Орієнтовна схема аналізу складного речення

1. Записати речення.

2. Визначити граматичні основи.

3. Пронумерувати предикативні частини.

4. Поставити запитання до підрядних частин.

5. Позначити сполучні засоби.

6. Підкреслити другорядні члени речення.

7. Накреслити структурну схему (схеми).

8. Дати загальну характеристику складного речення:

а) речення складне (можна зазначити, що воно багатокомпонентне, чи складної синтаксичної конструкції);

б) різновиди зв’язку (безсполучниковий, сполучниковий: сурядність, підрядність, різні види зв’язку);

в) тип підрядності (однорідна, неоднорідна супідрядність чи послідовна підрядність);

г) вид за метою висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне, спонукально-розповідне тощо;

д) за інтонацією: окличне чи неокличне.

9. З’ясувати структурно-семантичні типи складносурядних, складнопідрядних, безсполучникових речень, виокремлених на зовнішньому і внутрішньому рівнях членування.

10. Дати загальну характеристику компонентів складного речення як формально (умовно) простих речень за схемою:

а) формально просте речення;

б) двоскладне, односкладне (тип односкладного);

в)  поширене чи непоширене;

г) повне чи неповне;

ґ) неускладнене чи ускладнене (чим саме);

д) стверджувальне чи заперечне: загальнозаперечне, частковозаперечне.

11. Схарактеризувати члени речення й словосполучення однієї частини.

Зразок синтаксичного розбору складного речення представлено в додатку (Додаток В).

2.2. Літературний компонент олімпіадних завдань

Оволодіти комплексом знань про художню літературу, її теорію та історію, а також літературно-творчими вміннями і способами діяльності навчають учнів учителі-словесники. Чомусь серед школярів поширена думка, що необхідно знати способи розв’язання алгебраїчних рівнянь, закони фізики, хімічні формули, а от, відповідаючи з літератури, можна «викрутитись»: побільше гарних, пафосних слів, побільше словесної «водички» – і висока оцінка гарантована. Але це глибоко помилкова думка! Як і точні науки, літературознавство має свою термінологію, свій методологічний інструментарій. Тому логічними і своєчасними є методичні рекомендації щодо вивчення української літератури при підготовці учнів до олімпіад них змагань. Словесно-образну творчість потрібно не використовувати, а вдумливо й поступово пізнавати як мистецтво, що може стати добрим супутником на все життя.

Вивчення літератури в 11-річній школі має забезпечити розв’язання таких завдань:

1. засвоєння ключових літературних фактів, основних тенденцій розвитку літератури в різних країнах, зосібна й в Україні;

2. розуміння літератури як мистецтва слова та її місця серед інших видів мистецтва;

3. осмислення художніх творів, усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур;

4. з’ясування жанрів фольклорних та літературних творів: казки, балади, думи, пісні, оповідання, новели, повісті, роману, дилогії, трилогії, комедії, трагедії; власне драми; жанрових форм поетичних творів;

5. ознайомлення з основними літературознавчими термінами й поняттями: визначати жанр твору, його тему, ідею, композицію, сюжет, характеризувати образи-персонажі, знати віршові розміри;

6. здійснення аналізу організації (композиції) твору, своєрідності й активності використання тропів тощо;

7. уміння визначати індивідуальні риси стилю письменника, з’ясовувати місце і значення твору в історико-літературному процесі епохи, у творчості митця.

Олімпіадні завдання з української літератури для 9–11 (обласний етап – для 8−11) класів чітко структуровані: твір; запропоновані бліц-запитання, що мають на меті представити чіткі й лаконічні відповіді; незавершене речення-думка, що потребує свого правильного логічного продовження; розгорнута відповідь на теоретико-літературне запитання; цілісний літературознавчий аналіз поетичного твору або ж заповнення «паспорта» твору на основі особливостей художнього стилю уривка. Звичайно, така структура не є статичною і кожен рік її дещо змінюють.

