3) З семантико-синтаксичного погляду виділяється

a) семантично елементарне просте речення, яке включає до свого складу залежні від предиката синтаксеми. Синтаксема – це мінімальна синтаксична одиниця, що виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень, наприклад, суб'єкт, об'єкт, адресат дії й тому подібне. Предикати можуть бути без-, одно-, дво-, ... шестивалентними (максимально у сучасній укр. мові). Пр.: Дати книжку синові. Робітники відвезли контейнер замовникові катером з Одеси до Миколаєва. (Дієслівний предикат тут відкриває шість валентних позицій, які заповнюються шістьома іменниковими синтаксемами а саме суб'єктом, об'єктом, адресатом дії, вихідним пунктом руху та кінцевим пунктом руху. Це все необхідні компоненти, з цього випливає, що це речення є елементарним простим.)

b) У мові функціонує багато семантично неелементарних (ускладнених) речень з компонентами, які не вимагаються предикатом, зокрема атрибутивними й обставинними синтаксемами. Пр.: Високе (означення) дерево давно (обставина) засохло.

Складне речення, яке з формального боку має дві предикативні частини, поєднані сурядним, підрядним або безсполучниковим синтаксичним зв'язком. Напр.: Десь голос мій шукає моїх друзів, і хтось чужий кричить мене ай! (Л. Костенко) (предикативна частина – підмет і присудок, сполучник і – сурядний) Дівчина сховала листа, щоб ніхто не бачив. (сполучник щоб – підрядний) Він бачив, усі дивляться на нього. (безсполучниковий зв'язок)

Семантично-синтаксична структура визначається на основі семантико-синтаксичних відношень між двома предикативними частинами: складносурядне, складнопідрядне і безсполучникове складне речення. Пр. Від джерела аж до моря зомліє ріка, та над нею заметіль сонця шумить. (складносурядне речення, зі ставний сполучник та) Ще назва є, а села вже немає. (складносурядне речення, протиставний сполучник а) То ревматизм розбудить, то сон поганий. (складносурядне речення, розділовий сполучник то...то). Типовими для складнопідрядного речення є причинові речення. Пр.: Вона плаче, тому що неї важко. (причинове складнопідрядне р.) Теплий туман налив балку по самі винця, так що дерева потапали в ньому. (наслідкове складнопідрядне р.) Коли поетів буде як машин, вони вже не ходитимуть ногами. (умовне складнопідрядне р., питаємо За яких умов?) І тоді якась то легкість прийшла в дівоче серце, хоча і вона вирішила більше ніколи не думати про Марка. (допустове складнопідрядне р., питаємо незважаючи на що?)

Неелементарне (або ускладнене) складне речення – це складне речення, яке має 3 або більше предикативних частин поєднаних сурядним, підрядним або безсполучниковим зв‘язком. Пр. І хоч Меланія плакала, відчував, що вона піде, коли я піду.

Елементарне словосполучення складається тільки з двох мінімальних синтаксичних одиниць, поєднаних сурядним або підрядним зв'язком. Пр. батько і діти, зелене дерево, швидко бігти

Неелементарне словосполучення складається з трьох і більше мінімальних син. одиниць. Пр.: наш улюблений учитель, кам'яні стіни нового будинку

Мінімальна синтаксична одиниця

Елементарна – є з формально-синтаксичного боку окремим морфологічним або синтаксичним словом, що поєднується з іншими мінімальними синтаксичними одиницями і визначається на основі предикативного і підрядного зв'язків. Пр.: Студент читає книжку. Мінімальні син. одиниці – це фактично головні та другорядні члени речення, вони бувають прості (елементарні) і складні (неелементарні). Пр.: Робітник працює. (елем.) Робітник починає працювати (неелем., 3 син. одиниці)

Мінімальні елементарні формально-синтаксичні одиниці можуть бути семантично-елементарними синтаксемами (головні члени речення, вимагані предикативністю, присудком) і неелементарними (другорядні члени речення) синтаксемами. Порівняймо: Діти знайшли гриби. (всі синтаксеми тут елементарні, вони виражають елементарні значення) Діти знайшли його пораненим. (синтаксема його є неелементарною, вона складається з двох елементарних значень, значення об'єкта дії і значення носія стану, знайшла його – об'єкт дії)

Синтаксичні зв'язки

Словосполучення і речення складаються з двох і більше компонентів, сполучених певним синтаксичним зв'язком. Синтаксичний зв'язок – це формальний граматичний стосунок між компонентами синтаксичної одиниці, виражений мовними засобами. Синтаксичні зв'язки співвідносяться із семантико-синтаксичними відношеннями. Тому син. зв'язок належить до основних понять синтаксису.

