2.2.1. Схеми аналізу художніх творів

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

9 клас

Літературний рід.

Вид.

Жанр.

Розмір.

Система вирішування.

Вид строфи.

Способи римування.

Звукопис (алітерація, асонанс), звуконаслідування.

Стилістика.

Прямий/переносний слововжиток.

Лексика нейтральна і стилістично забарвлена.

Тропи.

Стилістичні фігури.

Образна система.

Ключові образи.

Загальна образна структура.

Тема і мотив[и].

Мистецька ідея.

Композиція, сюжет, художня мова.

Тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії.

Твір як цілість.

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

10 Клас

Літературний рід.

Вид.

Жанр.

Різновиди жанру.

Загальнолітературні.

Національні.

Індивідуально-авторські.

Розмір.

Система вирішування.

Строфіка.

Вид строфи

Способи римування.

Засоби звукопису (алітерація, асонанс), звуконаслідування.

Стилістика.

Прямий/переносний слововжиток.

Лексика нейтральна і стилістично маркована.

Тропи.

Стилістичні фігури.

Образна система.

Ключові образи.

Загальна образна структура.

Тема і мотив[и].

Мистецька ідея.

Формо-змістова єдність

Композиція, сюжет, художня мова.

Тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії.

Єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик. Твір як цілість.

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

11 Клас

Літературний рід.

Вид.

Різновиди виду.

Із погляду систем віршування.

Із погляду стилю.

Жанр.

Різновиди жанру.

Загальнолітературні.

Національні.

Стильові.

Індивідуально-авторські.

Метрика.

Метр.

Розмір.

Система вирішування.

Строфіка.

Строфа проста чи канонізована.

Вид строфи.

Способи римування.

Види рим із погляду якості співзвуччя.

Засоби евфонії: звукопис (алітерація, асонанс), звуконаслідування.

Стилістика.

Прямий/переносний слововжиток.

Лексика нейтральна і стилістично маркована.

Тропи.

Стилістичні фігури.

Образна система

Ключові образи.

Загальна образна структура.

Тема і мотив[и].

Мистецька ідея.

Формо-змістова єдність

Композиція, сюжет, художня мова як змістова форма.

Тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії.

Єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик. Твір як цілість.

2.2.2. Короткий словник літературознавчих термінів

Алітерація (від лат. ad literae – до літери, у розумінні: відповідно до певної літери, до певного звука, звідки фр. alliteration – мова, насичена подібними чи однаковими звуками) – повторення приголосних звуків, переважно на початку слова, основний елемент фоніки.

Де Нам Наснились Ночі Неволі (Андрій Малишко).

Анапест – (від грец. anapaistos – обернений, зворотний стосовно дактиля) – це трискладова стопа, у якій наголошений склад іде після двох ненаголошених ( ﮞﮞ _).

Забіліла зима. Забіліла…

Їй раділа хіба дітвора.

Підоспіла нарешті наспіла

Святвечірня врочиста пора (Роман Лубківський).

Анафора (з грец. – піднесення) – єдинопочаток; повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

І за волошку в житі золотому (Микола Вінграновський).

Антитеза (з грец. – протиставлення) – зіставлення протилежних явищ, понять, характерів для посилення враження.

В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості (Леся Українка).

Амфібрахій – (від грец. amphibrachys, букв. – з обох боків короткі) − трискладова стопа з опорним складом всередині і неопорними на початку і наприкінці.У силабо-тонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (ﮞ _ ﮞ).

Опівночі айстри в саду розцвіли…

Умились росою, вінки одягли (Олександр Олесь).

Асонанс – (фр. assonanse – співзвуччя, від лат.  assonantia – відголос) повторення всередині віршованого рядка того самого голосного, переважно наголошеного з метою посилення милозвучності мови:

Чорнозем пІдвІвся І дИвИться в вІчІ,

І крИвИть облИччя в крИвавИй свІй смІх (Павло Тичина).

