23. Поділ іменників на відміни і групи. Визначення групи іменників, що закінчуються на – р.

Відмінювання іменників

Відмінювання іменників - це їхня словозміна. З погляду відмінювання в сучасній українській мові виокремлюють чотири основні відміни іменників, що різняться системою відмінкових закінчень. Під час такого поділу до уваги беруться дві головні ознаки:

- рід іменників;

- характер закінчення у формі називного відмінка однини.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (орфографічно -а і -я): Микола, Олена, тополя, мрія.

Друга відміна об'єднує іменники:

- чоловічого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: дуб, робітник, стіл, день, край, та закінченням -о: батько, Петро

- середнього роду із закінченнями -о,-е,-а, (орфографічно -я): село, море, поле, плече, знання, колосся, листя.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: любов, тінь, далеч, папороть, відстань. За характером відмінкових закінчень до третьої відміни належить іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а (орфографічно -а і -я) у називному відмінку однини, за відмінювання яких з'являється суфікс -ат- (орфографічно -ат і -ят-) або єн-: курча, орля, вим 'я, ім 'я, плем 'я.

ПОДІЛ НА ГРУПИ І ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ПЕРШОЇ ВІДМІНИ

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи - тверду, м'яку, мішану.

До твердої групи належать іменники з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячого) і закінченням -а: обіцянка, голова, країна.

До м'якої групи належать іменники з кінцевим м'яким приголосним основи перед закінченням -а (орфографічно тільки -я): господиня, суддя, доля, пісня, Надія.

До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний [ж], [ш], [ч], (орфографічно також [щ], [дж|): груша, вежа, круча, площа, паранджа. Мішаною ця група називається тому, що в одних непрямих відмінках ці іменники мають закінчення твердої групи, а в інших - м'якої.

Зразки відмінювання іменників І відміни

Відмінки

Однина

Тверда група

М'яка група

Мішана група

Н.

виписк-а

копі-я

суниц-я

площ-а

Р.

виписк-и

копі-ї

суниц-і

площ-і

д.

виписц-і

копі-ї

суниц-і

площ-і

3.

виписк-у

копі-ю

суниц-ю

площ-у

О.

виписк-ою

копі-єю

суниц-ею

площ-ею

м.

(на) виписц-і

(на) копі-ї

на суниц-і

(на) площ-і

Кл.

виписк-о

копі-є

суниц-е

площ-е

Відмінки

Множина

Тверда група

М'яка група

Мішана група

Н.

вишск-и

копі-ї

суниц-і

площ-і

Р.

виписок-0

копій-0

суниць-0

площ-0

д.

виписк-ам

копі-ям

суниц-ям

площ-ам

3.

виписк-и

копі-ї

суниц-і

площ-і

О.

виписк-ами

копі-ями

суниц-ями

площ-оми

м.

(на) виписк-ах

(на) копі-ях

(на) суниц-ях

(на) площ-ах

Кл.

виписк-и

копі-ї

суниц-і

площ-і

Іменники І відміни мають такі особливості відмінювання:

- у родовому відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -и, м'якої і мішаної груп - закінчення -і. У родовому відмінку множини іменники усіх трьох груп мають нульове закінчення, крім поодиноких випадків відхилення, що виявляється в паралельних словоформах (баб і бабів, губ і губів, легень і легенів);

- у давальномуі місцевому відмінку однини іменники усіх груп мають закінчення -і, перед яким кінцеві приголосні основи /г/, /к/, ІхІ чергуються із /з/, /п/, /с/: перемога - перемозі, ріка -на ріці, черемха –черемсі;

- у знахідному відмінку однини іменники мають закінчення -у (орфографічно -ю для іменників м'якої групи): вчительку, втіху, сім 'ю.;

- в орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -ою, а м'якої і мішаної - закінчення -ею: дочкою, яблунею, мрією, революцією, межею. В орудному відмінку множини іменники мають закінчення -ами.

