18. Історичні зміни в морфемній будові слова

Опрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються (порош-ок, міш-ок)

Ускладнення – така іст. зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемнонечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. Протилежна опрощенню. Зонт-ик, косм-ос, авто-бус, монт-аж. Причини – 1)певний компонент слова подібний до якогось афікса мови-рецепієнта (зонт-ик, фляж-к-а, хн-а); 2)поряд з уже існуючим за позиченням, що сприймається як нерозкладне з’являються спільнокореневі слова з іншим морфемним членуванням (лекц-ія, лектор; монтаж, монтувати, монтер, епос, епічний)

Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням (рук-ами, а було рук-а-ми), 2) утворення складних суфіксів (робіт-ник, було робіт-н-ик; сад-івник), 3) префікси: недо – неповнота дії (недо-бачати, було не-до-бачати).

Елі́зія (від лат. elisio - виштовхування, вижимання) у лінгвістиці - випадання звуку (голосна, приголосна або склад) у слові або фразі з метою полегшення вимови для мовця. Іноді звуки можуть бути опущені з метою поліпшення благозвучності. Як правило елізія незумисна, але може бути зумисною. Суб'єктивно елізія сприймається як невиразна вимова або як пропущений звук.  У деяких випадках, наприклад коли одне слово закінчується на голосну, а наступне починається таож з голосної, слова можуть об'єднуватися.

Нарощення – це процес, протилежний усіченню, який виникає, якщо неможливе усічення твірного слова, тоді при творенні похідного слова актуалізується нарощення суфікса або до твірної основи додається звук чи сполучення звуків. Ці структурні елементи, що з'являються між морфемами і виконують з'єднувальну функцію, називаються інтерфіксами.

Основи на голосний не характерні для української мови, тому після твірної основи іншомовного невідмінюваного іменника перед суфіксом вживається інтерфікс-приголосний.

У похідних словах від твірної основи, що закінчується на приголосний (чи групу приголосних), з'являється інтерфікс-голосний, щоб уникнути збігу приголосних. Морфемна фузія – морфонологічне явище, що призводить до стирання меж між морфемами і ускладнює й виділення. Може бути незакріпленим, а відбуватися у вимові (смієшся - смієсся).

Одним із різновидів морфемної фузії є накладення (інтерференція) морфем, коли твірне слово та дериватор мають спільні звуки і звукосполучення.

Інтерференція (аплікація) може бути повною або частковою.

Повна настає тоді, коли структура форманта повністю збігається з структурою кінця твірного слова (Трагіко+комедія трагікомедія).

Подібні зміни відбуваються, щоб уникнути повторів одних складів, полегшити вимову (фонетичне явище гаплологія).

Часткове накладення настає тоді, коли у структурі твірного і похідного слів спільним є 1 або кілька звуків

(Одеса+ськ+ий Одеський) Специфічним для української мови є накладання звуків при творенні прикметників і абстрактних іменників за допомогою суфіксів ськ, ств, коли твірна основа закінчується на

Г ж з -зьк-, -зтв-

К ц с -ськ-, -ств- -цьк-, -цтв-

Х ш с -ськ-, -ств-

(Рига+ськ+ий ризький

Козак+ств+о козацтво)

Накладання морфем буває при збігові дієслів суфіксів -ува-, -ва-, -а- з іменниковим суфіксом -ач- (позивач, відвідувач).

При морфемному розборі варто членувати на дієслівні суфікси і іменні.

Функціонує -ач- і -ч- (як його аломорф), що виникає з кінцевого тематичного твірного суфікса -а- і початкового голосного суфікса (тягач, тяга+ач).

19.

20.

21.