Афоризм – короткий, влучний, нерідко парадоксальний вислів, що виражає глибоку узагальнену думку:

Здається ж, люди, все у них людське,

Але душа ще з дерева не злізла (Ліна Костенко).

Балада (з латин. – танцюю) – віршований ліро-епічний твір фантастичного, історичного або героїчного змісту. Гострота, часом трагічність сюжету сполучається в ній з яскраво-ліричним забарвленням (балада «Тополя» Т. Шевченка).

Бароко (з італ. – дивний, химерний) – стиль у європейському мистецтві наприкінці XVI – у середині XVIII ст., що становив перехідний етап від мистецтва раннього Відродження (Ренесансу) до класицизму і був дуже поширеним у багатьох країнах. Для бароко характерні підкреслена урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів. образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму, прагненням вразити читача (творчість І. Величковського, Г. Сковороди).

Білий вірш – віршовані твори без рим у новоєвропейській силабічній та силабо-тонічній системах віршування. У тих національних системах віршування, де рима не має ритмічного значення або застосовується непослідовно, наприклад, в античній метриці цей термін відсутній.

Бурлеск (з італ. – жарт) – жанр гумористичної пародійної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладено в «зниженому» тоні, або, навпаки, про буденне говориться піднесено. Бурлескна традиція розвивалася в українських великодніх, різдвяних та інших віршах, у народній творчості. Бурлеск є однією з жанрових ознак «Енеїди» І. Котляревського.

Віршування (від лат. versus – вірш), версифікація – система законів і норм віршування, яка склалась у певній національній мові за певних історичних умов. Віршована мова відрізняється від прозової тим, що в першій текст членується на відносно короткі відрізки, які є співвідносними один з одним. Прозу також членують на такти (колони), але там це членування не є заданим і завжди збігається із синтаксисом.

Тверде членування на співмірні відрізки (яке задане у фольклорній поезії мелодією, а в писемній – частіше графікою) є обов’язковою й достатньою ознакою віршованого тексту. Завдяки цьому тексти, що не мають ніякої іншої органіки, сприймаються як поезії, оскільки набувають характерну віршову інтонацію.

Щоб підкреслити співмірність рядків, їх зазвичай упорядковують за наявністю тих або тих звукових елементів. Основною одиницею співмірності вірша в усіх мовах є склад. Основні звукові характеристики складу – висота, тривалість, сила. Упорядковуватися може як загальна кількість складів (силабічне В.), так і кількість складів певної висоти (мелодичне В.), тривалості (квантитативне, або метричне В.) та сили (тонічне В.)

Вільний вірш, верлібр (від фр. vers libre – вільний вірш) – система віршових рядків, ритмічна єдність яких ґрунтується лише на інтонаційній подібності. Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи: у них різна кількість наголосів і розташування їх довільне.

Над Києвом – золотий гомін,

І голуби, і сонце.

Внизу –

Дніпро торкає струни…

Предки (Павло Тичина).

Гротеск (з фр. – смішний, незвичайний, химерний) – сатиричний художній прийом у мистецтві та літературі, заснований на нарочитому карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним, смішним. Гротеск — вищий ступінь комічного. Напр.: вихід царя і цариці в поемі «Сон» Т. Шевченка

Гумор (з латин. – волога, рідина) – 1) Художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті зображається в доброзичливому, жартівливому тоні. Цим гумор відрізняється від сатири – цілковитого заперечення й різкого осміяння зображуваного. 2) Гумор – різновид комічного; відображення смішного в доброзичливому тоні.

Гумор піддає добродушному осміюванню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Напр.: «Дещо з українознавства» Остапа Вишні.

Дактиль (з грец. – палець; міра довжини) – у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з наголосом на першому складі ( _ ﮞ ﮞ).

В райдугу чайка летіла.

Хмара спливала на схід.

Може б, і ти захотіла

Чайці податися вслід? (Леонід Первомайський).

