7. Особливості синтаксичного розбору речення.

Одним із найефективніших методичних прийомів закріплення знань із синтаксису української мови є синтаксичний розбір. Його використання допомагає краще усвідомити специфіку синтаксичних явищ, виробити навички застосовувати теоретичні знання на практиці, розвивати аналітичні здібності учнів, здійснювати закріплення, систематизацію й узагальнення матеріалу, а також здійснювати контроль і самоконтроль. Невипадково виконання синтаксичного розбору речення є обов’язковим компонентом олімпіадних завдань з української мови.

Синтаксичний розбір має низку різновидів, що залежить від кількості виокремлюваних синтаксичних одиниць. Традиційно розрізняють такі основні одиниці синтаксису: словосполучення, просте речення (ускладнене й неускладнене), складне речення (неускладнене: складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове й ускладнене (складна синтаксична конструкція, або багатокомпонентне складне речення)). Характерно, що аналіз кожної синтаксичної одиниці вищого рівня передбачає й характеристику простішої (так, синтаксичний розбір простого речення включає аналіз словосполучень, розбір складного речення – характеристику кожної частини як формально простого речення і т. ін.).

Синтаксичний розбір речення – це вид мовного розбору, у процесі якого дають загальну характеристику речення та аналізують його структурні компоненти.

Під час виконання синтаксичного розбору простого речення значну роль відведено послідовності його характеристики, оскільки науково осмислений аналіз речення допоможе виключити небажані елементи механічного заучування.

У методичних посібниках та підручниках синтаксичний розбір простого речення пропонують виконувати за схемами, які різняться між собою не кількістю диференційних ознак, а послідовністю характеристики. Так, частина мовознавців і методистів пропонує починати аналіз речення (як простого, так і складного) з характеристики його за метою висловлювання та за інтонацією, мотивуючи це тим, що наше мовлення завжди викликане якоюсь потребою: конструктивно оформленого речення як такого ще немає, а його цільова та інтонаційна настанова вже запрограмована.

Пропонований у посібнику варіант синтаксичного розбору простого речення (а також предикативної частини як формально простого речення) ураховує інший підхід, згідно з яким спочатку виокремлюємо граматичну основу й характеризуємо речення за наявністю / відсутністю головних членів речення, оскільки це дасть змогу визначити різновид речення за будовою (просте чи складне) і з’ясувати його структурні особливості. Потребує уточнення й послідовність виокремлення інших ознак: за наявністю другорядних членів речення логічніше, на нашу думку, характеризувати перед з’ясуванням його різновиду за наявністю обов’язкових членів речення.

Синтаксичний розбір складного речення включає визначення його специфічних ознак як одиниці вищого, порівняно з простим реченням, рівня, а також характеристику кожної частини як формально простого речення та аналіз словосполучень, компонентами яких є аналізовані члени речення.

Досвід перевірки учнівських конкурсних завдань засвідчив різнобій схем синтаксичного розбору, що й спричинило потребу уніфікації вимог та вироблення оптимального варіанта синтаксичного аналізу з урахуванням вищого рівня філологічної підготовки учнів-конкурсантів. Пропонований варіант не претендує на вичерпність, проте деяких недоречностей у ньому вдалося уникнути. На нашу думку, найбільшим недоліком є те, що часто сплутують різні види розборів, видаючи їх за синтаксичний. Не варто перевантажувати синтаксичний аналіз частковим або й повним морфологічним (для синтаксичного розбору суттєвими є лише ті морфологічні ознаки, які прогнозують різновид члена речення: для підмета й додатка – це частиновна належність та відмінок, для обставини й означення – лише частиномовне вираження, для присудка (простого дієслівного) – граматичні категорії способу й часу (у дійсному способі) тощо. Для розбору потрібно пропонувати пунктуаційно оформлене речення, що дасть змогу уникнути варіантності