14. Розрізнення односкладних і двоскладних речень

1. Розрізнення односкладних дієслівних і двоскладних неповних базується на можливості / неможливості встановити підмет та на врахуванні засобів вираження присудка:

а) якщо з контексту можна встановити підмет, то, незалежно від засобів вираження присудка, це двоскладне неповне (пор.: Посадили над козаком явір та ялину (Т. Шевченко) (односкладне неозначено-особове). – Прийшли батько й сестри. Посадили над козаком явір та ялину (двоскладне неповне));

б) якщо з контексту не можна встановити підмет, то потрібно враховувати засоби вираження головного члена речення: двоскладним неповним буде речення, у якому присудок виражений дієсловом минулого часу однини, ІІІ особи однини та умовного способу, напр.: Прийшов поговорити з лісом (двоскладне неповне).

2. Розрізнення односкладних називних і двоскладних неповних базується на наявності / відсутності другорядних членів речення групи присудка (обставини, додатка): якщо при підметі є обставина або додаток, то це двоскладне неповне, якщо лише означення або відсутні поширювачі, то це односкладне називне, напр.: Дощ. Весняний дощ (односкладні називні). Надворі дощ (двоскладне неповне).

3. Розрізнення односкладних називних і двоскладних повних речень базується на врахуванні синтаксичної функції наявних у реченні прикметників (дієприкметників, числівників, займенників). Традиційно препозитивний прикметник виконує роль означення, а постпозитивний – присудка, напр.: Чудовий день (називне). – День чудовий (двоскладне повне).

Однак часто (особливо в поетичному тексті) препозитивна прикметникова форма виконує роль присудка, зокрема:

а) якщо прикметник (дієприкметник тощо) є компонентом головної частини складнопідрядного обставинного речення або першої частини безсполучникового неоднорідного складу, напр.: У всякого своя доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує... (Т. Шевченко); Страшні слова, коли вони мовчать… (Л. Костенко);

б) якщо при підметі є інші поширювачі, найчастіше означення, виражене вказівним займенником, напр.: Благословен той день і час... (М. Рильський);

в) якщо при прикметникові є підсилювальна частка, напр.: Ой яка чудова українська мова! (О. Підсуха)

15. За ускладненістю структури речення поділяють на неускладнені й ускладнені. Ускладнене просте речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно постає простим реченням, протиставленим складному як одиниця монопредикативна одиниці поліпредикативній.

У сучасній українській мові наявні декілька семантико-синтаксичних моделей ускладнення:

1) речення з однорідними членами, напр.: Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим (Л. Костенко);

2) речення з відокремленими членами, напр.: Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь… (М. Коцюбинський);

3) речення зі звертаннями, напр.: Де зараз ви, кати мого народу? (В. Симоненко);

4) речення зі вставними і вставленими одиницями, напр.: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, – цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, – хоча, власне, думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар);

5) речення з уточнювальними другорядними членами (здебільшого уточнювальні члени аналізують серед відокремлених): Отут в роздоллі, біля гаю, Хороші дні пливуть мої (М. Стельмах).

Найтиповіша помилка, яку допускають під час синтаксичного аналізу простого ускладненого речення, – це сплутування ускладнювальних структурних компонентів із засобами їх вираження. Так, аналіз речення з відокремленими членами повинен містити таку характеристику: ускладнене відокремленим означенням, вираженим дієприкметниковим зворотом (а не *ускладнене дієприкметниковим зворотом).