Дистих (від грец. distichos) – один з основних видів строфи; термін найчастіше використовують лише для визначення ускладненої форми двовірша – елегійного дистиха, неримованої строфи, першим рядком якої є дактилохореїчний гекзаметр, а другим – пентаметр.

Допоміжна стопа (службова) – усталене визначення тих видів силабо-тонічних стоп, які не можуть самостійно оформити цілий віршований рядок. В античному віршознавстві це тільки пірихій. У силабо-тоніці це також і такі стопи, як спондей, молос, антибакхій, молос, антибакхій, амфімакр, бакхій, що передбачають у цій системі віршування наявність позасхемних наголосів.

Драма (з грец. – дія) – у широкому значенні слова – це один з основних родів художньої літератури, який відрізняється від епосу й лірики тим, що розкриває явища життя й характери героїв через розмови дійових осіб (діалоги та монологи) і призначений для сценічного втілення.

Драма як літературний рід має три основні види: власне драма, трагедія, комедія.

Драма у вужчому значенні слова – це один із трьох основних видів (жанрів) драматургії (власне драма).

Драма (власне драма) – такий драматичний твір, в основу якого покладено хоч і гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання героїв, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутнє сатиричне змалювання подій і персонажів. Розрізняють такі різновиди (підвиди, піджанри) драми: історична, героїчна, побутова, психологічна та інші («Назар Стодоля» Т. Шевченка; «Наймичка» І. Карпенка-Карого; «Наталка Полтавка» І. Котляревського).

Думи – вид українського народного героїчного епосу; це великі пісенно-розповідні твори про важливі історичні події (починаючи з XV ст.) і героїв цих подій. Виконуються народними співцями-кобзарями й лірниками переважно сольним співом і речитативом (співом-декламацією) у супроводі кобзи, бандури, ліри («Дума про козака Голоту», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка»).

Елегія (з грец. журлива пісня) – один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, туги («Елегія про перстень ночі» Богдана-Ігоря Антонича).

Епілог (з грец. – висновок, післямова, міркування) – заключна частина твору, у якій розповідається про долю головних героїв після того, коли основні протиріччя, проблеми вирішилися. Епілог безпосередньо не належить до розвитку конфлікту твору, але робить характеристику персонажів повнішою.

Епіфора (з грец. – повторення, перенесення) – явище, протилежне анафорі (єдинопочатку): стилістичний прийом, який полягає в повторенні однакових висловів, слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршових рядків, строф чи речень із метою посилення виразності й музичності поетичної мови.

Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, славим день.

Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм: день! День (Павло Тичина).

Епос (з грец. – слово, розповідь) – 1) Сукупність народних героїчних пісень, оповідей, поем. 2) Один із трьох основних родів художньої літератури (поряд із лірикою й драмою). Епічні твори − розповідні. У них життя змальоване у формі авторської розповіді про людей і події. В епічних творах широко й багатогранно відтворено життєві явища, події представлені в минулому часі як такі, що відбулися.

Сучасний епос не відгороджений якоюсь стіною від лірики й драми. Тут є ліричні відступи, драматичні епізоди з монологами й діалогами.

Основні епічні жанри: роман, повість, оповідання, казка, новела, нарис та ін.

Імпресіонізм (з фр. – враження) – течія модернізму в мистецтві й літературі другої половини XIX – початку XX ст.

Психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєві враження, особливий лаконізм прози, її ритмічність, збільшена увага до кольорів і звуків, до яскравих деталей і водночас відмова від великих соціальних проблем характеризували письменників-імпресіоністів («Intermezzo» М. Коцюбинського).

Інвектива (з латин. – лайлива промова) – твір, найчастіше вірш, гостро спрямований проти певних соціальних сил, осіб чи явищ, сповнений різко висловлених звинувачень, одвертого осуду.

