16. Морфема, морф (алломорф). Субморфи. Корінь слова. Основа слова і флексія.

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов’язані і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, які його утворюють. Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми: брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, брататися, братство; друга — властива прикмет- никам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-ній (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м’якої групи в називному відмінку. Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном «морф» («морфа»). Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми. Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-,зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.

Субморф асемантичний сегмент основи, що на відміну від морфа не має самостійної семантичної і словотвірної функцій, але має тотожну з ним фонетичну будову і (як морф) бере участь у формуванні лексичної основи. Наприклад: -ець у словах кінець, олівець, нанівець (пор. з суфіксом -ець у слові западенець); -о у словах соло, кіно; -ум у словах максимум, пленум і т.д. Субморфи — це одиниці нижчого рівня, ніж морфеми. Субморфи за формою тотожні морфемам, відрізняються від повноцінних морфем відсутністю семантики і самостійної словотвірної функції.Розрізняють суфіксальні і префіксальні субморфи.

К о р і н ь — це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.Корінь є носієм речового значення слова, що відображає елемент об’єктивної дійсності, а тому є обов’язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об’єднує всі споріднені слова. За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють вільний і зв’язаний корені.

Н е з в ‘ я з а н и й ( в і л ь н и й ) корінь має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв’язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені. З в ‘ я з а н и й корінь в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв’язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах.

О с н о в а — це частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. При морфемному поділі слова після відкидання афіксів з граматичним значенням залишається

основа. За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою) й афіксальною (складною). Коренева основа відповідає кореню. На відміну від неї в афіксальній основі крім кореня наявний один або кілька словотворчих афіксів. З погляду сучасних семантико-словотвірних зв’язків основа може бути непохідною ( н е м о т и в о в а н о ю ) і похідною( м о т и в о в а н о ю). Н е п о х і д н а — це основа, в складі якої не виділяються словотворчі афікси і яка не мотивується словами того самого кореня: наприклад, у словах мир,— мир-. Значення непохідної основи замкнене в ній самій і може бути виявлене лише внаслідок етимологічного аналізу. П о х і д н а — це основа, в складі якої, крім кореневої морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка мотивується через семантико-словотвірні зв’язки з іншими сло- вами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво, мають у своєму складі словотворчий афікс (мороз-и-) і мотивуються через споріднені слова {мороз,). Похідна основа завжди мотиво- вана. За особливостями вияву в споріднених (однокореневих) словах розрізняють вільні і зв’язані основи. В і л ь н а ( н е з в ‘ я з а н а ) — це основа, що має здатність до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афіксальних) споріднених словах і в словах з непохідними основами. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик основа крик може виступати самостійно і в споріднених словах, як ускладнена словотворчими афіксами, так і неускладнена(крик). З в ‘ я з а н а — це основа, яка не має здатності вільно виявляти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфіксальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів. Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка,навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик- (вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.

ФЛЕ́КСІЯ

Спосіб утворення граматичних форм слів шляхом зміни їхніх закінчень або звуків основи; змінне при відмінюванні або дієвідмінюванні закінчення слова. Внутрішня флексія; Флексія основи — зміна звуків у корені (основі) слова, яка служить для утворення граматичних форм; звук, звуки, що зазнали таких змін; Нульова флексія