- кличний відмінок однини виражається за допомоги закінчення -о для іменників твердої групи, закінчення -е для іменників м'якої і мішаної груп: Ганно, робітнице, думе, Надіє.

ПОДІЛ НА ГРУПИ І ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ДРУГОЇ ВІДМІНИ

Іменники II відміни поділяються на три групи - тверду, м'яку і мішану.

До твердої групи належать іменники:

- з кінцевим твердим приголосним основи, крім шиплячих: міст, гриб, світло;

- більшість іменників з основою на -р: двір, стаціонар, помідор, бухгалтер, витвір, звір, комар (хоч комарі), реєстр, качур, орієнтир, браконьєр, ювіляр, шедевр, гіпюр.

До м'якої групи належать іменники:

- з кінцевим м'яким приголосним основи: обрій, скрипаль, Івась;

- із закінченням -е (не після шиплячих): сонце, поле, море;

- із закінченням -а (орфографічно -я): здоров 'я, життя, полум 'я;

- з ненаголошеними суфіксами -ар, -ир тільки у називному і кличному відмінках однини: бунтар, ліхтар, бобир, пустир.

До мішаної групи належать іменники:

- з кінцевим шиплячим приголосним основи: дощ, пляж, плече, масаж;

- з наголошеним суфіксом -яр тільки в називному і кличному відмінках однини, що є назвами осіб за їх професією чи виробничою діяльністю: газетяр, смоляр, каменяр, зброяр, повістяр, бетоняр.

Зразки відмінювання іменників П відміни

Відмінки

Однина

Тверда група

М'яка группа

Мішана група

н.

автор-0

міст-о

місц-е

край-0

аркуш-0

прізвищ-е

р.

автор-а

міст-а

місц-я

кра-ю

аркуш-а

прізвищ-а

д.

автор-ові, -у

міст-у, -ові

місц-ю

кра-ю

аркуш-у

прізвищ-у

3.

автор-а

міст-о

місц-е

край-0

аркуш-0

прізвищ-е

О.

автор-ом

міст-ом

місц-ем

кра-єм

аркуш-ем

прізвищ-ем

М.

(на) автор-ові, -у

(у) міст-і

(на) місц-і

(у) кра-ї, (ю)

(на) аркуш-і

(у) прізвищ-і

Кл.

автор-е

міст-о

місц-е

кра-ю

аркуш-у

прізвищ-е

Відмінки

Множина

Тверда група

М'яка группа

Мішана група

н.

автор-и

бюлетен-і

аркуш-і

Р.

автор-ів

бюлетен-ів

аркуш-ів

д.

автор-ам

бюлетен-ям

аркуш-ам

3.

автор-ів

бюлетен-і

аркуш-і

О.

автор-ами

бюлетен-ям и

аркуш-ами

м.

(на) автор-ах

(у) бюлетен-ях

(на) аркуш-ах

Кл.

автор-и

бюлетен-і

аркуш-і

Під час відмінювання іменників II відміни слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми:

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а (-я) та -у (-ю) залежно від їх лексичного значення.