Рекомендований посібник допоможе творчо обдарованій молоді зорієнтуватись у процесі підготовки до олімпіади з української літератури. Тут ураховано також побажання й зауваження, висловлені членами журі та експертами, які брали участь у роботі ХХУ Всеукраїнської олімпіади з української мови і літератури. Вони зазначають, що певні труднощі викликало 4-те завдання з літератури для 10-го класу, яке вимагало знань з теорії літератури про художньо-стильові напрями й течії. Обізнаність учні виявили, характеризуючи такі літературні напрями, як бароко, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм, але важким для них стало висвітлення змісту понять класицизму й постмодернізму. Це доводить, що стан викладання теорії літератури в школі щонайменше потребує вдосконалення, а це вимагає додаткових зусиль, спрямованих на підготовку вчителів. Простіше кажучи, учителі «не люблять» теорію літератури, і це ставлення, згідно з висловлюванням професора Фелікса Штейнбука, у чуттєвий спосіб позначається на рівні знань учнів.

Науковці акцентують вдало дібране п’яте завдання для десятикласників, яке потребувало від учнів уміння скласти «паспорт» твору. Водночас зауважують, що старшокласники часто не могли визначити автора художнього тексту. Уривок з новели «Інтермецо» приписували О. Кобилянській чи І. Франкові, що й спричинювало оцінювання роботи на нуль балів. Таких робіт було 10 із 45.

Написання твору потребує особливої уваги учнів, оскільки вони повинні виявити глибоку обізнаність у сфері мистецтва слова, уміння робити висновки й узагальнення, використовувати цитати, передавати своє ставлення до певної літературознавчої проблеми, до персонажа художнього твору чи до творчості письменника загалом. Часто учні запитують, чи обов’язково використовувати епіграф до твору. Багатолітній досвід переконує, що епіграф до роботи писати бажано, але не обов’язково. Це не впливає на оцінку. Свої думки потрібно висловлювати чітко, конкретно, дотримуючись абзаців і плавних логічних переходів від однієї частини твору до іншої.

Окрім тематики творів з української літератури та зразків їхнього написання, на які може орієнтуватись учень у процесі підготовки до олімпіади з української літератури, у посібнику розміщено «Короткий словник літературознавчих термінів» і декілька схем системного аналізу поетичного твору, що віддзеркалює концептуальну настанову методичних рекомендацій з літератури: показати на практиці нерозривність, з одного боку, теоретичних і практичних знань, а з іншого – єдність форми і змісту твору, що повинна зберігатися як у процесі аналізу всіх його рівнів, так і при дослідженні окремих аспектів художнього тексту.

У схемах цілісного літературознавчого аналізу твору ми пропонуємо кожний значущий елемент художнього тексту розглядати як певний момент становлення й розгортання цілого, як своєрідне вираження внутрішньої єдності. Зрозуміло, що для оволодіння навичками такого аналізу віршованого твору необхідно дуже добре засвоїти весь основний комплекс теоретичних знань з обов’язковим закріпленням їх на практиці. З урахуванням такої необхідності поєднання теоретичних знань із набуттям практичних навичок укладено матеріал із літератури.

Аналізуючи композицію тексту, варто пам’ятати, що в ліричному творі сюжет витіснений на задній план, натомість усю увагу зосереджено на розвитку почуття. Виокремлюють такі композиційні етапи розгортання почуття:

а) вихідний момент розвитку почуття;

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (можлива);

г) резюме, або авторський висновок.

Найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя. Недосвідчений читач зазвичай ототожнює ліричного героя з автором, або ж у творі з безособовою формою авторської присутності загалом не помічає автора. Зазвичай поет представляє цей образ від імені першої особи – «Я». З образом героя тісно переплетений образ автора, тобто змодельоване письменником уявлення про себе, «маска», співвідносна з письменником, але не тотожна йому. Зразок ідейно-художнього аналізу ліричного твору представлено в додатку (Додаток Г).