33)Сполучник-загальне значення,основні підходи щодо визначення статусуу граматичній системі.Поділ сполучників за будовою і походженням.Сполучники і сполучні слова

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ СПОЛУЧНИКА 

Усі спроби адекватно витлумачити статус сполучника зводяться до двох основних підходів. Перший, найбільш поширений, зокрема в традиційному мовознавстві, визначає сполучник як службову частину мови, службове слово, включаючи його до загального ряду частин мови. Сполучником називається службова частина мови, що виконує функцію зв'язку (поєднання) членів речення або окремих речень. Характерною ознакою сполучників як частини мови вважається їх незалежність від кожного з окремо взятих компонентів, між якими встановлюється зв'язок. З їх допомогою оформляються логічні відношення та граматичні зв'язки між тими чи іншими синтаксичними одиницями.Другий підхід надає сполучникам статусу морфеми, позбавляючи їх у граматичній структурі української мови семантико — граматичних ознак слова, виводячи із системи частин мови як лексико-граматичних або граматичних класів слів. їх зараховують до аналітичних синтаксичних морфем, тому що вони виражають семантику відношень, морфологічно не членуються і не виконують семантико — синтаксичних та формально-граматичних функцій членів речення.

Сполучниками називаються службові слова, що виражають смислові відношення між однорід­ними членами простого речення і між частинами складно­сурядного або складнопідрядного речення, а також між самостійними реченнями.

За походженням сполучники поділяються на первинні і вторинні. Первинні — це сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини: і, та, але, то, чи, бо. За походженням ці сполучники найдавніші.

Вторинні — це сполучники пізнішого часу, утворені від інших сполучників, займенників, прислівників, дієслів і часток (зате, якщо, якби, ніби, нібито).

За морфологічною будовою (структурою) сполучники поділяються на прості (непохідні), складні (похідні) і складені. До простих непохідних належать сполучники а, бо, і (й), ні, та, чи.

Складні сполучники виникли внаслідок поєднання в одне слово двох частин мови — найчастіше займенників або прислівників з частками або прийменниками:зате (за + те), щоб (що -+- б), якби (як + би), якщо (як + що).

Складені сполучники утворились шляхом поєднан­ня різних відмінкових форм займенника той абоінших повнозначних слів із сполучниками що, щоб, прийменни­ками або прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, задля того щоб, у міру того як, так щоб, так як та ін.

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (одномісні), повторювані (багатомісні) і парні (двомісні).

Одиничні (одномісні) сполучники розташовуються між по­єднуваними компонентами структур і тяжіють до од­ного з них, не повторюючись при цьому. До них належать сполучники ; а, але, та, зате, проте, щоб, якби, тому що, як тільки та ін. Наприклад: Стоять високі сокорини і де-не-де осики, а по низах озер - очерети, дуже високі і густі (О. Довженко); [Були ще інші там аборигени]. Це може буть віднесене до збігів, але меланхолійні меланхлени вдягали чорне, — там тепер Чернігів (Л. Костенко).

Повторювані (багатомісні) сполучники виступають як по­слідовності одних і тих самих одиниць, уживаних перед кожним ком­понентом у складі синтаксичної конструкції (і... і, ні... ні, або... або, чи... чи, то... то), наприклад: Кров, і біль, і сльози, й сміх, і часом глум виринають з безодні спогадів і линуть у потоці великих подій, як шумо­виння в весняній бистрині (О. Довженко); Або погибель, або перемо­га — сі дві дороги перед нами стане (Леся Українка); А шлях не спить: то той стрінеться, то інший, то возом їде, то йде (Марко Вовчок).

Парні (двомісні) сполучники — це поєднання двох віддалених і відмінних елементів, що функціонують у так званих закритих синтаксичних конструкціях, утворюваних по­єднанням двох граматично рівнозначних, але відмінних у плані семантико-синтаксичних відношень компонентів (не тільки... але і (й); як... так і; хоч... але; якщо... то тощо),

Сполучні слова, за О. О. Потебнею, інколи ще називають сполуч­никами повної (чистої) відносності. Чистою відносністю називається такий зв'язок між компонентами складнопідрядного речення, при якому відносний займенник або прислівник у функції сполучника цілком збігається обсягом свого змісту з пояснюваним словом у го­ловній частині. Наприклад: В твоїх очах купаюсь, як в потоці, В якому чиста аж до дна вода. Основна відмінність між сполучниками підрядності і сполучни­ми словами полягає в тому, що останні, з'єднуючи підрядне речен­ня з головним і виражаючи певні семантико-синтаксичні відношення між ними, виступають тим чи іншим членом речення. Крім того, сполучні слова, на відміну від сполучників, здебільшо­го співвідносяться з якими-небудь корелятами у головному реченні, деколи можуть замінюватися іншими (синонімічними) сполуч­ними словами, часто вимовляються з логічним наголосом, нерідко підрядну частину з ними можна перетворити на питальне речення. Наприклад: Мого життя не вистачить мені для діл, що їх у задумах лелію (сполучне слово що співвідноситься з іменником діл, виступає додатком, його можна замінити сполучними словами які, котрі) або Хто бідному дає, той вдесятеро придбає (спо­лучне слово хто несе на собі логічний наголос, підрядну частину можна трансформувати у питальне речення Хто бідному дає?).

Проте однозначно визначити, де сполучне слово, а де підрядний сполучник, інколи буває важко, особливо у тих випадках, коли остан­ні є похідними від окремих займенників чи прислівників. Це стосу­ється, насамперед, слів що, як, коли та деяких інших.