	Закінчення -а(-я).-У (-ю)	- Закінчення -у (~й>)
Мають іменники, які означають:		Мають іменники, які означають:
1)	назви істот, уособлені пред-	1)	назви маси, речовини: піску.
	мети, явища: лікаря, лиса.		чаю, свинцю (але: хліба, вівса);
2)	Петра, Вітра, Мороза;	2)	збірні поняття: загону, колек-
	назви міст, населених пунктів:		тиву,
3)	Києва, Львова, Обухова;	3)	назви установ, організацій: уні-
	географічні назви з наголо-		верситету, музею, театру, загсу;
	сом на закінченні: Дністра,	4)	назви будівель та їх частин:
4)	Дніпра, Ірпеня', Козельця';		даху, палацу, коридору (але:
	назви мір довжини, ваги, мі-		гаража, млина, хліва);
	сяців, днів, тижня: кілограма.	5)	назви явищ природи: граду,
	метра, березня, вівторка;		дощу, суховію, холоду;
5)	назви чітко окреслених кон-	6)	назви абстрактних понять, про-
	кретних предметів: ножа.		цесів, станів, руху, бігу, болю,
	олівця, зошита, плуга;		мітингу;
6)	наукові терміни: іменника,	7)	географічні назви, в яких на-
	атома, відмінка (але: роду,		голос не падає на закінчення:
	виду);		Кавказу, Сибіру, Ссенію, Ки-
7)	назви просторових понять		таю, Криму;
	(зменшені форми): садка, ліс-	8)	назви ігор, танців: футболу.
	ка, ярка (але: лісу, саду, лугу,		хокею, вальсу, танцю (але: го-
	яру).		пака, козачка);
		9)	більшість префіксальних імен-
			ників: вибою, накипу, запису,
			приходу;
		10) терміни іншомовного похо-
			дження: імпульсу, сюжету,
			журналу.

Розподіл на групи іменників, які закінчуються на р:

ГРУПА	ПРАВИЛО	ПРИКЛАДИ
ТВЕРДА	іменники на -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр; наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення	базар, інженер, карє'р, інжир, звір, Каїр, прапор, муляр
М'ЯКА	іменники на -ар, -ир; наголос при відмінюванні, особливо у множині, переходить з основи на закінчення	вівчар, лікар, богатир, поводир
МІШАНА	іменники на -яр; наголос при відмінюванні переходить з основи на закінчення	cкляр, гусляр, газетяр

24. Прикметник. Розряди прикметників за значенням. Ступені порівняння якісних прикметників. Проміжні розряди та явища переходу з одного розряду до іншого. Розділ прикметників на групи за відмінюванням.

Прикметник - це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають процесуальні ознаки, властивості та відношення між предметами і явищами: якість (свіжий хліб, твердий грунт, м 'яка груша); розмір (велике поле, широка дорога, маленький будиночок); смак (кисло-солодка слива, солодка ягода); матеріал, з якого зроблений предмет (фарфорова чашка, дерев яні двері, скляний посуд); колір (жовто-блакитний прапор, фіолетові квіти, зелена трава); приналежність (наша фірма, мої акції, банківськіавтомобілі); зовнішні ознаки (білява дівчина, весеїа людина, стрункий хлопець): внутрішні властивості (перспективна ідея, ділова людина); часові відношення (вечірній автобус, пізній час); просторові відношення (останній ряд, правий берег, ліва обочина).

Розряди прикметників

За лексичним значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три групи:

якісні - називають ознаки, властиві предмету більшою або меншою мірою: холодний - холодніший- найхолодніший, солодкий - солодший - присолодити, чистий - чистіший - найчистіший;

відносні - називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій. обставин: телефонний дзвінок, дитячі книжки, осінні вітри, весняні дощі, завтрашній день, дерев яний будинок:

присвійні - вказують на приналежність предмета людині (рідше - тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?: братів автомобіль, Шевченкова поезія, батькова ферма, сестрина дача, материна вишиванка, лисяча нора, лепече гніздо.

Ступені порівняння якісних прикметників

Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Виший ступінь порівняння вказує, що ознака властива одній людині чи одному предмету більшою мірою, ніж іншим: красивіший, молодший, більший, гостріший, кращий.

Виший ступінь утворюється від основи чи кореня прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іні-: дов-ш-ий, корот-ш-иіі, дешев-ш-ий. Перед суфіксом -іш- суфікси -к-,-ок-, -ек- зберігаються (чіткий-чіткіший, стрункий - стрункіший).

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета й утворюється додаванням до вищого ступеня префікса най-: найближчий, найдорожчий, найкрасивіший. Форма найвищого ступеня може підсилюватися частками як, що, які з прикметниками пишуться разом: якнайбільший, якнайменший, якнайкращий, щонайзручніший.