Інверсія (з латин. – перевертання, перестановка) – одна з фігур поетичної мови: зміна узвичаєного порядку слів у реченні з метою виокремлення тих чи тих його членів, посилення художньої виразності (підмет стоїть перед присудком, означення після означуваного слова, обставина перед присудком).

Ріки манила прохолода синя,

Забута пісня аж у саме серце,

І матіола п’янко попросила

Зібрати щастя в золоте відерце (В. Беля).

Іронія (з грец. – удавання, глузування) – вид тропа, де зовнішня форма вислову суперечить змістові, це прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говорять у позитивному плані чи навіть захопленому тоні, а мають на увазі зовсім інше.

Од молдаванина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! (Тарас Шевченко).

(Благоденствувати – жити в благополуччі, щасливо).

Катрен (від лат. guattuor – чотири) – строфа з чотирьох рядків, незалежно від того, як ці рядки римуються між собою.

Класицизм (з латин. – зразковий) – напрям у європейській літературі та мистецтві XVII−XVIII ст. Для класицизму характерна орієнтація на художню літературу античності, яка була проголошена ідеальною, класичною (зразковою), гідною наслідування.

Для класицизму характерний також раціоналізм, прагнення побудувати мистецтво на засадах розуму, порвати з релігійною схоластикою; нормативність, сувора регламентація літератури й мистецтва, прагнення встановити для них непорушні закони й правила.

Для класицизму характерне прагнення до аристократизму. Щоб догодити смакам панівних класів, треба було підняти літературу над буденністю, утілювати в ній «високий», ідеально прекрасний зміст. А це часто призводило до штучності й високопарності, до відгородження від життя, побуту й мови народу, від фольклору. Основними жанрами літератури класицизму були трагедія, ода. епічна поема.

Клаузула (від лат. clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка незалежно від віршового розміру, яким написано твір. Вимірюється складами. Звичайно відрізняється підвищеною врегульованістю, тобто має тенденцію до твердого розташування довгот чи наголосів.

За кількістю ненаголошених складів після останнього наголосу розрізняють: чоловічі – на 1-му складі від наголосу (хмарочОс), жіночі – на 2-му (хмАри), дактилічні – на 3-му (захмАрений), гіпердактилічні – на 4-му (найзахмАреніший) та ін.

Комедія (з грец. – весела процесія з музикою і піснями) – один із трьох видів драми. У комедії висміюються негативні риси й властивості людей, явищ соціального й побутового життя. Особливістю комедії є те, що в ній відображена драматична боротьба, яка викликає сміх, заперечне ставлення до характерів, прагнень осіб або до їхніх прийомів боротьби. За основу комічного взято суперечність між новим і старим, народжуваним і тим, що відмирає («Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Мина Мазайло» М. Куліша).

Лейтмотив (з нім. – основна тема, думка, провідний мотив) – основна думка, тема, що проходить через художній твір чи наукову працю й підкреслює головну ідею.

Лірика (з грец. – струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого в Стародавній Греції виконували пісні й вірші) – один з основних літературних родів (разом з епосом і драмою), у якому життя відображене через передавання почуттів, думок, переживань людини в певних обставинах, під впливом певних подій. Специфікою лірики є те, що в ній з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора або ліричного героя до об’єкта зображення. Жанри лірики: пісня, елегія, посилання, медитація, гімн, ідилія, мадригал, епіталама, сатира, ліричний портрет, етюд, ода, епіграма та ін.

За основним змістом ліричні вірші погруповані так: громадянська (політична) лірика, пейзажна, філософська, інтимна особиста) та ін.

Ліричний герой – особа, думки і почуття якої виражені в ліриці, друге ліричне Я поета (ліричний герой не ототожнюється з поетом, він живе своїм життям у новій художній дійсності).

Ліро-епічний твір – такий віршований художній твір, у якому йдеться про вчинки персонажів (наявний сюжет) і водночас у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків, до героїв твору (ліричні відступи). Отже, в одному творі поєднані епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма та ліризм.