Синтаксичні зв'язки сполучають:

мінімальну син. одиницю з іншою мін. син. одиницею, пр.: писати диктант (це дві одиниці поєднані формальним зв'язком; опорна син. од. – писати, залежна син. од. – диктант – може міняти форму); веселий хлопець: хлопець (опорна), веселий (залежна), оба змінюють форму

опорне елементарне словосполучення із залежною мін. син. одиницею в неелементарних словосполученнях типу: наша спеціалізована рада, нове районне керівництво (слова "наша" й "нове" - це залежні від сполучення мін. син. одиниці)

просте речення з іншим простим реченням у складносурядному реченні

опорну мін. син. одиницю в головній частині складнопідрядного речення з простим реченням у підрядній частині. Ідеться власне про прислівні складнопідрядні речення, у яких опорною мін. син. одиницею в головній частині виступає будь-який іменник, а підрядна частина підпорядковується цьому іменникові за допомогою сполучних слів: який, котрий, чий, що та ін. Пр.: Я дивився на сина (опорне слово), який стояв біля вікна. Опорне слово "син" тут пояснює ціле останнє речення; сполучне слово "який" виступає членом речення

Засоби вираження син. зв'язків:

Син. зв'язки мають у сучасній укр. мові такі засоби їх вираження:

Закінчення

відмінків іменників,

відмінків, роду й числа прикметникових слів,

особи, числа й роду дієслів: Пр. Начальник тремтить, пильно витирає хусткою піт.

Сполуки прийменників із закінченням непрямих відмінків іменника. Пр.: Я виходив з дому при зорях.

Сполучники та сполучні слова, пр.: Сократ усміхнувся, і (сполучник) Стратег побачив, що (сполучник) посмішка та була щирою, майже дружньою. (Юрій Мушкетик, ще живе) Згодом брат почав писати вірші (опорне слово), які (сполучне слово) мені дуже подобалися. (Валерій Шевчук)

Порядок слів, який сигналізує напрямок син. зв'язку, вказуючи на залежність невалентних членів речення від підметово-присудкової основи речення або від опорного слова. Пр.: Три дівчини-студентки-агрономи йшли взимку по доріжці лісовій. (М. Рильський) (Компонент "взимку" залежить від підметово-присудкової основи з усіма її прислівниковими зв'язками. Це слово пояснює все речення.) Ходіння взимку по доріжці лісовій дуже подобається студенткам. (Компонент "взимку" залежить від опорного іменника "ходіння" та пояснює лише його, тобто, одне слово. "Дуже" також пояснює тільки одне слово.)

Інтонація, яка сприяє вичленуванню потрібних конструкцій-висловлювань. Пр.: Жінки веселі коломийки співали. За допомогою інтонації, залежної від наміру мовця, можна виділити дві конструкції: або "жінки веселі", або "веселі коломийки". Крім того інтонація відіграє вирішальну роль при поєднанні сурядних частин у безсполучникових складносурядних реченнях. Пр.: Час майбутній – це пісня, час теперішній – потік буденності, час минулий – розповідь. Кома реалізує цю інтонацію.

Основні типи синтаксичних зв'язків: предикативні, підрядні (у реченні та словосполученні) та сурядні (у реченні та словосполученні).

Критерієм для розрізнення є напрямок син. залежності. При цьому двобічна залежність характерна для предикативного зв'язку, однобічна для підрядного зв'язку і відсутність залежності для сурядного зв'язку.

1) Предикативний зв'язок визначається формами слова. Пр.: Кінь підвів голову. У сурядному реченні з предикативною частиною в ролі підмета для вираження предикативного зв'язку використовуються сполучники або сполучні слова. Пр.: Йому показалось, що хтось стежить за ними. (Підрядне речення виконує роль підмета.)

2) Підрядний зв'язок виражається у простому реченні формами слова, у складнопідрядному реченні сполучниками й сполучними словами. Пр.: Появу перших віршів Голобородька привітала критика. Дожити корисне йому, щоб виглянути на своїх нащадків.