Аналітичні форми вищого ступеня прикметників утворюються за допомогою слів більш, менш (менш зручний, більш здібний), найвищого - додаванням до форми звичайного ступеня слова найбільш (найбільш приємний, найбільш веселий). Вони характерні для ділового мовлення.

Прикметники вищого і найвищого ступенів відмінюються за родами, числами і відмінками.

Повні і короткі форми прикметників

В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану)форми.

Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: залізний, срібний; залізного, срібного; залізному, срібному.

Прикметники, які не мають закінчень, називаються короткими: кросен, ясен, зелен, срібен, дрібен, певен, потрібен, рад.

Короткі форми прикметників вживаються здебільшого у фольклорі, поезії, у творах художньої літератури. Наприклад: дрібен дощик, зеїен клен; красен місяць.

Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення:

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно- відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно- відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників.

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам.

ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники.

Так, напр., назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

Розділ прикметників на групи за відмінюванням

За кінцевим приголосним основи прикметники поділяються на прикметники твердої та м'якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. Наприклад: добрий, вразливий, милий, прекрасний, народний, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн, а також короткі форми прикметників: зелен, повен, годен, рад, жив.

До м'якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний та [j]: осінній, житній, ранній, художній, колишній, справжній, безкраїй, довговіїй, короткошиїй.

Тверда група

Відмінок	Однина			Множина
	чоловічий рід	жіночий рід	середній рід
Н.	гарн-ий	гарн-а	гарн-е	гарн-і
Р.	гарн-ого	гарн-ої	гарн-ого	гарн-их
Д.	гарн-ому	гарн-ій	гарн-ому	гарн-им
З.	гарн-ий,-ого	гарн-у	гарн-е	гарн-і,-их
О.	гарн-им	гарн-ою	гарн-им	гарн-ими
М.	гарн-ому,-ім	гарн-ій	гарн-ому,-ім	гарн-их

М'яка група

Відмінювання прикметників з основою на м'який приголосний

Відмінок	Однина			Множина
	чоловічий рід	жіночий рід	середній рід
Н.	осінн-ій	осінн-я	осінн-є	осінн-і
Р.	осіннь-ого	осіннь-ої	осіннь-ого	осінн-іх
Д.	осіннь-ому	осінн-ій	осіннь-ому	осінн-ім
З.	осінн-ій,-ого	осінн-ю	осінн-є	осінн-і,іх
О.	осінн-ім	осіннь-ою	осінн-ім	осінн-іми
М.	осіннь-ому,-ім	осінн-ій	осіннь-ому,-ім	осінн-іх

Відмінювання прикметників з основою на [j]

Відмінок	Однина			Множина
	чоловічий рід	жіночий рід	середній рід
Н.	безкра-їй	безкра-я	безкра-є	безкра-ї
Р.	безкрай-ого	безкрай-ої	безкрай-ого	безкра-їх
Д.	безкрай-ому	безкра-їй	безкрай-ому	безкра-їм
З.	безкра-їй,-ого	безкра-ю	безкра-є	безкра-ї,їх
О.	безкра-їм	безкрай-ою	безкра-їм	безкра-їми
М.	безкрай-ому,-їм	безкра-їй	безкрай-ому,-їм	безкра-їх

За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є -лиций:

Відмінювання прикметників на -лиций

Відмінок	Однина				Множина
	чол.р.	жін.р.	сер.р.
Н.	білолиц-ий	білолиц-я	білолиц-е	білолиц-і
Р.	білолиць-ого	білолиць-ої	білолиць-ого	білолиц-их
Д.	білолиць-ому	білолиц-ій	білолиць-ому	білолиц-им
З.	білолиц-ий,-ого	білолиц-ю	білолиц-е	білолиц-і,-их
О.	білолиць-ому	білолиць-ою	білолиц-им	білолиц-ими
М.	білолиць-ому,-їм	білолиц-ій	білолиць-ому,-ім	білолиц-их