Основні ліро-епічні жанри: поема, віршований роман, байка, балада, легенда, співомовка.

Літота (з грец. – простота) – один із засобів підсилення виразності мови; троп, протилежний гіперболі, побудований на применшенні тієї чи тієї ознаки описуваного предмета, явища, дії. Наприклад: ноги тонісінькі, як олівці; старенька, маленька, ледве од землі видно; до села рукою подати.

Медитація (з латин. – роздуми)– жанрова форма філософської лірики, у якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі тощо.

Метафора (з грец. – перенесення) – один з основних тропів: слово чи словосполучення, яке на основі уподібнення / розподібнення розкриває сутність й особливості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета.

Вечір упав кавуном смугастим,

і мати винесла під хату столика (В. Голобородько).

Метонімія (з грец. – перейменування) – один із тропів: поетичний вислів, у якому на основі суміжності одна назва замінена іншою, що перебуває з нею у якомусь зв’язку (читаю Франка – твори Франка; ходити в шовках — в одязі з шовку; Київ вітав переможців – люди Києва; до мене усміхнулись карі оченята – дівчина з карими очима).

Метр (від грец. metron – міра, розмір) – 1) найбільш загальна схема звукового ритму вірша; 2) будь-яка система віршування.

Модернізм (фр. moderne – сучасний, найновіший) – естетично-художнє явище, що позначає сукупність літературних течій (неокласицизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм та ін.), які виникли на межі XIX−XX ст. у Франції, згодом поширилися в інших європейських країнах. Йому притаманні такі основні риси, як увага до естетичних цінностей, а не до суспільних потреб, обстоювання справжньої свободи творчості, орієнтація на кращі зразки європейської літератури, а також формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Крім того, кожна стильова модерністська течія на українському ґрунті була відмінною від аналогічної в європейській літературі. Так, творчість М. Коцюбинського, В. Стефаника, Г. Косинки позначена рисами імпресіонізму, проте письменники, зображуючи події, «пропускають» їх не через власне «я», як це було в літературі західній, а через душі дійових осіб. Українські футуристи, на відміну від італійських, не оспівували війн, але заперечували літературну класику й мистецтво взагалі. Основоположник українського футуризму М. Семенко, наприклад, стверджував, що для нього не існує авторитетів, традицій, він «сам собі предок». Проте М. Семенко чимало зробив для оновлення українського віршування.

Молос, або тримакр – в античному віршознавстві трискладова стопа, що в силабо-тоніці перетворилася на допоміжну (службову) з наголосом на кожному складі:

Скорпіоном язик твій був нам... ﮞﮞ –ﮞﮞ−− − −

(Леся Українка. „Народ до пророка”)

В українському віршуванні наголос на першому чи останньо складі М. може бути побічним.

Моностих (від грец. monos – один, stichos – вірш) – поетичний твір з одного рядка (зазвичай поширеного віршованого розміру, який можна легко впізнати).

Деякі дослідники (В. Марков, І. Качуровський, А. Ткаченко) кваліфікують М. як найпростіший вид строфи. Більшість науковців не включають його до переліку строф, починаючи в цьому плані із дистиха.

Мотив (з італ. – привід, спонукання) – у літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору. Кажуть: основні мотиви лірики Ліни Костенко (а не теми). В епічних і драматичних творах іноді мотивами називають ті другорядні теми, які доповнюють і поглиблюють основну тему.

Новела (з латин. – новий) – невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням; набув особливого поширення в українській літературі наприкінці XIX ст. («Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника).

Оксиморон, або оксюморон (з грец. – дотепний, гострий і безглуздий )– літературно-поетичний прийом; поєднання протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення (дзвінка тиша, сумне весілля).

Грає кобзар, виспівує,

Аж лихо сміється (Тарас Шевченко).