3) Сурядний зв'язок виражається в основному сурядними сполучниками, які з'єднують сурядні частини складносурядного речення, однорідні члени в простому реченні і словосполученні. Пр.: Сонце зайшло за хмару, і почався дощ. (Складносурядне речення, яке складається з двох простих.) батько і мати (сурядний сполучник "і"). Крім того сурядний зв'язок може виражатися безсполучниково. Пр.: Сонце зайшло за хмару, почався дощ. батько, мати.

ad 1) Предикативний зв'язок сполучає підмет і присудок, формуючи структурну основу простого двоскладного речення. Його специфіка полягає в тому, що сполучає два компоненти, які передбачають один одного. Формально-синтаксична монопредикативність простого речення протиставляється формально-синтаксичній поліпредикативності складного речення. Можна виділити такі основні диференційні ознаки предикативного зв'язку:

1. взаємозалежність сполучуваних предикативним зв'язком компонентів, їх взаємозв'язок – двобічний зв'язок,

2. обов‘язковість предикативного зв'язку полягає в тому, що дієслово-предикат вимагає, щоб підмет обов'язково мав форму називного відмінка, та підмет у свою чергу визначає граматичну форму присудка. Пр.: Студент іде.,

3. закритість предикативного зв'язку – полягає в тому, що предикативний зв'язок сполучає тільки два компоненти. Пр.: Сапер помиляється тільки раз у житті.,

4. реалізація предикативного зв'язку у формі координації між підметом і присудком.

ad 2) Підрядний зв'язок встановлюється між залежними й опорними компонентами в реченні та словосполученні. Він буває прислівним (у реченні та словосполученні, пр.: читати книжки) або детермінантним (тільки в реченні).

2a) Прислівний підрядний зв'язок (přívlastek, předmět + vedlejší věty od nich) реалізується в усіх синтаксичних одиницях-конструкціях, тобто, у простому реченні, у словосполученні, у складному реченні. Основна сфера функціонування прислівного зв'язку – просте речення та словосполучення. Пр.: Пекучий жаль обгорнув серце материнне. (пекучий жаль – підрядний прислівний зв'язок; жаль обгорнув – предикативний зв'язок, обгорнув серце – підрядний прислівний зв., серце материнне - підрядний прислівний зв.) У складному реченні прислівний підрядний зв'язок повторює схему прислівних сполучень у простому реченні.

2b) Детермінантний підрядний зв'язок (příslovečná určení + vedlejší věty od nich) сполучає:

детермінантні підрядні частини з головною частиною складнопідрядного речення. Пр.: Коли б це казали не батько, я міг би образитися. (останнє речення – головне, перше – підрядне часове, між обома реченнями – детермінантний зв'язок)

Детермінантні члени речення – детермінанти з предикат. ядром, пр.: Герасим же всенький день на озері (детермінант) з будкою сидить (ядро).

Для підрядного зв'язку характерні такі диференційні ознаки:

односпрямованість зв'язку, тобто однобічна залежність одного компонента від іншого

закритість – підрядний зв'язок так само, як і предикативний сполучає тільки два компоненти

наявність трьох форм зв'язку: узгодження, керування, прилягання.

ad 3) Сурядний зв'язок характеризується такими диференційними ознаками:

відсутність залежності – рівноправність сполучуваних компонентів. Основним засобом поєднання рівноправних компонентів у складному реченні і словосполученні є сурядні сполучники. Напр.: Син грав на скрипці, і батько слухав. (два простих речення, складносурядне речення, сполучник "і") Самко вірив у свої довгі та швидкі ноги. (просте речення, у ньому сурядне словосполучення, сполучник "та" поєднує 2 компоненти)

Відкритість/закритість зв'язку: Відкритий сурядний зв'язок сполучає необмежену кількість компонентів, а закритий – тільки два. Пр.: Ішов, а на зустріч велетенські автомашини мчали з ревом, в автомашинах – солдатів повно, до кожної – гармата причеплена. (складносурядне речення, відкритий сурядний зв'язок) Він придавив пальцями щоки, але теж ніякого болю не було. (2 компоненти, сполучник "але", закритий сурядний зв'язок).

Відкритий і закритий типи співвідносяться (корелюють) з різними семантико-синтаксичними відношеннями: відкритий з єднальними (slučovací: a, i, ani...ani) та розділовими (vylučovací: buď...anebo, nebo, či), закритий із зіставно-протиставними (odporovací: ale, zato, avšak) та градаційними (stupňovací).