. 25.Семантико-граматична своєрідність числівника як частини мови.Лічильні іменники, порядкові слова.Розряди числівників за значенням.Семантичною основою числівника є поняття кількості і числа. Кількість є філософською (і логічною) категорією,що характеризує зовнішній аспект предметів і явищ з погляду їх вимірюваності (величини, маси, числа, об’єму,

ступеня розвитку властивостей тощо). У реальній дійсності кількість виражається за допомогою поняття числа. Число становить сукупність певної кількості чого-небудь

(Семантика -Розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень).

Числівник — самостійна змінювана частина мови, д о якої належать слова, що мають категоріальне значення означеної кількості і абстрактного числа, виражене категоріями роду, числа, відмінка і власними суфіксами.Як і інші самостійні частини мови, числівник зміню­ється за родами, числами, відмінками.\

Кількісні числівники змінюються за відмінками: вісім — восьми, вісьма (вісьмома). Порядкові змінюються за числа­ми, родами, відмінками так само, як прикметники: перший день, перша книга, перше вікно, перші канікули. Такі самі оз­наки має й числівник один: один хлопець, одна дівчина.

Розряди числівників

В українському мовознавстві поширені дві класифікації числівників- семантична і структурна

Семантичний принцип. За цим принципом числівники поділяють на кількісні, збірні і дробові.

1. Кількісні числівники називають точну кількість предметів,які піддаються лічбі, і абстрактно-математичне число: три книги,два ,сто

До кількісних числівників належить насамперед 40 числових назв:

1)      назви чисел від 1 до 10

2)      назви десятків від 10 до 100

3)      назви сотень від 100 до 1000 (в т. ч. тисяча)

4)      мільйон, мільярд, нуль.

Лексема один (одна, одне, одні) зберігає всі морфологічні ознаки прикметника(синтаксичний рід,число і відмінок) і предметникову парадигму (один, одного). Семантику числівника вона має лише тоді,коли вказує на один предмет(один зошит) і перше число натурального ряду. В інших випадках це слово набуває значення прикметника, займенника(У них один девіз)Відповідає прикметнику спільний.

У формі множини {одні) кількісно-числівникова семантика цієї лексеми виявляється тільки при іменниках одні двері, одні ножиці, одні окуляри. В іншихпозиціях вона набуває значення прикметника, займенника, прислівника, видільних часток. Напр.: У них одні інтереси{спільні)

У широкому розумінні кількісні числівники поділяються на означено-кількісні(оди, два, три)і неозначено-кількісні (кілька, чимало,багато,мало)Оскільки неозначено-кількісні слова не називають точної кількості,вираженої в числах, а лише вказують на неї, то вони, відповідно до вузького розуміння,не належать до числівника як частини мови. Це так звані числівникові займенники.

2. Збірні числівники називають кількість як нерозчленовану сукупність предметів і істот: троє гнізд,четверо сіл .До них належить невелика група числівників від двох до двадцяти {двоє — двадцятеро) і числівник тридцятеро.

3. Дробові числівники служать для вираження тієї чи іншої кількості частин від цілого.До дробових числівників належать:

• сполучення кількісних числівників з порядковими (одна сьома, дві десятих),

• невелика кількість простих та складних числівників (півтора, півтораста).

Значення дробових числівників можуть передавати іменники половина (одна друга), третина (одна третя), чверть (одна четверта).

 Структурний принцип. За цим принципом числівники поділяються на розряди одними граматистами відповідно до широкого визначення числівника, а іншими —відповідно до вузького.

При вузькому розумінні числівники за структурою поділяються

на прості і складні.

До простих належать ті числівники, які в своїй структурі мають лише один корінь:

назви чисел першого десятка {два, три, шість)-,

збірні числівники {двоє, шестеро, тридцятеро) і їх похідні

утворення {трійко, четвірко, двоєчко)-, числівники сто і сорок;

До складних числівників належать ті числівники, які мають у структурі два корені: назви десятків від п’ятдесят до дев’яносто; назви сотень {двісті -дев’ятсот); числівник півтораста; збірний числівник обидва, обидві.

