32) Основні підходи до визначення статусу прийменника.Походження прийменників,іх морфологічні ознаки.

У сучасному мовознавстві ще немає єдиного погляду на визначення, роль і місце прийменника в системі частин мови.

Найпоширенішою теорією є тлумачення прийменника як службового слова з послабленим лексичним значенням. Такого погляду дотримуються в українській, російській,білоруській, узагалі у слов'янській граматиці цілийряд мовознавців:В. С. Бондаренко^[А. М. Пашківський^[І. Г. Чередниченко^[А.  та багато інших.

Прибічники іншої теорії характеризують прийменник як особливого роду морфему. До такого розуміння прийменника наближалися у своїх судженняхО. О. Потебня^[І. О. Бодуен де Куртене^[О. М. Пєшковський^[В. О. Богородицький^[В. В. Виноградов та інші^[Теорію морфемної природи прийменника теоретично довів Є.Курилович^[Поглибив, розбудував і послідовно використав на матеріалі прийменникової системи сучасноїукраїнської літературної мови І. Р. Вихованець^[

У морфемній теорії прийменник має лише граматичне значення і цілковито позбавлений лексичного значення, тому що він не відображує предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише свідчить про взаємозв'язки між предметами та явищами цієї дійсності. Лексичне ж значення асоціюється з семантикою відношень, які вони виражають. На користь такої точки зору прийменника вказує

• нездатність окремого номінативного вживання;

• неспроможність самостійно поширювати словосполучення;

• неможливість паузи після цих слів у мовленні;

• морфологічна або семантична нерозкладність більшості з них;

• нездатність нести на собі смисловий наголос (за винятком тих випадків, коли відбувається протиставлення за контрастом);

• відсутність самостійного наголосу більшої частини службових слів;

• своєрідність граматичних значень, які розчиняють у собі лексичний зміст службових слів.

За третьою теорією, яка не знайшла поширення в мовознавстві, прийменник виділяється як самостійне слово. Дослідники, які вивчають прийменник як самостійне слово, ототожнять його лексичне значення з лексичним значенням повнозначних слів. Так, І. К. Кучеренко переконаний у тому, що прийменники є прислівниками узагальненого значення: основна роль прийменників полягає в тому, щоб утворювати складений член речення (прийменник + іменник = прислівник). Прийменник виконує в складеному члені речення роль повнозначної зв'язки, яку можна назвати обставиною^[О. О. Потебня назвав прийменник зв'язкою об'єкта^[Іменник же, який фактично є додатком, що характеризує по-своєму те, що виражається зв'язкою, у цьому разі як компонент складеного члена речення, тут конкретно — обставини, може бути названим іменною частиною складеної обставини. Отже, за І. К. Кучеренком, прийменник граматичними рисами схожий на ознаки дієслівної зв'язки. Щодо так званих післяйменників (слова або морфеми (за іншою теорією), що виражають синтаксичні відношення між іменними частинами мови та дієсловами), то їх прибічники цього погляду називають дієслівнимисуфіксами. Також існує думка, що прийменник не є ні словом, ні морфемою. Структурно він набуває ознак слова, функціонально — ознак морфеми. Такої думки дотримується О. П. Суник

За походженням прийменники поділяються на дві групи: похідні і непохідні.

До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, без, на, під, при, по, крізь, за, для тощо.

Похідними називаються прийменники, що утворилися від іменних частин мови та прислівників, а також поєднанням прислівників та іменників з непохідними прийменниками: внаслідок, край, довкола, кругом, завдяки, згідно з, незалежно від, одночасно з.