2.1.4.2. Просте речення

Основні поняття: двоскладне речення, односкладне речення (означено-особове, узагальнено-особове, неозначено-особове, безосособове, називне); поширене, непоширене; повне, неповне; неускладнене, ускладнене; стверджувальне, заперечне; розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне; простий підмет, складений підмет, простий дієслівний присудок, складений дієслівний присудок, складений іменний присудок, ускладнені форми присудків; прямий додаток, непрямий додаток; узгоджене означення, неузгоджене означення, прикладка; обставина способу дії, обставина міри і ступеня, обставина часу, обставина місця, обставина причини, обставина мети, обставина умови, обставина допусту.

1. Двоскладне речення – це просте речення, що має словесно виражені обидва головні члени (підмет і присудок), поєднані предикативним зв’язком.

Підмет – це головний член двоскладного речення, який указує на носія предикативної ознаки (дії, процесу, стану тощо) і перебуває в предикативному зв’язку з іншим головним членом – присудком. За способом вираження підмет може бути простим і складеним.

Підмет

простий

складений

Морфологізований (виражений іменником або займенником у наз. відм.); Неморфологізований (виражений субстантивованими словами, ужитими в значенні іменника)

кількісно-іменниковий: а) „числівник + іменник”: три тополі, двоє музик; б) „ім. кількісної семантики + ім.”: третина учнів, пара коней; в) „ім. зі значенням групи, міри, сукупності, обсягу у наз. відм. + ім. у род. відм.”: кілограм цукру, отара овець; г) словосполучення, де немає жодного слова в наз. відм.: більше третини учнів, понад десять осіб; соціативний, побудований за моделлю: „ім. у наз. відм. + ім. в ор. відм. із прийменником з” (причому присудок має бути в множині): прийшли мати з сином (пор.: прийшла мати з сином); зі значенням вибірності: „ім. (займ.) у наз. відм. + ім. (займ.) у род. відм. із прийм. з”: кожен з нас; синтаксично й семантично неподільний (виражений нечленованим словосполученням чи цілим реченням): Тарас Шевченко, Емський указ, бути людиною.

2. Присудок – це головний член двоскладного речення, який виражає предикативну ознаку підмета й перебуває з ним у синтаксичному взаємозв’язку.

Присудки

Простий	Складений
дієслівний	дієслівний	іменний

Простий дієслівний присудок передбачає поєднання основного й граматичного значень в одному компоненті. Різновидами простого дієслівного присудка є:

а) особово-дієслівний, виражений дієвідмінюваними дієслівними формами, напр.: Хай розвіває по долині осінній вітер листя знов (В. Сосюра);

б) інфінітивний присудок: А ми тікати (А. Яніта). А ми їстоньки, питоньки (З усн. мовл.);

в) вигуковий присудок, реалізований усіченими дієсловами на зразок бух, скік, геп, гуп, напр.: Аж двері рип у хату із сіней (Л. Глібов);

г) фразеологічний, виражений фразеологізмом, напр.: Він по городу ґав ловив та витрішки продавав;

д) описовий, представлений описовим дієслівно-іменниковим зворотом, що функціонально еквівалентний простому присудку, вираженому дієсловом, утвореним від іменника: давати запитання (запитувати), давати відповідь (відповідати), надавати консультацію (консультувати), виявляти довіру (довіряти), виявляти турботу (турбуватися) та ін., напр.: Ворог чинив дедалі упертіший опір (О. Гончар).

Особливої уваги потребує ускладнення простого дієслівного присудка, зокрема:

1. частками й словами, близькими до часток, зокрема: і, як, (і) ну, давай, собі, мов, немов, наче, ніби, начебто, як, знай, взяв (взяла, взяло, взяли), напр.: Сього троянці і бажали (І. Котляревський); Улітку наша річка обміліла пливе собі ліниво (М. Рильський); А ми взяли та й збудували в майбутнє калиновий міст (С. Крижанівський);

2. повтором або синонімічною заміною дієслова в однаковій чи в різних формах, напр.: Кружляє, кружляє, кружляє ота страшна хуртовина! (Л. Костенко); Спить-дрімає земля під глибоким снігом (М. Коцюбинський); Стріляти на стріляє, а рушницю тримає (А. Головко). Ти думай не думай, а молодість не повернеш (З розмови);

3. орудним тавтологічним, тобто іменником в орудному відмінку, однокореневим із дієсловом (валом валити, сиднем сидіти, гуком гукати, криком кричати, сном не снити), напр.: Валом валять парубки в хату (К. Логвиненко);

4) структурне ускладнення різного типу, зокрема двома частками або часткою й повторенням дієслова, напр.: Той ніби й не чув (Б. Лепкий); Він сидить та все сидить (Т. Шевченко).