При широкому розумінні, крім простих І складних, виділяють ще й складені . До них відносять: аналітичні назви, утворені з кількох простих і складних числівників та іменників (двісті двадцять шість, три тисячі сто тридцять п ’ять); дробові числівники (три десятих, дві цілих і сім

десятих)

За Горпиничем, оскільки за вузьким розумінням конструкції цього типу є синтаксичними (а не морфологічними) одиницями, то вони не мають статусу частин мови, а тому не належать до числівників, хоч і називають кількість предметів.

Лічильні іменники

— нуль, тисяча, мільйон, мільярд, більйон, трильйон. Вони,хоч і входять до числового ряду, однак є іменниками,тому ш;о мають категорію роду, змінюються за числами, мають закінчення іменникової парадигми, вживаються з узгоджуваними означеннями {середній нуль, остання тисяча); Крім числівників, для позначення кількості вживаються різні числові іменники: одиниця, десяток, дюжина, сотня, пара. На відміну від переважної більшості числівників, числові іменники мають обмежене вживання. Деякі мовознавці відносять до лічильних іменників і слова тисяча, мільйон, мільярд. Якщо слова тисяча, мільйон і мільярд вживаються у формі множини, то вони виступають як іменники з кількісно-предметним значенням (тисячі демонстрантів, мільйони трудящих

— гарба (соломи), віз (яблук), мішок (картоплі ), купа (зошитів). Ці слова вказують на кількість, не пов’язану з числом, і мають морфологічні ознаки іменника;

---ліс ( рук) , море ( сліз ) , хмара ( комарів ) у переносному вживанні, тому що не називають точної кількості, пов’язаної з числом, а лише вказують на неї, як займенники,-- ---Іменники з кількісно-предметним значенням мають граматичне значення роду, числа і відмінка і не належать до системи лічби - не можуть бути передані графічно в цифрових позначеннях (п’ять (5) і п’ятірка, ця п’ятірка людей; десять(10) і десяток; неповний десяток літ; сто(100) і сотня; добра сотня коней)

. 26. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Інфінітив- основні ознаки.Граматична категорія виду.Граматична категорія перехідності/неперехідності.

Дієслово - це самостійна, повнозначна частина мови, що означає дію або стан як процес і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду. Дієслова відповідають на питання що робити? що зробити?

Поняття процесу передбачає певні зміни, рух, дію, які відбуваються в часі. Значення часу, часової протяжності є визначальною (релевантною) ознакою будь-якого дієслова.Під процесом розуміють різноманітні явища — фізичну дію {читати), стан {сидіти, радіти), пересування в просторі {бігти), мовлення {базікати), вияв звукових явищ{свистіти), вияв ознаки {світліти, тепліти), думку{мислити), сприйняття {бачити, чути), ставлення особи до когось або чогось {поважати, шанувати, любити). Отже, категоріальне значення дії як процесу є семантич-

пою базою, на якій формується дієслово як частина мови

Дієслово являє собою сукупність граматичних форм, до яких належать:

• інфінітив (неозначена форма дієслова): везти, писати, співати;

• особові форми дієслова: несу - несеш - несе - несемо тощо;

• родові форми: писав - писала - писало;

• дієприкметник: посіяний, пришитий;

• дієприслівник: написавши, малюючи;

• безособові форми на -но,-то: написано, намальовано, збито.