Відкритий сурядний зв'язок реалізується за допомогою сполучників єднальних (і/й, та), безсполучниково та розділових сполучників (або, чи, або-або, чи-чи, то-то, не то-не то, чи то-чи то). Пр.: І зброя, і боєприпаси, і їжа, і останні краплини води були тут. Помовчав князь, гнів у нього поволі спав. (безсполучниково, тільки за допомогою інтонації, коми) Петро спав, або (розділовий сурядний сполучний) читав книжку. Це сказав не то Микола, не то Василь, не то Григорій. (розділові сурядні сполучники)

Закритий сурядний зв'язок (тільки 2 компоненти) реалізується лише за допомогою сполучників а саме: зіставно-протиставних ("але", "а", "та" у значенні "а", "проте", "однак", "зате") і градаційних (як-так, як-так і, не тільки-а й, не тільки-але й, якщо не-то, не стільки-скільки). Пр.: Бабуся плакала, а дідусь сміявся. (зі ставний сполучник "а") Мої товариші заздрили мені, але мене це не тішило. (протиставний сполучник "але") Славута хотів заперечити, та Ігор заступив брови. (протиставний сполучник "та", можна замість "але") Хлопчик не тільки добре писав і читав, але й добре малював. (градаційний сполучник не "тільки-але й")

4) Незалежна конструкція протиставляється координації, яка встановлюється між підметом і присудком (існує взаємозалежний зв'язок).

Неосновні типи синтаксичних зв'язків:

Недиференцьований синтаксичний зв'язок характерний для більшості різновидів безсполучникового складного речення. Пр.: Зі мною ти ходиш даремно, ти й так невидимка для мене. (2 простих речення) У цьому складному реченні нейтралізується протиставлення підрядного та сурядного зв'язків. Це стосується безсполучникових складносурядних речень відкритої структури.

Подвійний синтаксичний зв'язок реалізується у простому ускладненому реченні, в якому підмет перебуває у подвійному синтаксичному зв'язку з двома компонентами складного присудка. Перший компонент виражений особовими формами повнозначного дієслова, а другий – (діє)прикметниками. Пр.: Увечері сонце до дому повернулося таке втомлене. (Сонце – втомлене, сонце – повернулося). Крім того подвійний син. зв'язок може встановлюватися між знахідним, придієслівним відмінком іменників і напівпредикативним прикметником. Пр.: Хоче все в ній бачити гарним. ("все" сполучається підрядним зв'язком з опорним дієсловом "бачити" виконуючи роль додатка; з другого боку перебуває в напівпредикативному зв'язку з прикметником "гарним" виконуючи роль вторинного підмета щодо вторинного присудка "гарним")

Форми синтаксичного зв'язку:

1) Координація – це форма предикативного зв'язку, яка поєднує підмет і присудок у двоскладному простому реченні. Залежність підмета від присудка полягає у тому, що присудок вимагає підмет у формі називного відмінка. Залежність присудка від підмета – способи узгодження, при якому залежний присудок уподібнюється опорному компоненту присудка у формі роду, числа й особи. Пр.: Оля й Ліда прийшли до лісу. Специфічним родом координації є поєднання кличного відмінка у функції підмета й форми наказового способу. Пр.: Окам’янійте, статуї античні! (кличний відмінок у функції підмета, присудок "окам’янійте" у формі 2-ї особи наказового способу вимагає, щоб підмет "статуї" був у формі кличного відмінка й вимагає, щоб присудок уподібнювався до нього формою множини)

2) Керування (řízenost, rekce) – це форма підрядного зв'язку, при якому опорне (головне) слово із семантикою дії, процесу, стану із значенням власне ознаки вимагає залежного слова (переважно іменника) у певній відмінковій та прийменниково-відмінковій формі (опорне слово – дієслово). Керування на відміну від інших форм підрядного зв'язку (узгодження й прилягання) характеризується тіснішим поляганням опорного й залежного слів, тому що обумовлюється (podmiňuje se) семантично передбачуваного валентністю опорного (головного) слова. Різновиди керування можна виділяти за вираженням опорного або залежного компонентів.

Виділяємо такі види керування (за морф. формами – за опорним словом):

дієслівне (викопав яму, цікавиться поезією),

іменникове (читання книжок, опорний компонент – іменник "читання"),

прикметникове (властивий мові, небезпечні для життя),

керування слів категорії стану (чутно голоси)

Керування за формою опорного компонента:

власне відмінкове (безпосереднє), пр.: відремонтував будинок, подарував батькам вазу (подарував – батькам, подарував – вазу),

прийменниково-відмінкове (опосередковане), пр.: написати на ворота, звертання до громадян.