Оповідання – невеликий за розміром розповідний художній твір здебільшого про одну або кілька подій у житті людини (іноді декількох людей). Характери персонажів в оповіданні зображено у сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало, і вони стислі. Розповідь часто ведеться від особи оповідача.

Паралелізм (з грец. – той, що йде поряд) – фігура поетичної мови: паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії.

Найогидніші очі порожні

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста (Василь Симоненко).

Перехресне римування – римування в чотиривірші, коли перший рядок римується з третім, а другий – із четвертим (формула: абаб), при цьому найчастіше чергуються чоловіча й жіноча рими.

Діти сплять, і тиша, як струна,

Лагідно видзвонює над ними.

На екрані синього вікна

Ніч цвіте зірками золотими (Микола Луків).

Персоніфікація (з латин. – особа і робити) – вид метафори, образний вислів, у якому ознаки істоти, людини переносять на неживий предмет, явище.

Стара черемха заздро поглядала

На першу вишню, визрілу несміло,

А літо, мов на крилах, колихало

Надій людських гармонію стосилу (В. Беля).

Пірихій (від грец. purrhichios, етимологію слова не встановлено) – службова двоскладова стопа з обома ненаголошеними складами (ﮞ ﮞ ).

Повість – один із видів епосу, розповідний художній твір, у якому широко змальовано життя одного чи кількох героїв протягом досить тривалого або важливого за подіями часу. Напр.: «Кайдашева сімя» І. Нечуя-Левицького.

Поема (з грец. – твір, творіння) – великий, здебільшого ліро-епічний віршований твір, у якому зображено важливі події, яскраві, сильні людські характери, зображення подій супроводжується авторськими відступами.

Поемі властиве глибоке розкриття почуттів персонажів, психологізм, великий ліризм, навіть патетичність мови. Важливу роль у ліро-епічній поемі відіграє ліричний герой. Характери персонажів зображені в розвиткові, але головну увагу приділено провідним рисам характеру та найбільш гострим зіткненням і переживанням. Напр.: «Мазепа» В. Сосюри.

Порівняння – художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставлене з іншим, чимось до нього схожим.

Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки (Оксана Іваненко).

Притча – старовинна назва повчальних алегоричних оповідань із чітко висловленою мораллю.

Пролог (з грец. – перед і слово) – вступ до літературних творів різних жанрів. Здебільшого такий окремий розділ художнього твору, де автор ознайомлює читачів з фактами, що мали місце задовго до початку подій, покладених в основу сюжету, подає якусь історичну паралель, створює загальний настрій, готує до розуміння того, про що йтиме мова далі.

Реалізм (з латин. – суттєвий, дійсний) – художній метод, що полягає в правдивому, об’єктивному й усебічному відображенні дійсності засобами, властивими тому чи тому виду мистецтва. Мета реалізму − пізнання світу і його художнє відображення. Основним принципом реалістичного мистецтва є типізація − художнє узагальнення життєвих явищ і людських характерів. Для реалізму характерний конкретно-історичний підхід до явищ життя − історизм. Образ людини митець-реаліст подає як явище соціальне, що розвивається залежно від змін суспільного життя.

Речитатив (з латин. – читати вголос, декламувати) – поєднання співу й декламації, наспівна декламація, протяжне проказування, засноване на емоційно забарвлених мовних інтонаціях, підвищеннях і пониженнях голосу, паузах тощо. Українські народні думи виконують речитативом у супроводі бандури чи ліри.

Рима (з грец. – ритм, такт) – співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало! (Леся Українка).

Риторичне звертання – одна з поетичних фігур: таке звертання, яким письменник привертає увагу до якогось явища, висловлює своє ставлення до нього, досягає сильнішого забарвлення мови. Риторичні звертання можуть бути спрямовані до відсутніх людей, персонажів твору, різних предметів і явищ.

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч? (Леся Українка).

Риторичний оклик – окличне речення, яке служить для образного вираження якогось сильного почуття – радості, захоплення, гніву, відчаю тощо.