За функцією в тексті дієслова поділяють на

Самостійні (читати, будувати, малювати, розповідати, зеленіти),

службові (бути), допоміжні (складати екзамени,почав навчатися, став говорити, думав кинути палити,)

За валентністю (здатністю до семантичної сполучуваності з іншими словами) дієслова поділяють на

нульвалентні (світає, морозить, темніє), одновалентні (спить —

хто?; існує — хто? або що?; куняє — хто?; морозить — кого?), двовалентні {читає — хто? що?; любить — хто?кого? або що?; хочеться — кому? чого?), тривалентні {ріже— хто? що? чим?; віднімає — хто? що? у кого?), чотиривалентні

{пише — хто? що? кому? чим?) і т. д.

Отже, поняття дії як процесу, ставлення, вияву ознаки, стану лежить в основі категоріального значення дієслова.

Інфінітив-неозначена форма дієслова називає дію, стан або процес, але не вказує ні на час, ні на особу, ні на число, ні на рід. Відповідають на питання що робити? що зробити?, На кінці вона має суфікс -ти (-ть).Наприклад: боротись, казати, відчувати. Неозначена форма дієслова може бути будь-яким членом речення:

Інфінітив складається з основи і суфікса -ти, рідше -ть, після яких може виступати постфікс -ся (-сь): читати, хвилюватися. Від основи інфінітива творяться форми минулого часу, умовного способу, пасивні дієприкметники минулого часу та дієприслівники доконаного виду.

Категорія виду - граматична загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до дії внутрішньої межі. Дія в часі може бути необмежена й обмежена. Наприклад: дієслова читаю, малюю називають дію, не обмежену в часі, а дієслова прочитав, намалював називають дію, що завершилася, тобто обмежену в часі.

В українській мові розрізняють форми недоконаного і доконаного видів.

Дієслова недоконаного виду означають дію незавершену, не обмежену в часі: пишу - писав - писатиму, мию - мив - митиму. Вони вживаються у теперішньому (слухаю, танцюєш, співаємо, з 'ясовують), минулому (питав, вчила, переписували), майбутньому (голосуватимемо, буду сіяти) часах.

Дієслова доконаного виду означають дію, завершену в минулому або яка обов'язково відбудеться в майбутньому: збудував - збудую, переписав - перепишу.

Дієслова доконаного і недоконаного виду здебільшого об'єднуються у видову пару. Традиційно члени видової пари кваліфікують як форми того самого слова, тобто вони не мають відмінності у лексичному значенні - виражають ту саму дію, але один із них передає її як незавершену, нерезультативну, а другий - як завершену, результативну.

Парновидових дієслів в українській мові порівняно небагато. Співвідносні видові форми утворюються за допомоги таких засобів:

• префіксів: креслити - накреслити, бронювати - забронювати, реєструвати - зареєструвати, робити - зробитии;

• суфіксів: зменшити - зменшувати, підписати - підписувати, оподаткувати - оподатковувати, вилити - виливати, підбігти ~ підбігати, винести - виносити;

• чергуванням фонем: набрати - набирати, заплітати - заплести, скакати -скочити;

• зміною місця наголосу: викликати - викликати, нарізати - нарізати, викидати - викидати, розсипати - розсипати;

• використанням суплетивних основ дієслів: брати - взяти, ловити - піймати, говорити - сказати (слово).

Категорія перехідності/неперехідності — відношення дії, названої дієсловом, до об'єкта.

П р я м о - п е р е х і д н и м и називаються дієслова, які означають дію, що прямо і повністю переходить на об’єкт.Вони виражають спрямованість дії від суб’ єкта до об’єкта:вирощувати квіти, читати газету, шити пальто. Такі

дієслова мають повноцінний, завершений зміст (смисл)тільки в поєднанні з назвою об’єкта. Вона уточнює значення дієслова, повністю розкриває його зміст, конкретизує його: пиляти — пиляти дрова; складати — складати екзамен;

Н е п е р е х і д н и м и є дієслова, які означають дію, що не спрямована і не переходить на об’єкт. Ця дія зосереджена,замкнута в сфері суб’єкта: Пишається калинонька,явір молодіє, а кругом їх верболози й лози зеленіють

Вона й без назви об’єкта розкриває зміст і значення дієслова повно.