Опорне слово може мати будь-яку форму, і вибір форми залежного компонента зумовлюється опорним словом, пр.: писати диктант, пишу диктант, писали диктант...

За ступенем вияву необхідності поєднання опорного слова із залежним словом розрізняють сильне та слабке керування.

Під сильним керуванням розуміється великий ступінь обов'язковості залежного слова для опорного, між якими встановлюється тісний зв'язок і відповідні семантико-синтаксичні відношення. Типовим випадком сильного керування є таке, при якому у ролі опорного компонента виступає прямо перехідне дієслово й у ролі залежного компонента – іменник у формі знахідного відмінка без прийменника, що позначає предмет, на який спрямована дія. Пр.: косити траву, співати пісні, писати диктант.

Під слабким керуванням (vše kromě přímého objektu) розуміється менша обов'язковість залежного слова від опорного, між якими встановлюються менш тісний зв'язок і відповідні семантико-синтаксичні відношення. Пр.: Сусід зорав город трактором. (зорав город – сильне керування, зорав трактором – слабке керування) У сучасному мовознавстві переважає думка, що не кожне сполучення відмінкової або прийменниково-відмінкової форми з опорним компонентом може вважатися керуванням. Керованими формами слід уважати тільки форми зумовлені валентністю опорного слова. (!!!) Передвісником такого вузького розуміння поняття керування був відомий укр. лінгвіст Олександр Потебня (1835-1891), який майже 130 років назад писав: "Щоб поняття керування не перейшло в туман, потрібно розуміти під ним тільки такі випадки, коли відмінок додатка визначається формальним значенням доповнюваного. Пр.: знахідний прямого об'єкта при активному дієслові, відмінок із прийменником при префіксованому дієслові. Якщо доповнюване саме по собі не вказує на відмінок додатка, то про керування не може йтися. Іншими словами, зв'язок між доповнюваним і додатком може бути найтісніший і більш віддалений." (О.О.Потебня: Из записок по русской грамматике. Москва 1998)

Керування найбільш властиве дієсловам. Вони можуть керувати одним словом, двома (Віддав борг сусідові.), трьома (Поїхав поїздом з Оломоуця до Острави.), чотирма компонентами (Перенесла вазони матері з тераси до кімнати.), п'ятьома (Перевезли контейнери сусідові літаком з Києва до Праги.) При цьому позицію залежного компонента можуть займати форми як інфінітив (Любила співати.). За критерієм сили керування найцентральнішу позицію займає знахідний відмінок об'єкта та його функціональні еквіваленти. Давальний відмінок адресата та його функціональні еквіваленти займають проміжне місце між центральними й периферними відмінками та прийменнико-відмінковими формами. Пр.: Школа заслала запрошення батькам поштою. (Із залежних компонентів найсильніше керування знайти можна між "заслала – запрошення", слабше між "заслала – батькам" и найслабше між "заслала – поштою".)

Від керованих другорядних членів слід відрізняти некеровані прислівні другорядні члени речення, які також виражені відмінковими або відмінково-прийменниковими формами, але не передбачаються валентністю керуючих слів. Пр.: Розбудили мене солові на світанку. (П. Осечук) (2 залежних компоненти: "мене" та "на світанку")

Керування також позбавлені детермінантні члени речення, які непоєднані з жодним словом, а детермінують, поширюють граматичну основу (підмет + присудок) в цілому. Вони виражають обставинні відношення і стоять, як правило, на початку речення. Пр. У народі про одного йшли (присудок) легенди (підмет), про іншого легенди теж ішли. ("у народі" – залежний компонент-детермінант, який є ніби зовнішнім компонентом щодо внутрішньо об'єднаних головних і прислівних другорядних членів речення)

Узгодження (shoda, kongruence) – це така форма син. зв'язку, при якому вибір грам. форм залежного компонента обумовлюється грам. формами опорного компонента. Типовим виявом є узгодження прикметника з іменником, форми відмінка, числа, роду якого прикметник дублює. Пр. узгодження: молода жінка (називний відмінок), молодих жінок (родовий відмінок). Якщо керування залежить від лексико-граматичної природи опорного слова, то узгодження базується на граматичній формі опорного слова. Узгодження грам. форм передаються відповідними закінченнями. Узгодження може бути повним, або неповним. У повному узгодженні залежний компонент уподібнюється до головного у відмінку, числі та роді. У неповному узгодженні залежний компонент уподібнюється до головного не в усіх грам. категоріях. Пр.: село Пржеров (узгодження в числі та відмінку, але не в роді), село Долани (узгодження тільки у відмінку). Залежне слово поєднуючись з іменником може бути власним прикметником (гарний день), займенниковим прикметником (моя сестра – присвійний займенник "моя"), дієприкметником (виконане завдання), порядковим прикметником (перший клас).