Люблю весну, та хто її не любить

На цій чудесній, радісній землі! (В. Сосюра).

Роман – складний за побудовою і великий за обсягом епічний прозовий (зрідка віршований) із багатьма сюжетними лініями твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно і в розвитку зображені персонажі, кількість яких часто значна. Напр.: «Перехресні стежки» І. Франка.

Романтизм – це літературний напрям, який виник наприкінці ХУІІІ ст у Німеччині, Англії, Франції, на початку ХІХ ст у Польщі, Росії, а також в Україні. Провідними тут були мотиви «світової туги», трагічної долі особистості, розрив між ідеалом і дійсністю, коли реальній дійсності, яка не задовольняє митця, протиставлено картини життя бажаного, витвореного мрією. Представники українського романтизму – А. Метлинський, П. Куліш, В. Забіла та ін.

Сарказм (з грец. – розриваю м’ясо) – їдке, викривальне, іноді гірке глузування, особливо дошкульна викривальна насмішка. Сарказм близький до іронії, але не має переносного (прихованого) значення, виражається більш відверто. Він спрямований на явища не тільки смішні, а й дуже шкідливі. Багато сарказму, наприклад, у поемі Т. Шевченка «Кавказ»:

Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам — царям

Слава!

Сатира (з латин. – суміш, усяка всячина) – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в різкому осміюванні негативного. У вузькому розумінні сатира – вірші викривального характеру.

Сентименталізм (з фр. – почуття, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини XVIII ст., що розвивався як заперечення класицизму з його аристократизмом, орієнтацією на античність, суворою регламентацією тощо. Сентименталісти надавали великої ваги почуттям і пристрастям простої людини, ставили своїм завданням розчулити читача, викликати в нього співчуття до нещасної долі персонажів, іноді надто перебільшували почуття й доходили до сльозливості. Напр.: «Бедная Лиза» Н. Карамзина, «Маруся» Г. Квітки-Основяненка.

Символ (з грец. – знак, натяк) – один із поетичних тропів: умовне означення якогось явища чи поняття іншим на основі подібності, щоб стисло і яскраво передати якусь ідею (образ Прометея в сатирі Т. Шевченка «Кавказ» – символ нескореності, безсмертя народу, його незламного прагнення до волі. У І. Франка символічні образи каменярів, беркута, змія-полоза. Собор – символ духовності в О. Гончара).

Синекдоха (з грец. – разом і переймання) – один із тропів: художній вислів, заснований на заміні множини одниною або назви цілого предмета назвою його частини (білий парус – парусний човен).

Спондей (від грец. spondeios) – службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами ( _ _ ).

Сюжет (з фр. – предмет, тема) – подія чи система подій, у яких розкриваються характери й розв’язуються суперечності між ними.

У сюжеті визначають п’ять основних елементів: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку.

Експозиція (з латин. – виклад, опис) – та частина твору, де повідомляється про час, місце подій, про дійових осіб, взаємини між ними тощо.

Зав’язка – перше зіткнення героїв, виявлення суперечностей між ними.

Розвиток дії – одна або декілька подій, у розгортанні яких виявляються характери дійових осіб, розвивається суперечність між ними.

Кульмінація (з латин. – вершина) – найбільше загострення суперечностей, у яких найширше розкрито характери.

Розв’язка – те місце у творі, де суперечність розв’язується, розвиток дії завершується.

Травестія (з італ. – переодягати) — один із різновидів гумористичної поезії, у якому пародійний ефект досягається шляхом «перелицьовування»: перевдягання героїв, перенесення їх з однієї епохи в іншу, з одного середовища в інше («Енеїда» І. Котляревського).

Трагедія (із грец. – козел і пісня) – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиренний конфлікт, зіткнення протилежних суспільних явищ, різних світоглядів, принципів і поглядів на певні життєві явища, відхід героя від поглядів й устремлінь народу («Сава Чалий» І. Карпенка-Карого).