Є дієслова, що означають дію, спрямовану на об’ єкт, але не прямо, а опосередковано, вона охоплює об’єкт лише частково: досягти мети, бажати перемоги (Р. в.); пишатися братом (О, в.); Такі дієслова лише стосуються об’єкта, означають відношення до об’єкта, але не виражають переходу дії на

об’єкт, впливу на об’єкт. їх називають непрямо - перехідними .

. 27. Граматичні категорії стануі способи дієслів. Дієслівна категорія часу. Розподіл за дієвідмінами.

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан).

У сучасній українській літературній мові розрізняють два стани: активний і пасивний

1. Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт (предмет) Наприклад: Малята сплятьЛише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану.

2.До п а с и в н о г о с т а н у належать дієслова, дія яких виконується суб’єктом, вираженим орудним агентивним відмінком, що займає позицію непрямого додатка. Утворюються вони від дієслів активного стану за допомогою морфа -ся, який змінює лише його форму — активний стан на пасивний

(лексичне значення зберігається), пор.: Учні фотографують школу (активний стан) — Школа фотографується учнями (пасивний стан). При пасивному стані підмет не виконує дії, а лише стосується її, тобто він пасивний.

Категорія способу – частково дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу чи стану до дійсності з погляду мовця.

В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб дієслова позначає реальну дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься в одному з трьох часових планів: Напр.: Співці по місту ходять і піснями люд морочать...

Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Уже б співали треті півні, якби вони тут десь були (П. Дорошенко). Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині - роду. Частка би завжди пишеться окремо з дієсловами з якими утворює умовний спосіб. Вона може стояти після дієслова і перед ним, а також відокремлюватися іншими словами від дієслова: Я поїхав би, аби тільки допомогти

Наказовий спосіб дієслова виражає наказ, прохання, пораду, заклик, застереження, тобто спонукання до дії: Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте .

Категорія часу - власне дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу або стану до моменту мовлення.

Розрізняють дієслова теперішнього, минулого та майбутнього часу.

Теперішній час позначає дію, що відбувається одночасно з моментом повідомлення про неї. Вітер - схиляє, люди-ламають, зливи із градом січуть (Г. Чубач).

Дієслова теперішнього часу змінюються за числами й особами. Форми теперішнього часу утворюються за допомоги особових закінчень, що приєднуються до основи теперішнього часу.

Минулий час позначає дію, що відбувалася чи відбулася до моменту мовлення: Вечірній обрій опустив завісу

Дієслова минулого часу змінюються за числами і родами (в однині): здійснив - чол.р., здійснила - жін.р., здійснило - серед.р., здійснили -множина.

Минулий час виступає у формі недоконаного і доконаного виду: гартував (недоконаний вид), сховала (доконаний вид).

Майбутній час позначає дію, що відбуватиметься після того, як про неї повідомлять: Прилетять журавлі .

Майбутній час вживається у двох видових формах - доконаного й недоконаного виду. прибіжу, писатиму.

Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми -складну і складену.

Складна форма твориться додаванням до інфінітива дієслова й особових закінчень: -му, -меш,-ме,-мемо, -мете,-муть: писати-му, писати-меш, писати-ме, писати-мемо, писати-мете, писати-муть.

Складена форма утворюється поєднанням інфінітива особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми): буду писати, будеш писати, будемо писати, будете писати, будуть писати.

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

До першої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосну фонему /е/: несуть, несемо, несеш, несете: знають, знаємо, знаєш, знаєте.

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

• з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);

• з односкладовою основою (бити, лити, пити);

• з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);

• з основою на приголосний (берегти, могти, нести);

• дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

До другої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -ать (-ять), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосні /и/ чи /і/: кричать, кричимо, кричиш, кричите; стоять, стоїмо, стоїш, стоїте.

До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

• з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);

• з суфіксами -и-, -і- (-ї-)-, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);

дієслова бігти, спати.