У кількісно-іменних словосполученнях з числівниками типу п'ять, шість, багато,... узгодження відбувається лише у родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках. Пр.: шести учнів (род.), шести учням (дав.), шістьма учнями (оруд.), на шести учнях (місць.). Проте у називному та знахідному відмінках реалізується керування (шість учнів, багато учнів). Узгоджені слова є типовим засобом для вираження другорядного члена речення, який називаємо означенням (přívlastek, atribut).

Прилягання (přimykání, adjunkce) – це форма підрядного зв'язку, при якому слово або грам. основа речення не вимагає, щоб у залежного слова була певна грам. форма. При приляганні залежне слово не зумовлюється лексико-граматичною природою опорного слова (як при керуванні) або граматичною формою опорного слова (як при узгодженні), а поєднується з опорним головним словом або грам. основою речення за змістом. Типовими формами залежних слів при приляганні є дієприслівники та прислівники. Пр. незручно (прислівник) кінь стоїть, Андрійко село оббіжить, вернеться червоний, сміючись, пустуючи (hrát si) (дієприслівники). (М.Вовчок)

Прилягання можна диференціювати за грам. особливостями опорного та залежного компонентів.

За грам. особливостями опорного компонента розрізняють:

Прислівне прилягання (rozvíjí jen nějaký jeden větný člen) – залежне слово підпорядковується іншому слову. Воно буває:

придієслівне (весело сміявся, гарно малював),

приіменникове (прогулянка вдень),

прикметникове (дуже гарний, надзвичайно корисний),

придієприслівникове (радісно посміхаючись, добре знаючи).

При приреченнєвому приляганні (rozvíjí základní skladebnou dvojici anebo hlavní člen věty jednočlenné) залежне слово підпорядковується підмету і присудку в двоскладному реченні або головному членові односкладного речення. Пр.: Уранці (прислівник) починаються (присудок) заняття (підмет). (приреченнєве прилягання) Постійно дощить. (односкладне речення, залежний компонент – "постійно")

Відповідно до форми залежного слова виділяють прилягання:

прислівникове (модно одягатися, допомога вчасно),

дієприслівникове (повечерявши, діти пішли спати),

інфінітивне (Батько поїхав косити траву.), - přísl. určení účelu

відмінкове (Думками вона була з ним.),

прийменниково-відмінкове (До п'ятниці він був хворий.)

Другорядні члени речення, поєднані способом речення, виражають:

обставинно-означальні (Маркало стовбури зраділо, горнуся лагідно плечем.),

власне обставинні відношення і просторові (У кожух ніжки холодні завернуть угорі і знизу. – просторові значення),

часові (Мешканці села одружилися незадовго до страти. – залежний компонент "незадовго" виражає часову семантику),

причинові (Скочив чоловік у віз, аж ноги задер у возі з переляку. – "з переляку" – це причина),

цільові (účelové) (Ми в світ прийшли успадкувати славу. – інфінітив "успадкувати" – це залежне слово, яке має цільову семантику),

умовні (На випадок загибелі сержанта приймаю командування. – залежний компонент має семантику умови, питаємо За якої умови? і відповідаємо "на випадок загибелі сержанта"),

допустові (Усупереч тим віщуванням проходили грози. – залежний компонент тут "всупереч тим віщуванням", який має семантику допустовості)

Семантико-синтаксичні відношення відображають стосунки між предикатами та явищами позамовної дійсності, указують на смислові стосунки між синтаксичними одиницями, поєднаними певним синтаксичним зв'язком. Насамперед розрізняють:

субстанціальні (предметні) сем.-син. відношення, які передають значення предметності,

предикативні сем.-син. відношення, які вказують на ознаку в широкому розумінні та є протилежністю субстанціальних відношень.