Троп (із грец. – зворот) – слова чи вислови, ужиті в переносному, образному значенні (метафора, гіпербола, літота тощо): «спить-дрімає земля», «плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи...» (М. Коцюбинський).

Хорей (із грец. – танцювальний, від choros – хор) – двоскладова стопа з наголосом на першому складі ( _ ﮞ).

Сніг колючий, ніби трина,

Йде зима й бескидами гуде.

Яворові сниться яворина

Та її кохання молоде (Д. Павличко).

Ямб (з грец. – назва музичного інструмента, від jambike) – двоскладова стопа з наголосом на другому складі ( ﮞ _ ).

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова уже були чиїмись (Ліна Костенко).

РОЗДІЛ ІІІ

ОРІЄНТОВНІ ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТА ОБЛАСНОГО (ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ) ЕТАПІВ ОЛІМПІАДИ

3.1. Завдання обласного етапу олімпіади

Українська мова

8 клас

Варіант 1

1. Запишіть речення, виконайте повний синтаксичний розбір (підкресліть члени речення, дайте загальну характеристику простого речення, схарактеризуйте члени речення і засоби їх вираження). Виконайте морфемний, словотворчий, морфологічний розбір виділеного слова.

Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко).

10 балів

2. Доберіть фразеологізми і згрупуйте за джерелами походження (по 2-3 приклади). Найчастіше вживаний у вашому мовленні фразеологізм уведіть у речення.

5 балів

3. Вставте замість крапок єдино можливе для цього випадку дієслово.

Усі свідомі громадяни країни ..... активну участь у розбудові її державності.

Бажано було б ..... термінових заходів щодо поліпшення умов праці та відпочинку молоді.

Конференція закінчилася, і настав час ..... підсумки її роботи.

Дуже багато ..... до уваги складність конкретної дисципліни в навчальному плані.

Присутні на конференції журналісти ..... свою незгоду щодо заборони публікації матеріалів конференції.

5 балів

4. Складіть діалог на тему «Новина», використавши подані слова: Ілля, Ганна, добридень, помагайбі, овва, їй-богу, їй-право.

5 балів

Усього 25 балів

Варіант 2

1. Запишіть речення, виконайте повний синтаксичний розбір (підкресліть члени речення, дайте загальну характеристику простого речення, схарактеризуйте члени речення і засоби їх вираження). Виконайте морфемний, словотворчий, морфологічний розбір виділеного слова.

Там будуть горіти до ранку всю ніч в туманних дзеркалах червоні троянди (О. Пахльовська).

10 балів

2. У формі називних речень складіть режим свого вихідного дня.

4 балів

3. Що таке мовний етикет? Які традиції українського народу відображено в правилах мовного етикету? Напишіть кілька прикладів різдвяних віншувань і побажань.

8 балів

4. Поясніть значення поданих фразеологізмів. Серед запропонованих стійких зворотів знайдіть синонімічний відповідник.

З незабитої лисиці шуби не пошиєш

А На городі бузина, а в Києві дядько.

В Не кажи гоп, поки не перескочиш.

С Язик без кісток: що хоче – лопоче.

Д Проти вітру піском не посиплеш.

Е З проса не видавиш молока.

Після дощичку в четвер

А Як рак на горі свисне.

В Шила в мішку не заховаєш.

С Як мокре горить.

Д Надія – хороший сніданок, але погана вечеря.

Е Якби з вашої руки та куль муки.

4 бали

5. Виберіть речення, у якому (яких) немає порушень норм сучасної української літературної мови. Помилкові конструкції відредагуйте.

А Довідка видана Івану Петровичу Костенко.

В Поїзд відходить у 7 годин 30 хвилин.

С Дощ зупинився, і в аудиторії відкрили вікна.

Д Рибалка була вдалою, і всі були дуже задоволені.

Е Закон набуває чинності з моменту підписання.

4 бали