13. Лексика сулм з точки зору її походження. Основні шари української лексики. Власне українська лексика. Іншомовна лексика та її формальні ознаки. Освоєння іншомовної лексики.

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України. Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".

Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.

До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.

2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.

3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

Власне українська лексика - це слова, що витворилися після розпаду східнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, гопак, будинок, кучерявий. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається інакше, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами: вишня, отрок, лиман, м'ята, левада. Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф були характерні для грецької мови, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами: фізика, фігура, фокус, фея. Тюркізми ж характеризуються наявністю а: сарай, базар, баклажан, кабан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт), грецьких (алфавіт, автор, архів). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, лог, фон (бібліотека, геологія, біологія, філолог).

14. Активна і пасивна лексика СУЛМ. Лексика загальновживана, термінологічна, застаріла, нова. Емоційно нейтральна та емоційно забарвлена лексика. Просторіччя, жаргонізми, арготизми, діалектизми, їх функції.

Словниковий склад української мови весь час перебуває в еволюційному русі. У розвитку словникового складу мови відбуваються два протилежні один одному процеси: процес безперервного поповнення мови новими словами і процес зникнення з неї застарілих слів. Засвоєння в мові нових слів і зникнення застарілих відбувається не відразу, а поступово і повільно. Слова, які в певний період їх життя в мові вживаються не дуже часто, поволі можуть втрачати своє значення, рідше вживатися і згодом навіть зовсім зникати зі словникового складу. Тому в словниковому складі мови завжди одночасно існують два шари лексики: активна і пасивна.

До активної лексики сучасної української мови належать загальнонародні слова, які не мають ознак застарілості: земля, світло, вільний, білий, п’ять, писати, завтра, тут, а також слова і терміни, що широко використовуються в різних спеціальних галузях науки, техніки, культури: лексикологія, теодоліт, інтеграл.

До пасивної лексики мови належать слова, які вже (або ще) рідко вживаються. Сюди належать усі застарілі слова і нові слова, які недавно виникли і ще не ввійшли до загальнолітературного вжитку, а також слова спеціального призначення, діалектизми тощо. Застарілі слова є двох типів: історизми та архаїзми.

Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».

Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).

Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.

Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.

Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додатком євро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення:

домінувати — переважати

ексклюзивний — виключний

екстраординарність — особливість.

Слово вмирає з трьох причин. Перша — коли зникає народ, носії цієї мови, друга — коли зникає предмет, поняття чи явище, яким його називали. Обидві ці причини є об’єктивними, оскільки зумовлені реаліями дійсності. Третя причина — суб’єктивна: існуючі реалії починають зумисне називати інакше й навіть іншою мовою. Наприклад, існує й донині Верховна Рада України, а не Парламент, головує на ньому, звичайно, голова, а не спікер, виборці, а не електорат, обирають міського голову, а не мера міста, в якому зникли крамниці й магазини, а натомість з’явилися шопи, бутики й маркети.

Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв’язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна, тому вільно, без всяких обмежень вживається в усіх функціональних стилях мови.

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.

Виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло виробничо-професійної лексики. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної групи, називають професіоналізмами.Науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й професійно-виробничої діяльності. Терміноло́гія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж. Номенклатура: 1)сукупність номенів або назв; 2)Сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3)сукупність термінів без дефініцій; 4)сукупність міжнародних назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо. 

Терміном називають слово або словосполучення, що позна­чає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань — науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кре­дит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікацій­на грамота, партитура, гама.

Терміни на відміну від нетермінологічної лексики: а)  прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві); б)  існують лише в певній термінологічній системі, позанею — втрачають своє термінологічне значення (наприк­ лад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті); в)  позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і в повсякденному спілкуванні). Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією. Термінологія поділяється на: суспільно-політичну — використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія; мистецьку — охоплює музику, театр, кіномистецтво, об­разотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство; наукову — стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія; технічну — обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіо­техніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво.

Порівняймо два речення:

1.     Автомобіль виїхав за місто в поле.

2.    Хіба це автомобіль – це ж равлик якийсь, черепаха, застряг серед дикого поля!

Хоча слова в обох реченнях вжиті одні і ті ж: автомобіль, поле, однак вони відрізняються одне від одного емоційним забарвленням, тобто настроєм, з яким вони вимовляються, почуттями, які вони викликають у слухача або читача.

Перше речення складається з нейтральної лексики. До речі, більшість слів саме такими і є. Проте у певних мовленнєвих ситуаціях, як от в наведеній в другому реченні – слова стають емоційно забарвленими. Таке забарвлення називається контекстним або ситуативним. Вміння письменника створити такий контекст, у якому слово набуде протилежного звучання, яскраво демонструє Тарас Шевченко в рядках поеми «Кавказ»: «Слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам царям слава». Вислів «цар-батюшка» або в шевченковій інтерпретації «батюшка-цар» в царській Росії мав позитивне емоційне забарвлення, викликав замилування, патріотичні почуття. Проте розташувавши епітет ««батюшка-цар» в одному ряді із собаками, адже хорт – це мисливський пес, поряд із псарями (тими, хто доглядає собак), автор нівелював величне і пафосне сприйняття царя.

До другої групи емоційно забарвлених слів  належать власне слова, які самі виражають почуття й емоції:

1.     Назви почуттів: радість, щастя, задоволення, горе, сум, журба, надія, безнадія, любов, ненависть;

2.     Слова, що виражають оцінку (негативну чи позитивну): хороший, поганий, добрий, злий, нікчемний, грандіозний.

3.     Слова, що набули емоційного забарвлення через афікси (суфікси, префікси – пестливості чи згрубілості): машина, машинка, машинерія, рука, ручище, рученька;

4.      Поетична лексика, втому числі й символи: орел сизокрилий, ластівочка, тополя, калина.

5.     Слова дитячого мовлення: цяця, ляля, їстоньки, вава.

6.     Лайливі слова: дурень, тупака, зараза.

Лайливу лексику краще не вживати, адже думку висловити можна і не ображаючи співрозмовника. Однак інколи вона може бути яскравою характеристикою персонажа.

Маленька Яришка, сестра Яви Реня, головного героя твору Всеволода Нестайка «Тореадорі з Васюківки», говорила: «Думаєш… думаєш… я тобi повiгила, що ти подагував? Я знала, що ти жагтуєш… загаза чогтова! …»

В цьому реченні яскраво поєднались і дитяча мова (дівчинка ще не вимовляє «р») і лайлива лексика.

Діалектизми - це слова, що вживаються у мовленні не всіх людей - носіїв певної мови, а лише їх частини, яка проживає в одній з місцевостей території, де поширена ця мова: хтіти, меї, свеї, легінь (парубок), перун (грім), тайстра (торба), бане, просе.

Жаргонізми - один з різновидів соціальних діалектів, слова і вирази, властиві мовленню певної групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, родом занять: коза (зразок), хата (квартира), хвіст (академ-заборгованість), дирик (директор).