Семантико-синтаксичні відношення у простому елементарному, простому ускладненому, складнопідрядному і складносурядному реченнях:

1) У простому елементарному з семантичного погляду реченні семантико-синтаксичні відношення спрямовані від залежного до опорного компонента вираженого дієслівним присудком. У цьому можна виділити лише субстанціальні семантико-синтаксичні відношення, які передають значення предметності, а саме:

суб'єктні (Він підійшов до неї, обняв її й поцілував.),

об'єктні (Витер рукавом піт і сумно похилів голову.),

адресатні (Він подарував їй автомобіль.),

інструментальні (Учень написав диктант ручкою.),

локативні відношення (місця й напрямку дії, пр.: Він заночував у селі. – де? Він пішов до клубу. – куди?)

2) У простому ускладненому реченні можна виділити

2a) вторинні предикатні адвербіальні (цільові, часові, причинові, допустові та інші) відношення, які є тотожними з первинними предикатними адвербіальними відношеннями у складнопідрядному реченні. У простому ускладненому реченні їх виражають детермінанти, утворені внаслідок згортання підрядної частини складнопідрядного речення. Порівняймо: Оленка не була в школі, тому що хворіла. (складнопідрядне речення, причина – "хворіти") Оленка не була в школі через хворобу. (просте ускладнене речення, "через хворобу" – це предикативне відношення причиновості) У простому ускладненому реченні досить поширеним є також

2b) атрибутивні вторинні предикатні семантико-синтаксичні відношення. Пр.: Молоді жінки купалися в річці. Осідлані коні бігали самі по степу. (атрибутивне вторинне предикатне сем.-син. відношення)

3) У складнопідрядному реченні існують два типи семантико-синтаксичних відношень: адвербіальні (обставинні) та атрибутивні (означальні).

3a) Адвербіальні відношення (часові, причинові, цільові, умовні, допустові), пр.: Коли ж знову зібратися докупи недобитку половецького війська, великий плач знявся над таборовищем. (складнопідрядне речення адвербіальне часове) Я не хочу розказувати далі, бо всі зусилля мої повернути його на вартий шлях ні до чого не привели. (складнопідрядне речення адвербіальне причинове) Піде рано-вранці, щоб налитий росою не оббивався (otloukat se) крихкий колос. (складнопідрядне речення адвербіальне мети) Як не буде птахів, то й людське серце стане червивим. (складнопідрядне речення адвербіальне умовне) І хто б там що кому не говорив, а згине зло, і правда переможе. (складнопідрядне речення адвербіальне допустове)

3b) Атрибутивні відношення, пр.: Віддайте мені мову, якою мій народ мене благословив. (атрибутивне складнопідрядне речення, яке відноситься до "мова")

4) У складносурядному реченні є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

єднальні (slučovací, kopulativní) (Низько ходить жовте сонце, сліпить очі вітер лютий, плачуть бідні ліхтарі. – М.Рильський),

зіставні (viz níže dtto) (Чумацький віз тихо рипить піді мною, а в сіннім небі Чумацький шлях показує дорогу. – О.Довженко),

протиставні (odporovací, adverzativní) (Клєнцов в'їзливо огризнувся, але його ніхто не підтримав. Klencov jízlivě odštěkl, ale nikdo jej nepodpořil.),

розділові (vylučovací, disjunktivní) (Степ то озивався перепелицею, то в його хащах (houští) прошмигувала зграя куріпок (koroptev), то свистав ховрах (sysel).)

Словосполучення – це синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком (любити дітей, батьки й діти). Між словосполученням і реченням існують істотні відмінності. Словосполучення – це мінімальна номінативна одиниця, а речення – комунікативна. Словосполучення характеризується інтонацією називання й речення інтонацією повідомлення. Реченням може виступати й один повнозначний компонент. Словосполучення складається як мінімум з двох. У реченні реалізуються три головних типи синтаксичного зв'язку – предикативний, підрядний та сурядний. У словосполученні лише підрядний та сурядний зв'язки. Однак не всі словосполучення слів у реченні є синтаксичними словосполученнями. Зокрема, не є словосполученнями предикативне ядро речення (ліс шумить), аналітичні форми прикметників і дієслів (більше значущий, буду писати), синтаксично нерозкладні конструкції та фразеологізми (Кривий Ріг, гарбуза дати). Отже, синтаксичні словосполучення – це вільні словосполучення, що утворюються щоразу за новими моделями, членуються на окремі слова, які за необхідності завжди можна замінити іншими (зелений ліс, зелений гай, жовтий ліс).