримати камінь за пазухою – měl rád být ve střehu), а також словосполучення поширені компонентами, що на рівні речення є складними присудками (Увечері почало дощити. Тоді хотіли працювати.) Отже, основним принципом для виділення простого словосполучення є принцип його неподільності на мінімальні зразки в тому разі, коли воно складається з двох або більше слів.

2b) Складне словосполучення утворюється з трьох або більше повнозначних слів і може бути розкладене на кілька простих словосполучень. Просте словосполучення і залежне від нього слово (густий дубовий ліс: "дубовий ліс" – це просте словосполучення, "густий" – залежне слово; глибоке синє озеро, джерельна цілющева вода). Головне слово і залежне від нього словосполучення (достойний кращої долі; читати цікаву книжку; школа верхової їзди). У складних словосполученнях не рідко поєднуються сурядні й підрядні словосполучення. При цьому базовим можуть бути як сурядні, так і підрядні конструкції. Приклади: спогади дідів і батьків (спогади д. + б. – це підрядне словосполучення, д. + б. – це сурядне словосполучення), стогін моря й вітру (дтто), поезії та пісні поета (поезії та пісні – це базове сурядне словосполучення, поета – це залежний компонент у підрядному зв'язку), розуми та спогади вчителя (розуми та спогади – це базове сурядне словосполучення, вчителя – це залежний компонент у підрядному зв'язку).

1a) Типи підрядних словосполучень за морфологічним вираженням головного слова:

Найдоцільніше (nejúčelněji) виділяти типи словосполучень з огляду на морфологічну природу головного слова.

іменникові (смеркова хата, батьківський поріг, високі гори, безмежний степ),

прикметникові (достойний нагороди, червоний від хвилювань, усім відомий),

числівникові (двадцять учнів, багато людей),

займенникові (хтось із нас, будь-хто із слухачів),

дієслівні (намалювати на дошці, слухаючи музику, говорити посміхаючись, читати вголос),

прислівникові (далеко від батьківщини, тобі весело, гаряче у степу).

Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні

1b) Сурядне словосполучення

Основними типами семантико-синтаксичних відношень у них є:

єднальні (slučovací) (батьки і діти; батько, товариш, порадник),

зіставно-протиставні (odporovací) (не математика, а інформатика; холодний, зате приємний; легкий, проте надійний),

розділові (vylučovací) (то холодно, то гаряче; чи то радісний, чи то сумний; то радіє, то сумує),

градаційні (stupňovací) (не лише діти, але й внуки; не тільки талановитий, але й скромний; не тільки радить, але й допомагає).

Ці відношення ґрунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях складносурядного речення, є похідні від нього.

1a) Підрядні словосполучення

У їх межах виділяють 3 типи семантико-синтаксичних відношень:

Атрибутивні (означальні): У словосполученнях з атрибутивними відношеннями головне слово називає предмет і залежну ознаку даного предмета. Залежним компонентом є передусім прикметники, займенники, дієприкметники, але також іменники у непрямому відмінку, інфінітив, прислівник (дерев'яний будинок, моя книжка, парк університету, футбол по-американськи).

Субстанціальні відношення у простому елементарному реченні реалізуються як об'єктні і суб'єктні. При суб‘єктному відношенні головне слово є дієслівним іменником співвідносним з перехідним дієсловом, що вимагає знахідного відмінка (виховання дітей – від "виховувати", оборона батьківщини – від "обороняти"). Об'єктне відношення виявляється у конструкціях із залежною формою родового відмінка при перехідних дієсловах, при поєднані дієслова з інфінітивом (просити праці, просити працювати, запропонувати сісти). Ці відношення наявні також у словосполученнях з головним словом-прикметником і залежним-іменником (здібний до навчання, сильний духом). Суб'єктне відношення зумовлене лексико-граматичною природою головного слова. Залежна форма позначає суб'єкт дії – діяча (знищено ураганом, розівляно вітром).

Адвербіальні (обставинні) відношення характеризують дію чи ознаку. Це часові, просторові, цільові, причинові та ін. відношення (прийти ввечері – час, приїхати вранці – час, жити у місті – місце, подарувати на згадку (na upomínku) – мета, не стати від хвилювання – причина).

У сурядному і підрядному словосполученнях існують різні типи семантико-синтаксичних відношень.

Синтагма і словосполучення

Синтагма оперує поняттями, що виникають лише у процесі мовлення. У мові немає зафіксованих синтагм. Якщо синтагма фіксується у системі мови, то вона стає засобом номінації, переходить на рівень мови і набуває нової якості, стаючи словосполученням.

Таким чином, синтагми, на відміну від словосполучень, позначають в мові змінні, варіативні поняття, що є результатом індивідуальної мовленнєво-розумової діяльності. Семантичний зміст синтагми може змінюватися залежно від того, що автор хоче підкреслити, на чому зробити акцент. Значення синтагми, з одного боку, є ситуативним, а з іншого — конкретним, оскільки воно наповнюється конкретним смисловим змістом лише в контексті мови.

Синтагма у дослідженнях Л. Щерби

Вперше питання про синтагму і синтагматичне членування мови розглянув у своїх працях академік Лев Володимирович Щерба, який вважав, що подібне членування може послужити вирішенням багатьох дискусійних питань синтаксису, зокрема і питань про словосполучення, інтонаційне групування та члени речення.

Л. Щерба визначив синтагму як фонетичну єдність, що виражає одне смислове ціле у процесі мовлення. Синтагма виділяється у висловлюваннях зв'язного мовлення, вичленовується із них, і разом з тим — утворює їх. Так, з одного боку, вона бере участь у породженні мовлення, а з іншого — є його одиницею.

Відводячи синтагмі ключову позицію серед інших одиниць мовлення, Л. Щерба також визнає, що вона є і однією із основних одиниць комунікації. Будь-яке висловлювання чи текст можна розділити на відрізки, що виражають єдині, хоча часом і складні поняття. Такі відрізки, що виникають у результаті членування природного мовного повідомлення і позначають поняття реального світу в конкретній ситуації, Л. Щерба власне і назвав синтагмами.

Також дослідник стверджує, що синтагма — не національне явище і не унікальна властивість якоїсь однієї мови, а тому і синтагматичне членування можливе у всіх без винятку мовах.

Види синтагм

Відповідно до визначення приналежності ядра синтагми до певної частини мови, синтагми поділяються на:

Іменникові: Білий сусідський пес / гавкав цілу ніч. Синтагма «білий сусідський пес» є іменниковою, оскільки її ядром є іменник «пес».

Займенникові: Гості веселилися на святі,/ він також. Синтагма «він також» є займенниковою, оскільки її ядром є займенник «він».

Прикметникові: Це був твір,/ досконалий у всіх відношеннях. Синтагма «досконалий у всіх відношеннях» є прикметниковою, оскільки її ядром є прикметник «досконалий».

Прислівникові: Згідно з законом,/ ми повинні покинути це приміщення. Синтагма «згідно з законом» є прислівниковою, адже її ядром є прислівник «згідно».

Дієслівні: Я просто знесилений, падаю від втоми. Синтагма «падаю від втоми» є дієслівною, адже її ядром є дієслово «падаю».